Час платіжних карток
Оплата за товари через платіжні термінали:
організація, документи, облік і відповідальність
Питання, пов’язані з організацією розрахунків за допомогою платіжних карток, та їх облікові особливості вже розглядалися у «Бухгалтері» № 36’2010 на с. 40–45. Однак відтоді відбулися суттєві зміни в нормативній базі, що значно розширило коло суб’єктів господарювання, які зобов’язані використовувати платіжні термінали при продажу товарів, послуг. Крім того, наразі до суб’єктів господарювання застосовуються серйозні штрафи за незабезпечення ними можливості здійснення покупцями розрахунків за продані товари, послуги з використанням електронних платіжних засобів (далі — ЕПС).
У зв’язку з цим з’ясуємо, які суб’єкти господарювання і коли повинні встановити платіжні термінали, як це зробити на практиці. Розглянемо також документальне оформлення операцій з використанням ЕПС, нюанси таких операцій і відповідальність за недотримання «платіжних» норм.
Що таке платіжний термінал (платіжне обладнання)
й електронний платіжний пристрій
Відповідно до п. 1.321 Закону від 05.04.2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зі змінами (далі — Закон про платіжні системи)*, платіжний термінал — це електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації і друкування документа за операцією із застосуванням електронного платіжного засобу.
* Витяг із Закону про платіжні системи — див. у «Бухгалтері» № 41’2012 на с. 18–30, зміни до нього — у № 4’2013 на с. 14–15.
Під електронним платіжним засобом у п. 1.14 Закону про платіжні системи мається на увазі
«платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ».
У ситуації із платіжними терміналами використовуються переважно банківські платіжні картки. Крім них до ЕПС належать і мобільні платіжні інструменти (п. 1.193 Закону про платіжні системи).
І нарешті платіжне обладнання, про види якого ми говоритимемо далі,— це технічне обладнання (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування тощо), що дає можливість користувачеві здійснити операції з ініціювання переказу коштів, а також виконати інші операції відповідно до функціональних можливостей цього обладнання (п. 1.322 Закону про платіжні си-стеми). Тобто платіжний термінал — це один із видів платіжного обладнання.**
** До платіжних пристроїв належать, наприклад, імпринтери (обладнання, призначене для перенесення рельєфних реквізитів платіжної картки на сліп для формування первинних документів).
Хто зобов’язаний застосовувати платіжні термінали
Відповідно до п. 14.19 Закону про платіжні системи (у редакції Закону від 18.09.2012 р. № 5284-VI)
«суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України.».***
*** Наприклад, VISA, Master Card, НСМЕП (Національна система масових електронних платежів).
Вимоги до суб’єктів господарювання щодо прийняття ЕПС в оплату за продані ними товари (надані послуги) визначає Кабмін.
Нагадаємо, що зараз діє Постанова КМУ від 29.09.2010 р. № 878 (далі — Постанова № 878, див. її у «Бухгалтері» № 38’2010 на с. 28 або № 9’2011 на с. 29т), якою передбачено умови переведення суб’єктів господарювання на обов’язкове застосування платіжних терміналів. Слід мати на увазі, що ця Постанова не приведена у відповідність до нових вимог Закону і діє в частині, що йому не суперечить. На цю обставину звертається увага в консультації з ЄБПЗ.
Пунктом 1 Постанови № 878 установлено, що здійснити перехід на обов’язкове приймання ЕПС повинні ті суб’єкти господарювання, які:
— проводять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг;
— згідно із Законом про РРО використовують РРО.
Крім того, у п. 1 Постанови № 878 передбачено, що використовувати платіжні термінали зобов’язані:
— суб’єкти господарювання, включаючи суб’єктів малого підприємництва, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення від 25 до 100 тис. осіб;
— суб’єкти малого підприємництва, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб.
Звертаємо увагу на те, що вимоги щодо строків переходу на обов’язкове прийняття ЕПС, установлені в Постанові № 878, набрали чинності з 01.01.2012 р. Тому всі вищезазначені суб’єкти господарювання вже давно повинні були в розрахунках разом із РРО використовувати платіжні термінали. І ми не рекомендуємо уникати їх встановлення, оскільки в іншому випадку до таких суб’єктів господарювання застосовуватимуться досить серйозні санкції (про це — далі).
Скільки платіжних терміналів необхідно встановити
Кількість платіжних терміналів має становити не менш 50% кількості РРО, а при використанні одного РРО має бути один платіжний термінал (п. 1 Постанови № 878). Щоправда, не треба забувати, що використовувані термінали повинні забезпечити приймання карток не менше трьох платіжних систем.
Хто із суб’єктів господарювання має право не приймати до оплати ЕПС
Від обов’язкового приймання ЕПС згідно з п. 2 Постанови № 878 звільнені:
— заклади громадського харчування закритого типу, що обслуговують певний контингент споживачів (наприклад, особовий склад Збройних сил та інших військових формувань, студентів, учнів і викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств);
— підприємства торгівлі з торговельною площею* до 20 м2 (крім автозаправних станцій);
— суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення менше 25 тис. осіб.
* Відповідно до п/п. 3.1.2 Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затвердженої наказом Держкомстату від 24.10.2005 р. № 327, торгова площа — це площа для торгівлі та обслуговування покупців з урахуванням орендованої (крім площ окремих приміщень, що повністю здані в оренду), тобто сума площ, де продають товари і розміщені служби з додаткового обслуговування покупців (відділ замовлень, кафетерій, демонстраційна зала, камера схову, пакувальна, оформлення продажу в кредит та інші служби з додаткового обслуговування покупців). Крім того, до торгової площі відносять площі, на яких установлені прилавки , стелажі та інше обладнання торгового залу.
Відповідно до п. 296.10 ПКУ платники єдиного податку груп 1–3 не використовують РРО**. Якщо керуватися п. 1 Постанови № 878, то платники ЄП груп 1–3 мають право не приймати до оплати ЕПС.
** Про звільнення підприємців, які сплачують єдиний податок, йдеться й у п. 6 ст. 9 Закону про РРО — див. «Бухгалтер» № 25’2011, с. 6т.
Проте спокійно жити ПриПЄПам не доведеться. Відповідаючи на запитання, які суб’єкти господарювання звільняються від обов’язкового приймання ЕПС, фахівці ДПСУ в ЄБПЗ підтвердили, що зараз залишається чинною Постанова № 878, однак при цьому вони підкреслили, що вона не приведена у відповідність до вимог Закону про платіжні системи. А отже, згідно з п. 2 розділу X «Прикінцеві положення» Закону про платіжні системи вона застосовується в частині, що не суперечить йому. З урахуванням того що Законом про платіжні системи не передбачено звільнення окремих суб’єктів господарювання від обов’язкового приймання ЕПС, констатують податківці, здійснювати приймання ЕПС зобов’язані всі суб’єкти господарювання.
Приблизно в тому ж дусі витримано лист НБУ від 05.03.2013 р. № 25-313/2725 (див. с. 23 цього випуску), який звільнення ПриПЄПа від використання ЕПС не підтверджує.
Що ж, справді в п. 14.19 Закону про платіжні системи таке звільнення не передбачене. До того ж у ньому немає формулювання, яке вказує на обов’язок використання РРО, що раніше було в попереднику п. 14.19 — пункті 14.7 Закону про платіжні системи (у попередній редакції)*** і досі залишилося в п. 1 Постанови № 878.
*** «Торгівці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, зобов’язані забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем).
Умови переведення торгівців на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торгівців визначаються Кабінетом Міністрів України».
Звертаємо увагу на те, що до змін, внесених Законом від 18.09.2012 р. № 5284-VI у Закон про платіжні системи, п. 14.7 містив норму, яка відсилала до Постанови КМУ в частині умов переведення торговців на обов’язкове приймання ЕПС і винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торговців. Із 18.10.2012 р. така норма відсутня, а замість неї КМУ визначає лише вимоги до суб’єктів господарювання щодо прийняття ЕПС. За такого нормативно-правового розкладу під обов’язок прийняття ЕПС, найімовірніше, будуть підведені всі суб’єкти господарювання, які навіть не використовують РРО.
У принципі, це логічно. Адже звільнення від РРО досить мало кореспондує зі звільненням від ЕПС. Зазначені пристрої мають різне призначення. Чому споживач із електронною карткою повинен страждати через те, що держава дозволила продавцеві не проводити виручку через РРО?
Що слід знати для установки платіжних терміналів і проведення операцій із прийняттям ЕПС
Для застосування ЕПС як засобу оплати суб’єкту господарювання необхідно укласти договір еквайрингу з банком-еквайром — юридичною особою, яка здійснює еквайринг.
Пунктом 1.9 Закону про платіжні системи встановлено, що
«еквайринг — послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі».
Аби суб’єкт господарювання мав право приймати ЕПС в оплату товарів (послуг), у договорі з еквайром повинні бути обов’язково наведені такі дані (п. 5.4 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2010 р. № 223, далі — Положення № 223, див. його у «Бухгалтері» № 9’2011 на с. 7т–20т):
— назви платіжних систем, ЕПС яких приймаються суб’єктом господарювання до оплати, й типи ЕПС із визначенням їх ознак платіжності;
— порядок оформлення документів за операціями з використанням ЕПС;
— порядок і строки розрахунків еквайра із суб’єктом господарювання;
— розмір комісійної винагороди, яку суб’єкт господарювання платить еквайру за розрахункове обслуговування*;
— опис процедур безпеки, яких повинен дотримуватись суб’єкт господарювання під час приймання платежів з використанням ЕПС і передачі даних еквайру про проведені операції;
— інші дані відповідно до законодавства України або на розсуд еквайра та суб’єкта господарювання (наприклад, про обов’язок еквайра провести навчання працівників суб’єкта господарювання технологій здійснення та оформлення операцій з ЕПС і забезпечувати проведення техобслуговування, ремонту та заміни несправного обладнання).
* Як правило, до 3% — за ЕПС, емітовані іншими, ніж еквайр, банками, і до 1,5% — емітовані самим еквайром. НБУ в листі від 21.06.2007 р. № 25-312/1211-6395 (див. його у «Бухгалтері» № 25’2007 на с. 34 або № 37’2007 на с. 46т) рекомендує встановити винагороду в розмірі, що не перевищує 2% від суми товарів (послуг), які продано (надано) з використанням ЕПС.
Еквайр не має права встановлювати технічні та технологічні обмеження на прийняття суб’єктами господарювання ЕПС певних емітентів і платіжних систем**, якщо такі обмеження не встановлені емітентом або платіжною організацією платіжної системи (п. 5.5 Положення № 223).
** Тобто заборонено, наприклад, включати до договору умову щодо приймання до оплати ЕПС, емітованих виключно банком-еквайром.
Суб’єкт господарювання, у свою чергу, зобов’язаний забезпечити розміщення зображення торгової марки платіжної системи в місцях, де здійснюється оплата з використанням ЕПС (п. 5.6 Положення № 223).
Відповідно до п. 5.10 Положення № 223 суб’єкт господарювання зобов’язаний здійснювати операції з використанням ЕПС тільки в присутності користувача. Виняток із цього правила становлять випадки, коли проведення операцій з ЕПС без присутності його власника або погоджене з ним, або передбачене правилами платіжної системи для окремих видів операцій.
Звертаємо увагу на те, що еквайр не має права зобов’язувати суб’єкта господарювання, а суб’єкт господарювання — покупця вводити ПІН-код, якщо це не передбачено правилами платіжної системи та/або умовами використання ЕПС, установленими емітентом (п. 5.11 Положення № 223). Щоправда, як у цьому може переконатися споживач?
Отже, уклавши договір еквайрингу, суб’єкт господарювання бере на себе зобов’язання приймати до обслуговування ЕПС для оплати вартості товарів (послуг), а банк-еквайр забезпечує обслуговування трансакції*** і перераховує на рахунок суб’єкта господарювання кошти за продані останнім товари (послуги), оплачені власником ЕПС.
*** Відповідно до п. 2.1 Правил Національної системи масових електронних платежів, затверджених постановою Правління НБУ від 10.12.2004 р. № 620, трансакція — це інформація в електронній формі про окрему операцію із застосуванням платіжної картки, сформована за результатами її виконання.
Документальне оформлення операцій із використанням ЕПС
Документи за операціями з використанням ЕПС можуть складатися в паперовій та/або електронній формі (п. 7.1 Положення № 223). Форми таких документів установлюються правилами платіжних систем і повинні містити обов’язкові реквізити, установлені Положенням № 223. Документами, якими оформляються розрахунки, проведені з використанням ЕПС, є:
— квитанція платіжного термінала, якщо операція здійснюється з використанням платіжного термінала;
— сліп*, якщо операція здійснюється із застосуванням імпринтера.
* Сліп у п. 1.4 Положення № 223 визначено як паперовий документ, що підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки і мі-стить набір даних щодо цієї операції та реквізити платіжної картки.
Як роз’ясняють фахівці ДПСУ в ЄБПЗ, сліп у розумінні Закону про РРО не є розрахунковим документом.
Перелік реквізитів, які повинні містити «карткові» документи, наведено у п. 7.7 Положення № 223. До нього включено: ідентифікатор еквайра та суб’єкта господарювання або інші реквізити, які дають можливість їх ідентифікувати; ідентифікатор платіжного обладнання; дату і час здійснення операції; суму і валюту операції; суму комісійної винагороди; реквізити ЕПС, допустимі правилами безпеки платіжної системи; вид операції; код авторизації** або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.
** Авторизація — процедура отримання дозволу на проведення операції з використанням ЕПС (п. 1.4 Положення № 223).
Який розрахунковий документ отримує покупець, розплатившись за допомогою ЕПС
Із норм Закону про РРО випливає, що суб’єкти господарювання, приймаючи плату за реалізовані товари (послуги) з використанням ЕПС, повинні застосовувати РРО, хоча такі операції і є безготівковими.
Цей висновок підтверджується й в оглядовому «готівковому» листі ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14083/7/23-7017/572 (п/п. 2.2.10, див. його у «Бухгалтері» № 34’2009 на с. 5т–6т). Однак із цього правила є винятки (ст. 9 Закону про РРО).
Форма розрахункового документа залежить від того, використовує суб’єкт господарювання РРО разом із терміналом чи ні. Якщо використовує, то покупець повинен отримати фіскальний касовий чек РРО (ф. № ФКЧ-1). При цьому, як випливає з п. 3.6 Положення про форму і зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614,*** у разі проведення розрахунків з використанням платіжної картки платіжного термінала касовий чек повинен додатково містити такі обов’язкові реквізити:
реквізити платіжної картки (допустимі правилами безпеки платіжної системи), перед якими друкуються великі літери «ПК»; напис «Код авт.» і код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі, крім випадків, коли правила розрахунків платіжної системи передбачають складання розрахункових документів з використанням платіжних карток без виконання процедур авторизації; підпис касира і підпис власника платіжної картки (якщо це передбачено правилами платіжної системи) за окремими рядками, перед якими друкуються відповідно написи «Касир» і «Власник ПК».
*** Зазначене Положення, зі змінами,— див. у «Бухгалтері» № 1–2’2008 на с. 22т–30т.
Якщо суб’єкт господарювання звільнений від застосування РРО, але використовує платіжний термінал, то його клієнт теж повинен отримати розрахунковий документ. Але який?
Як правило, для такого випадку підходить або розрахункова квитанція, або товарний чек. До речі, видачу розрахункового документа вимагає не тільки п. 15 ст. 3 Закону про РРО (див. «Бухгалтер» № 25’2011, с. 4т), але й п. 11 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» (далі — Закон про споживзахист, див. його у «Бухгалтері» № 45’2012 на с. 2т–25т ). У зв’язку з цим нагадаємо, що податкові органи вважають (див. лист ДПАУ від 27.04.2011 р. № 7966/6/23-7015/515 у «Бухгалтері» № 24’2011 на с. 27 і консультацію в ЄБПЗ), що товарний чек для визначення його розрахунковим документом повинен відповідати вимогам п. 3.2 Положення про форму і зміст розрахункових документів, тобто містити обов’язкові реквізити касового чека, за винятком зазначення в ньому фіскального номера РРО та напису «Фіскальний чек».
Якщо суб’єкт господарювання, керуючись ч. 1 ст. 9 Закону про РРО, оформляє розрахунки за допомогою прибуткового касового ордера (наприклад, торгує продукцією власного виробництва), то при встановленні за власним бажанням платіжного термінала у нього можуть виникнути певні проблеми, пов’язані з видачею розрахункового документа. У «Бухгалтері» № 36’2010 на с. 42 ми про них говорили, хоча ДПАУ в листі від 09.08.2007 р. № 7644/6/23-7019 (див. «Бухгалтер» № 35’2007, с. 20) ніби не заперечувала поєднання ЕПС і «прибутково-ордерних» розрахунків у касах.
(Далі буде.)
Алла Погребняк,
Тетяна Сєрікова
