— Чи я в світі нахабнюча,
найхитрюча й розумнюча?
Щомісячні аванси з податку на прибуток:
особливості сплати/стягнення, судова практика,
уникнення авансів через збитки, майбутнє, бухоблік
Фокуси податкової влади
Як відомо, цього року платники податку на прибуток з торішнім доходом понад 10 млн грн набули «почесного» обов’язку сплачувати щомісячні авансові платежі з податку на прибуток.
Детально про нюанси сплати цих нових авансів — див. Узагальнюючу податкову консультацію щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток і сплати податку в 2013 році, затверджену наказом ДПСУ від 21.12.2012 р. № 1171 (див. її у «Бухгалтері» № 3’2013 на с. 18–22), й особливо — наш коментар до неї (там же, на с. 36–40), а також матеріали у «Бухгалтері» № 31’2012 на с. 35–37, № 44’2012 на с. 41–43, № 48’2012 на с. 40–42 й у № 5’2013 на с. 48–49.
Основний момент, який у цій консультації всіх шокував,— це відповідь на запитання 17, у якій ДПСУ абсолютно незаконно висловилася щодо неможливості заліку авансових платежів з податку на прибуток із сумою переплат за цим самим (!) податком. (Точно такий незаконний висновок випливає зі змісту листа ДПСУ від 25.12.2012 р. № 7772/0/61-12/15-1215, див. його у «Бухгалтері» № 6’2013 на с. 28.) І це — незважаючи на те, що можливість такого заліку (причому без подання будь-яких заяв, тобто автоматично!) прямо прописано в другому абзаці п. 87.1 Податкового кодексу:
«Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів».
І це — попри те, що право платників на проведення таких заліків «фундаментально» закріплено в п/п. 17.1.10 ПКУ!
Зазначимо, що в епоху, яка передувала авансовій-2013, податківці на практиці дуже часто зверталися до платників з ненав’язливим проханням — кинути до бюджету авансом яку-небудь (і найчастіше чималу) суму з податку на прибуток, внаслідок чого в багатьох платників, особливо у великих (які підпадають із 2013 року під обов’язкові щомісячні аванси), станом на 01.01.2013 р. були чималі переплати з цього податку. І такі (як, утім, і не такі) платники розраховували скористатися своїм законним, прямо прописаним у ПКУ правом на залік переплат з податку на прибуток в рахунок обов’язкових щомісячних авансів.
Далі події розвивалися в такий спосіб.
Явно з метою посилення незаконної позиції ДПСУ щодо такого незаліку Мінфін наказом від 17.01.2013 р. № 19 вводить нові коди Класифікації доходів бюджету для авансового внеску, відмінні від кодів для податку на прибуток, тобто відкриває окремі бюджетні рахунки для зарахування на них сум згаданих авансів.
Які-небудь інші — більш-менш логічні — пояснення цьому діянню нам на думку не спадають. Адже аванси з податку на прибуток сплачувалися й за минулих часів дії в Україні цього податку, але ніякі окремі рахунки для цього не відкривалися. Що й було зрозуміло: гроші (особливо з того самого податку) не пахнуть, а от адміністрування кількох бюджетних рахунків — це додаткові витрати з того ж бюджету. Але зараз настав час інших правил.
Відбулося це відновлення кодів точно напередодні граничного строку сплати авансу з податку на прибуток за січень 2013 року (який, нагадаємо,— не пізніше 18 січня). У підсумку переважна більшість платників сплатили податкоприбутковий аванс за січень-2013 не на ті бюджетні рахунки. У ряді місцевих інспекцій (з урахуванням листа ДПСУ від 21.01.2013 р. № 1269/7/15-1317, див. його у «Бухгалтері» № 5’2013 на с. 26–27) із платниками у зв’язку з цим обійшлися так: просто вимагали подати письмові заяви із проханням про перекидання сплачених сум із рахунків з податку на прибуток на нові «авансові» рахунки з того ж податку. Однак траплялося й так, що місцеві вимагали повторної сплати авансів на ці нові рахунки. Якось нахабно-дивно все це виглядало — на фоні того, що більшість таких платників під час перерахунку січневих авансів нічого не порушували: вони проводили переказ коштів на діючі коди бюджетної класифікації (оскільки нових ще не було), тобто за правильними реквізитами. Таким чином, через невправність і прорахунки Мінфіну й ДПСУ голова боліла, як завжди, у платників...
(Див. про це в листі ДПСУ від 21.01.2013 № 1269/7/15-1317, а також у листі ДПСУ від 24.01.2013 р. № 1824/7/19-5017 («Бухгалтер» № 6, с. 29), де податківці «з метою забезпечення позитивного іміджу у середовищі платників» дозволяли не надсилати податкові вимоги і не застосовувати податкову заставу до платників, які сплатили аванси не на ті рахунки.)
Реакція платників
Щодо наявних переплат платники, перебуваючи під чималим тиском податківців, у тому числі місцевих, поводились по-різному: багато хто платив і платить аванси, незважаючи на переплати, що були наявні (наявні зараз), хтось подавав заяву на повернення сум переплат собі на рахунок* та/або на перекидання переплат на рахунок авансів. Як правило, у перекиданні податківці відмовляли (формально посилаючись на згаданий п. 17 Узагальнюючої консультації), а на вимоги повернення — реагували іронічно, і платникам усе одно доводилося (і доводиться!) сплачувати аванси з податку на прибуток у повних сумах, продовжуючи підгодовувати бюджет про запас.
* Оскільки місцеві податківці замість застосування прямої норми з п. 87.1 ПКУ навмисно орієнтували платників на статтю 43 «Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань» ПКУ, зокрема на її пункт 43.4, який, на нашу думку, сюди не підходить. Адже платники хотіли не повертати переплати, а зараховувати їх у рахунок того самого, а не іншого (про що йдеться у п. 43.4 ПКУ) податку! А те, що податок на прибуток у нас один, чітко підтверджує п/п. 9.1.1 (і п/п. 14.1.165) ПКУ.
Вже й остаточні розрахунки за декларацією за 2012 рік пройшли, а заяви на перекидання переплат з податку на прибуток на рахунки для авансових платежів за цим самим податком на місцях як не задовольнялися, так і не задовольняються.
Що ж до тих платників-«авансистів», які цілком законно — керуючись п. 87.1 ПКУ,— самі зараховували свої переплати в рахунок авансів (тобто без будь-яких заяв просто перераховували до бюджету зменшені на такі переплати суми авансів або взагалі їх не перераховували, коли переплати були в розмірі, що перекривав аванси), то місцеві податківці намагаються будь-якими засобами (навіть вдаючись до податкової застави) стягувати такі «недоплати» й незаконно застосовувати до таких платників фінансові санкції за несплату/недоплату авансів.
Головне виправдання таких дій у місцевих податківців: мовляв, це не їхня місцева ініціатива, а суворе виконання вимог старших товаришів, що базуються на тексті згаданої консультації. Тому місцеві або теж взагалі не помічають у Кодексі другого абзацу п. 87.1 (і п/п. 17.1.10), або повторюють, що тут йдеться про різні платежі...
Аргументи й суди
Нагадаємо платникам «прибуткових» авансів, що аванси з податку на прибуток за січень і за лютий 2013 року погодженим податковим зобов’язанням не є, оскільки їх суми платниками окремо не декларувалися, а отже, такі суми не можуть вважатися й податковим боргом.
Наприклад, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 р. № 813/1029/13-а зазначено, що
«суми авансових внесків у 2013 році будуть вважатися узгодженою сумою грошових зобов’язань, якщо такі будуть самостійно визначені в розрахунках щомісячних авансових внесків, поданому у складі річної податкової декларації».
Тому суми двох згаданих авансів, хоча і є обов’язковими для сплати (оскільки прямо передбачені в п. 2 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ), під фінсанкції у вигляді штрафів-пені за їх несплату / несвоєчасну сплату підпадати не можуть і стягуватися (й підводити платника під податкову заставу) не повинні.
Утім, зазначимо, що податківці й тут «м’яко» ігнорують Кодекс: в Узагальнюючій консультації у відповіді на запитання 9 (а також у своєму листі від 21.01.2013 р. № 1269/7/15-1317) вони, на наш погляд, незаконно стверджують, що суми таких авансів є узгодженими, тому що були узгоджені платником за декларацією за 9 місяців 2012 року. Те, що це — усього лише фіскальні фантазії, видно неозброєним оком: суми таких авансів у цій декларації не відображалися.
Що ж до інших авансів, що підлягають сплаті починаючи з березня 2013 року, то, якщо платника змусили подати декларацію за 2012 рік за новою формою (з урахуванням змін, що внесені наказом Мінфіну від 05.12.2012 р. № 1281), суми щомісячних авансів з березня 2013 року по лютий 2014 року в нього вже можуть вважатися узгодженими податковими зобов’язаннями (див. вище думку суду). Хоча «узгоджені» вони були під тиском податківців, тобто не дуже законним способом.
Якщо ж декларацію за 2012 рік було подано за старою формою (тобто без зазначення в ній сум авансів), то суми згаданих авансів не повинні вважатися узгодженими.
Ці моменти у разі виникнення конфліктів з податківцями не слід скидати з рахунків.
Таким чином, якщо справа дійде до судових розбирань із податківцями, п. 87.1 ПКУ повинен захистити платників, які «самовільно» зараховували переплати в рахунок авансів, а факти неузгодженості податкових зобов’язань щодо авансів (особливо за січень — лютий 2013 року) — від застосування санкцій у випадку реальної (а не штучної, як у разі «самовільного» заліку переплат*) несплати / несвоєчасної сплати авансів.
* У цьому випадку від усього захистить п. 87.1 ПКУ.
Приємно, що на практиці далеко не всі платники прогинаються під наш мінливий податковий світ: про це свідчать певні судові досягнення таких небеззубих платників.
Наприклад, на сторону платника в цьому питанні встав Харківський окружний адміністративний суд, зазначивши в постанові від 31.01.2013 р. у справі № 820/486/13-а про незаконність відмов податківців у заліку переплат з податку на прибуток у рахунок щомісячних авансових платежів.
Більше того, під час розгляду апеляційної скарги податківців на зазначену постанову Харківського окружного адміністративного суду висновки, викладені в цій постанові про законність заліку, були підтримані Харківським апеляційним адміністративним судом (див. його ухвалу від 19.02.2013 р. у справі № 820/486/13-а).
І ця практика далеко не поодинока — на сторону платників у зазначеному питанні пристали також: Луганський окружний адміністративний суд — у постанові від 14.02.2013 р. у справі № 812/973/13-а (щодо цієї справи вже теж є позитивна ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р.!**), Миколаївський окружний адміністративний суд — у постанові від 19.03.2013 р. у справі № 814/903/13-а, окружний адміністративний суд АР Крим — у постанові від 04.03.2013 р. у справі № 801/1694/13-а, Запорізький окружний адміністративний суд — у постанові від 05.03.2013 р. у справі № 808/1448/13-а.
** http://reyestr.court.gov.ua/Review/30342033
У цих постановах та ухвалах суди ґрунтували свої висновки на згаданій прямій нормі Кодексу — другому абзаці п. 87.1 ПКУ, на підставі якого, наприклад, у постанові Харківського окружного адміністративного суду прямо зазначалося, що
«в даному випадку відповідач [Харківська спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками.— О. П., А. П.] повинен був самостійно без будь-якої заяви позивача здійснити зарахування суми надміру сплаченого ним платежу з податку на прибуток у рахунок авансового платежу з податку на прибуток, чого він безпідставно не вчинив».
І це чітко підтверджено колегією суддів в ухвалі Харківського апеляційного суду у цій справі:
«Колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, що сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Відмова відповідача у здійсненні зарахування суми надміру сплаченого позивачем платежу з податку на прибуток у рахунок авансового платежу з податку на прибуток, таким чином, є безпідставною».
А ось цікавий фрагмент із постанови Луганського суду:
«Цією статтею [мова все про ту саму ст. 87 і її п. 87.1.— О. П., А. П.] не передбачено заборони погашення авансових платежів за рахунок надмірно сплачених сум відповідного платежу, що зайвий раз вказує на наявність норми закону, що має вищу юридичну силу у порівнянні з узагальнюючою податковою консультацією, якою платнику податку надано право та можливість погашення податкового зобов’язання (у тому числі щодо авансових внесків з податку на прибуток) за рахунок наявності сум зайвої сплати грошових зобов’язань.
Посилання відповідача на наявність Узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році, затвердженої наказом ДПС України від 21.12.2012 р. № 1171, є незмістовним <...>».
Тож рекомендуємо платникам брати приклад з їхніх колег, які відсудили свої права, і продовжувати боротися за дотримання в цьому питанні законності. Було подано заяву про залік переплат чи ні — значення не має. Не може бути підставою для невизнання заліку також і факт введення окремих бюджетних рахунків для авансових платежів, оскільки «залікова» норма п. 87.1 й інші норми ПКУ жодних винятків для таких випадків не передбачають. Просто ДПСУ з Мінфіном намагаються цим фактом (і ще плюс стандартними посиланнями на «нездатність» комп’ютерної програми) обдурити платників під виглядом того, що це різні платежі, для солідності прописавши неможливість заліку в згаданій Узагальнюючій податковій консультації (папір усе терпить)...
Що сказав головний
Мабуть, ці факти, а також те, що незаконність дій податківців, як і висновків Узагальнюючої консультації, є досить очевидною, змусили Міністра доходів і зборів Олександра Клименка зробити в інтерв’ю журналу Forbes-Україна таку заяву:
«Щоб уникнути зловживань всі рухи коштів повинні бути абсолютно прозорі, а для цього авансові платежі з податку на прибуток та переплати за минулий рік у Держказначействі повинні проходити за різними рахунками. Підприємство може заявити, щоб йому повернули суму зробленої в минулому році переплати».
Ось так, продовжуючи ігнорувати п. 87.1 і не згадуючи про залік (навіть за заявою платника),— заявив голова Міністерства. При цьому він констатує, що вже на повернення таких переплат з податку на прибуток було подано заявок на суму 300 млн грн і всі вони, за його словами, були виплачені.
Крім того, Клименко стверджує:
«Другу частину переплат, більше 4 мільярдів гривень, ми « закрили», коли в лютому компанії подали декларації про прибуток за 2012 рік і переплати були враховані в цих сумах».
Наведемо і єдиний, можна сказати, позитивний коментар щодо авансів, який пролунав із вуст Клименка в цьому інтерв’ю:
«Ми працюємо над тим, щоб дозволити компаніям зараховувати в рахунок авансових платежів раніше сплачені авансові внески при виплаті дивідендів. На наш погляд, це дасть стимул бізнесу показувати прибуток».
Отже, на уступки податківців щодо заліку переплат у рахунок авансів, схоже, найближчим часом платникам розраховувати не доведеться.
«Що день майбутній ...?»
Між іншим, дійшло вже до повного абсурду: група із трьох депутатів (включаючи С. Л. Тигіпка) зареєструвала у Верховній Раді спеціальний законопроект — від 07.02.2013 р. № 2225. При цьому дуже цікавим є той факт, що така зміна в ПКУ передбачається і зареєстрованим трьома тижнями раніше законопроектом від 17.01.2013 р. № 2034.
Цими законопроектами до згаданого п. 87.1 ПКУ пропонується внести спеціальне застереження, що прямо дозволяє зараховувати переплати з податку на прибуток у рахунок авансів із цього ж податку. Загальної норми їм замало...
Перехід у безприбуткові
У зв’язку із закінченням першого кварталу-2013 нагадаємо також ще про один важливий момент, який ми вже неодноразово обговорювали (див., наприклад, «Бухгалтер» № 5’2013, с. 48): якщо зобов’язаний сплачувати щомісячні аванси платник влітає за підсумками першого кварталу 2013 року в збитки (або ж виходить на нульовий результат), то в нього є шанс «зіскочити» із щомісячних авансів починаючи із квітня-2013.
Як відомо, «авансовий» п. 57.1 ПКУ містить таку норму:
У разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал»*.
* Для тих «понаддесятимільйонників», хто не повинен був на підставі п. 57.1 ПКУ сплачувати у 2013 ро-ці щомісячні аванси з податку на прибуток, але за підсумками першого кварталу 2013 року отримав позитивний фінансовий результат, нагадаємо, що вони декларацію за перший квартал 2013 року — виходячи з буквального (!) прочитання п. 57.1 ПКУ — подавати не повинні й, відповідно, податок на прибуток за результатами першого кварталу теж сплачувати не повинні, як це не дивно.
Справа в тому, що норми п. 57.1 ПКУ вимагають від таких платників подання декларацій з податку на прибуток тільки за півріччя, 9 місяців і звітний рік.
Таким чином, оскільки обов’язок подання декларації за перший квартал для таких платників не передбачено, то й обов’язок сплати податку на прибуток за цей період у них виникнути не може.
Відповідно, ніякі санкції їм за таке неподання/несплату не загрожують.
А в декларації за півріччя, яку вони вже зобов’язані будуть подати, у них цілком може в наростаючому підсумку промальовуватися збиток...
Мабуть, у світлі згаданої вище сваволі в авансовій галузі таких охочих «зіскочити» з авансів може бути чимало.
Однак звертаємо увагу на те, що в нормі йдеться про право, а не про обов’язок платника («порятунок потопаючих — справа рук самих...»). Тобто якщо безприбутковий платник таким правом не скористається (не подасть збиткову або нульову декларацію за перший квартал 2013 року у встановлений строк — не пізніше 10 травня**), то у разі спроб подати декларацію пі-зніше податківці можуть сказати, що потяг пішов і це право платник уже втратив.
** Тому що граничний (40-й) день строку подання декларації за перший квартал 2013 року припадає на п’ятницю 10 травня.
Водночас розпорядженням від 19.12.2012 р. № 1043-р Кабмін рекомендує зробити 10 травня вихідним (з перенесенням цього робочого дня на 1 червня). Якщо податківці прислухаються до рекомендацій, то останній день строку подання декларації може бути перенесений згідно з п. 49.20 ПКУ на понеділок — 13 травня. Щоправда, наразі щодо цього інформації немає, а ось щодо граничного строку подання звіту за перший квартал 2013 року за спецводозбором податківці озвучили дату 10 травня.
Ми вважаємо, що такі висновки є незаконними. І все-таки — платники, які надумають «зіскочити» починаючи із другого кварталу з місячних авансів, повинні належним чином (тобто гарно) обставити збитки (або нуль) за підсумками першого кварталу і постаратися вчасно подати декларацію за цей звітний період.
Звернемо також увагу на те, що далі в згаданій нормі з пункту 57.1 ПКУ зазначено таке:
«Такий платник податку авансових внесків у другому — четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов’язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до органу державної податкової служби в порядку, передбаченому цим Кодексом».
У зв’язку з чим нагадаємо, що граничний строк сплати авансу з податку на прибуток за квітень 2013 року — 30 квітня, а тому радимо таким платникам не відкладати подання безприбуткової декларації за перший квартал на травень, а подати її у квітні (не пізніше 30-го). В іншому випадку йому можуть нарахувати за особовим рахунком суму авансового платежу за квітень, та ще й почати які-небудь процедури у зв’язку з несплатою квітневого авансу.
До речі, перехід таких платників на декларування за внутрішньорічними звітними періодами (крім переходу з авансів починаючи із квітня) дозволить їм зменшувати податок на прибуток у майбутніх звітних періодах на суму сплачених за січень — березень 2013 року авансових внесків*, а також сплачених (у різні періоди) сум «податку на дивіденди»** (який у Кодексі також називається авансовим внеском).
* І хоча цей момент чітко в Кодексі не прописано, він випливає із суті авансових платежів. Утім, податківці й тут можуть спробувати дивачити: мовляв, залік можливий тільки за річною декларацією...
** Див. також вище — на с. 39 — фрагмент із інтерв’ю О. Клименка про аванс із дивідендів.
Правда, доведеться щокварталу подавати декларації й оподатковувати (якщо будуть) проценти за поворотними фіндопомогами від платників податку на прибуток (див. «Бухгалтер» № 5’2013 с. 47–49). Але для реально бажаючих розстатися з авансами, мабуть, це все дрібниці.
Для тих, хто планує «зіскочити», хочемо відзначити ще один момент, про який часто запитують на семінарах.
Чимало платників до 2013 року, йдучи на повідку в місцевих податківців — щоб не показувати збитки і не псувати податківцям показники,— приховували частину своїх витрат. Тепер у них з’явилася спокуса такі «приховані резерви» врахувати в податковому обліку, щоб за підсумками першого кварталу-2013 стати безприбутковими. Цим платникам слід мати на увазі: щоб урахувати старі витрати вони можуть проводити виправлення таких помилок в один із двох способів — або шляхом подання уточнюючого розрахунку — декларації, або відображенням таких витрат минулих періодів у декларації поточного періоду.
У першій ситуації при поданні уточнюючої декларації за 2012 рік (за новою формою!) такі витрати можуть прямо не вплинути на результат першого кварталу 2013 ро-ку***, однак вони однозначно повинні вплинути на суму щомісячних авансів — у бік зменшення (або взагалі ліквідації) останніх. До речі, про таку ситуацію прямо йдеться у відповіді на запитання 12 згаданої Узагальнюючої консультації (де прямо йдеться не тільки про збільшення, але й про зменшення зобов’язань з податку на прибуток за 2012 рік).
*** Але можуть і вплинути — в ситуації, коли після проведення виправлення за підсумками декларації за 2012 рік кінцевий результат стане збитковим.
Проведення ж виправлення в поточній декларації — за перший квартал-2013 — може, у свою чергу, дати привід податківцям говорити, що, мовляв, збитки, отримані через старі витрати, не є збитками першого кварталу, тому платник не має права використовувати згадані норми п. 57.1 ПКУ, тобто подавати (безприбуткову) декларацію за перший квартал-2013 і припиняти платити аванси.
У такому випадку пропонуємо нагадати податківцям, що в нормі п. 138.11 ПКУ, зокрема, зазначено, що до витрат платника включаються суми витрат,
«не враховані в минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов’язання».
Далі в цій нормі йдеться:
«Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році,— у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо)».
Таким чином, відповідно до норм Кодексу такі минулоперіодні витрати мають повне право впливати на фінрезультат уже поточного звітного періоду (у цьому випадку — першого кварталу 2013 року).
Ну і, крім того, звернемо увагу на те, що згаданий шанс Кодекс надає платникам тільки один раз: збитки, отримані за підсумками півріччя-2013 (або ще пізніше), «зіскочити» з авансів їм уже не дозволять.
Просто бухоблік
Питання відображення в бухгалтерському обліку авансових внесків з податку на прибуток було висвітлено в листі Мінфіну від 24.01.2013 р. № 31-08410-06-52297 (див. «Бухгалтер» № 6’2013, с. 30).
У ньому зазначено, що сальдо на субрахунках синтетичного рахунку 64 «Розрахунки за податками й платежами» може бути не тільки кредитовим, але й дебетовим, виходячи із чого в листі (цілком логічно) наказано не проводити нарахування авансових платежів з податку на прибуток за кредитом рахунку 64, а відображати тільки їх перерахування до бюджету (проводкою д-т 64, к-т 31). При цьому дебетове сальдо рахунку з обліку розрахунків із податку на прибуток відображається в балансі* підприємства протягом року за статтею «Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом».
* Тепер він ще називається й звітом про фінансовий стан (див. додаток до НП(С)БО 1 у «Бухгалтері» № 11’2013 на с. 15–16).
А нарахування суми податку на прибуток проводиться наприкінці року — проводкою д-т рах. 98 («Податок на прибуток»), к-т рах. 64. Це правило не стосується тих платників-«понаддесятимільйонників», які потраплять до винятків і будуть зобов’язані подавати декларації з податку на прибуток за внутрішньорічні звітні періоди (про таких ми згадували вище). У них нарахування податку на прибуток має проводитися за підсумками того періоду, за який виникне зобов’язання зі сплати цього податку.
Олексій Павленко, Андрій Павлов
