— Список не копій, а списів!
— І копій!
Запити ДСБЕЗ про подання копій документів:
питання правомірності;
запрошення на робочу зустріч до податкової:
чи є обов’язок з’явитися
На наше підприємство надійшов запит від ДСБЕЗ, у якому міліціонери вимагають надати копії документів про проведені угоди за останні три роки, які стали підставою для подання заявки до податкових органів на відшкодування ПДВ (з долученням договорів, актів прийому-передачі ТМЦ, товарно-транспортних накладних, податкових і видаткових накладних, довіреностей на отримання продукції, документів, які підтверджують якість ТМЦ і оплату). Свій запит міліціонери мотивували проведенням заходів, спрямованих на виявлення і припинення правопорушень у бюджетній сфері, а також посиланнями на ч. 1 ст. 6, п. 17, 24 ст. 11 Закону «Про міліцію» і п. 5 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації». Чи є правомірними вимоги міліціонерів із ДСБЕЗ?
Спробуємо розібратися. Почнемо з посилань міліціонерів на конкретні норми законів.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону «Про міліцію» державні органи, громадські об’єднання, посадові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Воістину залізобетонна підстава вимагати подання копій документів про проведені правочини!
Ідемо далі. Пункт 17 ст. 11 Закону «Про міліцію» (див. «Бухгалтер» № 25’2010, 4т), яка називається «Права міліції», надає міліціонерам для виконання покладених на них обов’язків право отримувати безперешкодно і безоплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й такі, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, які перебувають у провадженні міліції.
Як бачимо, і ця норма до описаної в запитанні ситуації не застосовується. Наявність права отримувати відомості на письмовий запит від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності Закон прямо пов’язує з кримінальною справою, яка перебуває у провадженні міліції. Як видно із запитання, ні про яку кримінальну справу не йдеться.
У пункті 24 статті 11 Закону «Про міліцію» (див. там же) йдеться про право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення щодо фактів порушення законодавства, перевірку дотримання якого віднесено до компетенції міліції, а також у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводити перевірки за фактами порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції міліції, вимагати проведення інвентаризацій і ревізій відповідних сфер фінансово-господарської діяльності.
Не вдаючись детально в нюанси, пов’язані з проведенням перевірки органами міліції, зазначимо, що право проведення перевірок і право вимагати надання копій документів — речі абсолютно різні. Можна однозначно стверджувати, що без проведення перевірки ні про яку вимогу надати копії документів і мови бути не може. Право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства також очевидно не містить права вимагати надання копій документів.
Ну й зовсім смішно виглядає посилання міліціонерів на п. 5 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», згідно з яким не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Пояснимо, чому посилання на цю норму має безглуздий вигляд. Почнемо хоча б з того, ч. 5 ст. 6 Закону не поширюється на інформацію про те, яким чином використовуються бюджетні кошти після їх надходження до приватних суб’єктів, оскільки термін «розпорядження бюджетними коштами» охоплює взяття бюджетних зобов’язань і здійснення витрат із бюджету, які здійснюють лише уповноважені бюджетні установи*.
Але не це головне. Справа в самій суті та ідеології Закону «Про доступ до публічної інформації». Отримувати публічну інформацію за запитом (що є однією з форм забезпечення доступу до публічної інформації — ч. 2 ст. 5 Закону) можна лише в тому випадку, якщо вона в принципі належить до публічної інформації.
Закон визначає публічну інформацію (ст. 1) як відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Тобто публічна інформація — це та, яка перебуває в самої влади або в інших суб’єктів (так званих розпорядників публічної інформації). У переліку таких розпорядників (ст. 13) звичайних підприємств ми не знаходимо.
Деяку подібність можна виявити лише з юридичними особами, які фінансуються з Державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим. Однак вважати таким звичайне підприємство, яке одержує бюджетне відшкодування ПДВ, а також розцінювати використання сум такого відшкодування як використання бюджетних коштів можна лише за крайнього ступеня безграмотності та дуже хворобливої уяви.
Крім того, у переліку суб’єктів, які можуть запитувати інформацію (ст. 12), прямо зроблено застереження про те, що ними не можуть бути суб’єкти владних повноважень.
Немає повноважень на отримання копій документів в органів ДСБЕЗ і згідно з Положенням про Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом МВС України від 03.09.2012 р. № 769. Лише у п/п. 4.2.5 Положення йдеться про письмові запити, повністю дублюючи вже розглянутий нами п. 17 ст. 11 Закону «Про міліцію».
Крім того, у п. 6.2 Положення про управління (відділ) державної служби боротьби з економічною злочинністю головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.09.2012 р. № 769, начальникові У(В)ДСБЕЗ ГУМВС, УМВС надано право отримувати безоплатно інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань, але лише від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а не від приватних суб’єктів.
Таким чином, вимога міліціонерів в описаній ситуації є неправомірною.
Відділ внутрішньої безпеки ДПС у своєму запиті вимагає, щоб представник підприємства з’явився на робочу зустріч у зв’язку із проведенням перевірки і для з’ясування обставин щодо дотримання законодавства співробітниками ДПІ під час прийняття рішення щодо відшкодування ПДВ. Свої вимоги ніякими посиланнями на законодавчі норми вони не підкріплюють. Також у запиті відсутні дата і час, на які треба з’явитися, а дату й час відвідування відділу внутрішньої безпеки ДПІ податківці попросили повідомити по телефону. Чи є правомірною ця вимога?
Єдиною підставою для запрошення платника у ПКУ є п/п. 20.1.1, згідно з яким органи державної податкової служби мають право
«запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)».
Але, як видно із запитання, у запиті не зазначено підстави, дату і місце запрошення, як того вимагає п/п. 20.1.1. Тож формально підприємство не зобов’язане виконувати цю вимогу.
Крім того, мабуть, запит пов’язаний не з перевіркою правомірності дій платника, а з проведенням службового розслідування в самому податковому органі.
Питання проведення службових розслідувань врегульовано в Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, зі змінами).
Право запрошувати на робочі зустрічі в цьому Порядку відсутнє. «Найближчий» випадок, який можна було б спробувати притягти тут за вуха,— це п’ятий абзац п. 6 названого Порядку. У ньому членам комісії із проведення службового розслідування надано право отримувати та збирати «згідно із законодавством» інформацію, пов’язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, або керівника органу державної влади, якому доручено проведення службового розслідування.
Як бачимо, цю норму сформульовано досить нечітко. А оскільки у ній йдеться про право отримувати і збирати інформацію «згідно із законодавством» і прямо не йдеться про право запрошувати на робочі зустрічі, можна дійти висновку, що обов’язок з’являтися за викликом на зустріч до органу ДПС відсутній.
Утім, якщо ви розглядаєте викриття податківців-корупціонерів як свій громадянський обов’язок, то можете добровільно з’явитися .
Григорій Берченко,
Іван Тургенєв
* Науково-практичний коментар до Закону України «Про доступ до публічної інформації». — К.: Центр суспільних медіа, 2012. — С. 101.
