Справи господарські...
Внески до статутного фонду ТОВ: тільки реальні?
Згідно із частиною четвертою статті 58 Закону «Про господарські товариства»
«учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі».
При цьому нині чинне законодавство не вимагає внесення вкладу на момент створення ТОВ*, дозволяючи зробити внески до статутного капіталу учасниками ТОВ до закінчення першого року з дня державної реєстрації (абзац перший частини третьої статті 144 ЦК України**, частина перша статті 52 Закону про госптовариства).
* За старих часів закон установлював, що до моменту державної реєстрації ТОВ його учасники повинні сплатити не менше 30 (50) відсотків суми своїх внесків.
** Статтю 144 і згадану нижче статтю 117 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 44’2012 на с. 4т і 3т відповідно.
У зв’язку з цим на практиці неодноразово виникали запитання:
— чи мають учасники ТОВ кількість голосів, пропорційну розміру їх внеску, зробленого до статутного капіталу, або пропорційну розміру їх часток, зазначених у статутних документах товариства?
— чи підлягають обліку голоси учасників пропорційно розміру їх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу,— наприклад, при визначенні повноважень загальних зборів учасників ТОВ і результатів голосування за прийняття рішень?
Позиція судів загальної юрисдикції
Слід зазначити, що суди створили щодо цих питань досить суперечливу практику. Приміром, у одних випадках вони враховують розмір реально внесеного вкладу і відповідно визнають пропорційну йому кількість голосів, а в інших — орієнтуються на частку, визначену в статуті ТОВ і зафіксовану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.
Наприклад, у п. 2.6 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» (у редакції від 18.06.2009 р.) зазначено, що законодавство не передбачає обмеження кількості голосів учасників товариств із обмеженою або додатковою відповідальністю тільки оплаченими частками у статутному капіталі товариства. Проте ці рекомендації бралися до уваги далеко не завжди.
Неоднозначність судової практики стала підставою для звернення до Конституційного Суду. А приводом для звернення стала ситуація, що склалася з ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів». Засновниками цього товариства виступали А, яке згідно зі статутом володіє 55% часток, і В, якому належить частка в 45%. Однак В внесло кошти не повністю, а лише в розмірі, еквівалентному 21% статутного капіталу товариства.
Господарський суд Львівської області та Львівський апеляційний господарський суд у спорі засновників «Ліхтнер Бетон Львів» підтримали позицію Президії ВГСУ, викладену в п. 2.6 Рекомендацій Президії ВГСУ № 04-5/14 (у редакції від 18.06.2009 р.). Тому збори, що проводилися без участі особи В, яка згідно зі статутом володіє часткою в 45%, було визнано неповноважними (нагадаємо, що необхідний кворум утворюють учасники, які володіють понад 60% голосів), а рішення, прийняті на ньому,— недійсними***.
*** http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news&newsid=122942
Позиція КСУ
5 лютого 2013 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 1-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої стат-ті 58 Закону про госптовариства.
Яких же висновків дійшов Конституційний Суд?
У мотивувальній частині (п. 3.2) Суд насамперед зазначив, що річний строк оплати статутного капіталу (внесення вкладу до статутного капіталу) учасниками надається для поступового виконання кожним учасником свого корпоративного боргу перед Товариством з формування статутного капіталу (внесення внесків у розмірі, порядку та засобами (способами), які передбачені установчими документами) — пункти 1, 2 частини першої статті 117 ЦК України, абзац третій частини третьої статті 88 ГК України****, пункт «б» статті 11 Закону про госптовариства. Формування учасниками статутного капіталу є їхнім обов’язком перед ТОВ.
**** Див. «Бухгалтер» № 44’2012, с. 9т .
До закінчення першого року з дня державної реєстрації ТОВ розмір часток кожного з учасників установлюється виключно статутом. Тому протягом такого першого року учасники ТОВ мають кількість голосів, пропорційну зафіксованому в статуті розміру їх часток у статутному капіталі,— незалежно від факту внесення (сплати) вкладів, повного або часткового.
Тут, загалом, заперечень немає.
Що ж відбувається далі?
Якщо учасник ТОВ не виконав свого обов’язку із внесення вкладу протягом року, то в цьому випадку повинні настати наслідки, встановлені ч. 3 ст. 144 ЦК. Зокрема, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень:
— про виключення зі складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, і про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;
— про зменшення статутного капіталу і про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;
— про ліквідацію товариства.
Найцікавіше, що ці рішення мають прийняти загальні збори. Але ж при їх скликанні або голосуванні цілком може виявитися так (якщо стати на формальну позицію), що більшість голосів належить тим учасникам, які протягом року свої вклади не внесли. Можливо тоді (після закінчення року) вже слід орієнтуватися тільки на вартість реальних внесків, зроблених учасниками?
Здавалося б, у цьому випадку припустимим є застосування процитованої ч. 4 ст. 58 Закону про госптовариства, яка цілком універсально проголошує, що кількість голосів є пропорційною розміру часток учасників у статутному капіталі, в поєднанні із ч. 1 ст. 50 того ж Закону, що відсилає при визначенні розміру частки, до установчих документів. І якщо в установчих документах немає іншого порядку визначення частки для першого і наступного років діяльності ТОВ, то слід застосовувати єдиний порядок — керуватися зафіксованою часткою, а не розміром реально внесеного вкладу. Очевидно, цією логікою користувався ВГСУ, коли давав свої рекомендації.
Проте після появи рішення Конституційного Суду від 5 лютого 2013 року № 1-рп/2013 такий шлях неможливий. Адже як прямо зазначено в п. 1 резолютивної частини рішення:
«В аспекті конституційного звернення положення частини четвертої статті 58 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII « Про господарські товариства», з наступними змінами, згідно з яким «учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі», у системному зв’язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини першої статті 68 Конституції України, частини першої статті 3, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16, частини першої статті 115, частини першої статті 117, частини першої статті 140, частин першої, другої статті 144, частини третьої статті 147, частини першої статті 334, частини четвертої статті 715 Цивільного кодексу України, статті 11, частини першої статті 12, частини першої статті 50, частини четвертої статті 53 цього закону треба розуміти так, що при визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства з обмеженою відповідальністю, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю».
Прекрасно! А як рахувати в другий і наступні роки? Тут Суд вирішив промовчати. На думку КСУ, висловлену в п. 3.2 мотивувальної частини рішення,
«питання щодо визначення кількості голосів для повноважності загальних зборів учасників Товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень у разі, якщо протягом першого року з дня державної реєстрації Товариства учасник не виконав свого обов’язку стосовно формування статутного капіталу, а загальні збори учасників Товариства не прийняли передбачених частиною третьою статті 144 ЦК України і частиною другою статті 52 Закону рішень, відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України підлягає законодавчому врегулюванню».
Іншими словами, ми щодо другого і наступних років нічого не скажемо — просіть законодавця встановити щодо цього відповідне правило.
Думки фахівців, що коментували це рішення КСУ, розділилися.
Одні вважають, що виходячи із принципу залежності часток у статутному капіталі від внесків, а голосів — від часток кількість голосів учасників, які не сплатили внески (додаткові внески) повністю протягом першого року, має визначатися залежно від реально внесених вкладів.
Інше розуміння позиції Суду призвело б до неможливості виконання товариством вимог ч. 3 ст. 144 ЦК, неможливості застосування начал справедливості, добросовісності та розумності, на яких ґрунтуються приватноправові відносини, і не усунуло б проблем правозастосування, які були предметом конституційного звернення.
На думку інших фахівців, з цього рішення випливає, що питання про порядок визначення кількості голосів (пропорційно зробленому в статутний капітал внеску або згідно зі статутом, незалежно від фактичного внесення вкладу) має бути вирішене на власний розсуд товариства з опорою на засади свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.
Якщо товариство цього не зробило, то підстав обмежувати учасників в їхніх правах у зв’язку з неповним внесенням вкладів в умовах, коли законодавець щодо цього мовчить (як зафіксовано в рішенні КСУ), немає.
Ми вважаємо, що було б справедливо й розумно дозволити учасникам ТОВ самостійно врегулювати питання про другий і наступні роки в установчих документах товариства (тобто в статуті). Це цілком би відповідало задуму законодавця, викладеному в ч. 1 ст. 50 Закону про госптовариства: при визначенні розміру частки учасників керуватися установчими документами. В умовах пробілу в законодавстві повага до автономії ТОВ і його учасників, що зробили вільний і відповідальний вибір, була б особливо доречною. Адже саме на такі правила погодилися учасники, затверджуючи статут.
Якщо ж статут з цього питання мовчить, то ситуація ускладнюється: беручи до уваги позицію Конституційного Суду, нам необхідно вирішити, як реагувати на такий законодавчий і статутний пробіл.
Згідно зі ст. 8 ЦК* тут є два варіанти:
1) застосувати аналогію закону — тобто скористатися правовими нормами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини;
2) застосувати аналогію права — тобто врегулювати відносини відповідно до загальних засад цивільного законодавства, якщо використати аналогію закону неможливо.
* Статтю 8 і згадану нижче статтю 3 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 4т і 3т відповідно.
Найбільш близькою правовою нормою в цьому випадку, звісно, є норма про перший рік. Проте ми вважаємо, що її застосування неможливе через те, що подібність між першим і наступними роками є менш суттєвою й очевидною, ніж відмінності між ними. Іншими словами, вона не є подібною.
У юриспруденції застосування аналогії закону виключається, коли закон свідомо поширює свої приписи тільки на прямо передбачені ним випадки, що є доказом того, що цей припис не має сили щодо інших, нехай навіть близьких, випадків (так званий «argumentum a contrario» — висновок від супротивного).
Цей аргумент означає, що певний правовий наслідок діє тільки для такої обставини справи, яка чітко підпадає під дію норми права. В іншому випадку робиться висновок, що для такого випадку ця норма не діє. Наприклад, коли правило визначає, що чоловіки після досягнення певного віку повинні відбути військову службу, із цього роблять висновок, що цей обов’язок не діє для жінок.
Вважаємо, висновок від супротивного повинен працювати й у цій ситуації. Якщо законодавець (в інтерпретації КСУ) у ч. 4 ст. 58 Закону про госптовариства сказав, що кількість голосів тільки в перший рік визначається розміром частки, зафіксованої в статуті, то тим самим він явно виключив застосування цього правила (ч. 4 ст. 58) у другий і наступні роки.
Отже, нам слід врегулювати ці відносини, керуючись загальними засадами цивільного законодавства. На нашу думку, такі засади, як справедливість, добросовісність і розумність (див. ст. 3 ЦК), означають необхідність рахувати голоси учасників ТОВ після закінчення першого року виходячи з реально внесених внесків.
По-перше, це справедливо: хто платить (вчасно), той і замовляє музику.
По-друге, це розумно: стимулює тих, хто не заплатив вчасно, заплатити під загрозою втрати контролю над товариством.
І по-третє, за іншого варіанта учасники, які вчасно не внесли свій вклад, у багатьох ситуаціях можуть недобросовісно заблокувати прийняте рішення, що передбачено ч. 3 ст. 144 ЦК.
Найімовірніше, у такому руслі міркує й сам Конституційний Суд. Адже інакше навіщо йому, на відміну від ВГСУ, було тлумачити ч. 4 ст. 58 як правило, що має відношення лише до першого року? Але стара правова позиція Суду, згідно з якою він не має права заповнювати пробіли в законодавстві (див., наприклад, абзац 3 пункту 7 мотивувальної частини ухвали Конституційного Суду України від 27.06.2000 р. № 2-уп/2000), не дала йому можливості висловитися прямо.
Григорій Берченко,
Станіслав Погребняк,
Костянтин Шелест
