Щодо сумісницьких танців:
тут є багато нюансів
Лист Міністерства соціальної політики України
від 28.03.2013 р. № 2-1/06/187-13
(витяг)
<...>
При прийнятті на роботу за сумісництвом пред’явлення трудової книжки не передбачено. За загальним правилом це і неможливо у зв’язку з тим, що трудова книжка знаходиться на підприємстві, в установі або організації за місцем основної роботи працівника, і видача її працівникові в період роботи не передбачена.
Відповідно до пункту 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення) працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт.
При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку.
Згідно із пунктом 9 Положення запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.
Пунктом 12 Положення визначено, що відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, що приймає працівника на роботу за сумісництвом.
Крім того, відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України обмеження щодо сумісництва можуть вводитися законодавством, зокрема і колективним договором, а також трудовим договором, що є для працівника основним. Порушення обмежень на сумісництво, встановлених законодавством, колективним чи трудовим договором, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. За відповідних обставин можливе застосування і такого дисциплінарного стягнення як звільнення з роботи.
Також слід зазначити, що згідно з пунктом 21 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (із змінами), якщо застрахована особа працює за сумісництвом, допомога по тимчасовій непрацездатності здійснюється за місцем роботи за сумісництвом на підставі копії листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.
Питання щодо суміщення професій (посад) регулюється Постановою Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 р. № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» та Інструкцією по застосуванню Постанови Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 р. № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)», затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР і ВЦРПС від 14.05.82 № 53-ВЛ (відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» зазначені нормативні акти діють в частині, що не суперечить чинному законодавству).
Названа Інструкція визначає суміщення професій (посад) як виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою).
Згідно із пунктом 1 Положення сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Якщо працівник працює за сумісництвом, але звільняється з основної роботи, робота за сумісництвом може стати основним місцем роботи.
Оскільки робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору, то з працівником за його заявою розривається трудовий договір про роботу за сумісництвом і укладається новий трудовий договір про роботу на підприємстві на певній посаді шляхом видання наказу про це.
Коли за основним місцем роботи до трудової книжки працівника не внесений запис про роботу за сумісництвом, то і не вноситься запис до неї і про звільнення працівника з цієї роботи.
Заступник директора
Департаменту правового забезпечення
— начальник відділу
О. Туліна
Коментар від А. Погребняк
Нагадаємо, що правовим і трудовим гарантіям працівникам, прийнятим на роботу за сумісництвом, було присвячено публікацію у «Бухгалтері» № 9’2012 на с. 47–50.
Розглядаючи у ній порядок оформлення сумісника на роботу, ми наголошували, що процедура оформлення за сумісництвом практично не відрізняється від процедури приймання на основне місце роботи: просто в заяві треба зазначити, що робота проводитиметься за сумісництвом.
Якщо в працівника немає основного місця роботи, то його не може бути прийнято на роботу за сумісництвом. На це звертає увагу й Мінпраці та соціальної політики в листі від 13.10.2004 р. № 36-298.
Однак, з урахуванням того що роботодавець не має права вимагати від працівника, який працевлаштовується за сумісництвом, документи, що підтверджують наявність у нього основного місця роботи*, на практиці дійсно можливі випадки, коли працівника без основного місця роботи буде прийнято сумісником.
Що стосується відповідальності за такі дії, то покарати роботодавця, який працевлаштував за сумісництвом працівника, у якого немає основного місця роботи, неможливо.
А ось працівника-перебіжчика за відповідних обставин, на думку Мінсоцполітики, можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення з роботи.
У коментованому листі Мінсоцполітики наведено також визначення понять сумісництва та суміщення і зазначено норми законодавства, які їх визначають. До цього додамо таке. У «Бухгалтері» № 9’2012 на с. 47–48 ми посилалися на думку фахівців із праці, які вважають, що суміщення професій (посад) означає інтенсифікацію праці (виконання додаткових трудових обов’язків) за незмінної тривалості робочого часу. А сумісництво означає незмінну інтенсивність праці при збільшенні тривалості робочого часу.**
І нарешті — про документальне оформлення зміни статусу: основний працівник — сумісник. Дійсно, на практиці застосовують два варіанти зміни місця роботи з основного на сумісництво: варіант прийняття і звільнення та варіант переведення без звільнення. Однак фахівці рекомендують використовувати перший варіант, оскільки варіант із переведенням на законодавчому рівні чітко не врегульовано. У разі його застосування в роботодавця можуть виникнути проблеми із заповненням трудової книжки, розрахунком відпускних і соціальних виплат. У «Бухгалтері» № 19’2010 на с. 46–49 ми розглядали оподаткування компенсації за невикористану відпустку у разі переведення працівника на нове місце роботи, і навіть у більш простій ситуації (просто переведення — без обтяження сумісництвом) повної чіткості з оподаткуванням не було. Що вже говорити про сумісництво...
До речі, з оформленням документів нічого складного немає. Приміром, за першим варіантом: працівник пише дві заяви: першу — заяву про звільнення, другу — заяву про прийняття на роботу. На підставі заяви про звільнення роботодавець видає наказ (розпорядження) про припинення трудового договору, з яким працівник ознайомлюється під підпис. Далі в особисту картку працівника, що звільняється, вноситься запис про дату і причину звільнення. У день звільнення роботодавець проводить із працівником остаточний розрахунок, і до трудової книжки вноситься запис про звільнення. На підставі заяви про прийняття на роботу видається наказ (розпорядження) про прийняття на роботу.
* Мінпраці та соціальної політики чітко висловило свою позицію з цього питання в листі від 09.07.2010 р. № 156/06/186--10 (див. його фрагмент у «Бухгалтері» № 34’2010 на с. 15), пославшись на ст. 25 КЗпП, яка забороняє вимагати від осіб, які наймаються на роботу, документи, надання яких не передбачене законодавством.
** Щоправда, у деяких випадках сумісництво може і не збільшувати тривалість робочого часу — див. «Бухгалтер» № 25’2010, с. 44–46.
