Не плутати з биком-виробником...
Сільськогосподарським товаровиробником можна вважатися
тільки після підтвердження розміру сільськогосподарських площ,
які перебувають у власності або користуванні
Лист Державної податкової служби України
від 22.11.2012 р. № 5828/0/61-12/15-3415, № 5793/0/61-12/15-3415
Державна податкова служба України розглянула лист <...> щодо визначення статусу «сільськогосподарський товаровиробник» та повідомляє.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) сільськогосподарським товаровиробником є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства визначений статтею 209 ПКУ. Відповідно до пункту 209.6 статті 209 ПКУ сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Таким чином, основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах.
При цьому слід мати на увазі, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, відповідно до розділу II Закону України від 06.10.98 р. № 161 «Про оренду землі» (далі — Закон № 161) зобов’язані в обов’язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями.
Відповідно до статті 20 Закону № 161 та статті 125 Земельного кодексу України (далі — ЗКУ) укладені договори оренди землі підлягають обов’язковій державній реєстрації. І право оренди земельної ділянки згідно із статтею 18 Закону № 161 виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація відповідно до статті 15 ЗКУ належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок.
Згідно із статтею 202 ЗКУ державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.
Відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. № 119, реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю), що відображається у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).
Отже, підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського виробника або надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюється відповідними органами державних земельних ресурсів за місцем розташування земельної ділянки. Сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені, або укладені, але не зареєстровані у встановленому порядку, не може вважатися власно вирощеною з метою застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.
Заступник Голови А. Ігнатов
