Любиш судитися, люби й витрачатися
Судові витрати в обліку підприємства
Часто для вирішення спору підприємство змушене звернутися до суду. Звісно, судовий позов супроводжується певними витратами.
У цій статті ми в основному поговоримо про те, які судові витрати, що супроводжують господарські судові процеси*, доведеться понести підприємству і як відобразити їх в обліку підприємства.
* Судові витрати, пов’язані з участю суб’єкта господарювання в цивільних процесах, які регулюються Цивільним процесуальним кодексом, ми не розглядатимемо. Але декларативно все-таки зупинимося на судових витратах в адміністративних процесах, які регулюються Кодексом адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються взаємовідносин із органами ДПСУ.
Крім того, ми розглянемо питання, пов’язані з розміром і порядком сплати судового збору, поверненням судового збору, розподілом сторонами судових витрат тощо.
I. Судові витрати: склад і особливості
Насамперед нагадаємо, що склад судових витрат залежить від підвідомчості справи. Як відомо, спори між суб’єктами господарювання розглядаються господарськими судами. Перелік судових витрат, пов’язаних із розглядом таких справ, наведено у ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК). До них належать:
1) судовий збір;
2) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;
3) витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження;
4) оплата послуг перекладача, адвоката;
5) інші витрати, пов’язані з розглядом справи.
У п. 1 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (далі — Постанова ВГСУ № 7) підкреслюється, що склад судових витрат не є вичерпним і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом із урахуванням обставин конкретної справи. Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 224 ГК і ст. 22 ЦК, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.
Склад судових витрат за Кодексом адміністративного судочинства України (далі — КАС) відрізняється від вищенаведеного переліку. Приміром, відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До останніх належать:
1) витрати на правову допомогу;
2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;
3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Коротко охарактеризуємо їх.
Під витратами на правову допомогу слід розуміти витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, що надає правову допомогу за договором (ч. 1 ст. 90 КАС). Витрати сторін та їхніх представників, пов’язані із прибуттям до суду,— це витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, добові та компенсація за втрачений заробіток або відрив від звичайних занять (ч. 1 і 2 ст. 91 КАС).
До витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, можна віднести добові, витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам має бути виплачена винагорода за виконану роботу (ч. 2 ст. 92 КАС).
Далі розглянемо деякі із судових витрат за ГПК детальніше.
Нагадаємо, що до 01.11.2011 р. перелік судових витрат, наведених у ст. 44 ГПК, мав дещо інакший вигляд: 1) замість судового збору справлялося держмито; 2) у ньому була така складова, як витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відповідні зміни було внесено Законом від 08.07.2011 р. № 3674-VI «Про судовий збір» (далі — Закон про судовий збір).
Судовий збір
Відповідно до ст. 1 Закону про судовий збір* судовий збір — це
«збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат».
* Статтю 1 і згадані нижче статті 6, 7, 9 Закону про судовий збір — див. у «Бухгалтері» № 33’2011 на с. 30 і 34–36.
Ставки судового збору визначаються у ст. 4 Закону про судовий збір у процентному співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі — від мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Розмір судового збору диференціюється залежно від виду суду, до якого звертається особа (загальні суди, господарські суди та адміністративні суди).**
** Найдешевшим є адміністративний суд, а найдорожчим — господарський.
Наприклад, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону про судовий збір розмір ставок судового збору із заяв, які подаються до господарських судів, становить:
— при майнових спорах — 2% від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінзарплати і не більше 60 розмірів мінзарплат (тобто у 2013 році від 1720,5 грн до 68 820 грн);
— при немайнових спорах — 1 розмір мінзарплати (1147 грн).
За подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті під час подання позовної заяви, а в разі подання позовної заяви майнового характеру — 50% ставки, обчисленої виходячи із суми, що оскаржується (п/п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону про судовий збір).
Нагадаємо, що до вимог майнового характеру належать позови про стягнення коштів, витребування майна, а до вимог немайнового характеру — заяви, у яких відсутня вартісна оцінка вимог.
У листі Вадсуду від 18.01.2012 р. № 165/11/13-12 (див. «Бухгалтер» № 6’2012, с. 35) роз’яснюється, що адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов’язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо. Таким чином, вважають служителі Феміди,
«звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача — суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими».
У редакційному коментарі до цього листа Вадсуду (див. там же), головною метою якого (листа) є збільшення судових поборів*** з осіб, що оспорюють рішення податкових органів, висловлювався сумнів у правильності висновків суду.
*** За подання до адмінсуду адмінпозову майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1% розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінзарплати (114,7 грн) і не більше 2 розмірів мінзарплати (2294 грн). Якщо ж адмінпозов має немайновий характер, то судовий збір становить 0,03 розміру мінзарплати (34,41 грн).
Сама по собі вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень за практикою, що сформувалася раніше, не є майновою вимогою: якщо припускати, що це рішення протиправне і буде визнане недійсним, то виявиться, що його видання майнових наслідків для особи не має і не мало; отже, і скасування цього рішення майнових наслідків не спричинить.
Звертаємо увагу на те, що окремі питання сплати судового збору розглянуті в інформаційних листах ВГСУ від 25.08.2011 р. № 01-06/1175/2011 (див. «Бухгалтер» № 37’2011, с. 21–23), від 21.11.2011 р. № 01-06/1625/2011 (див. «Бухгалтер» № 48’2011, с. 36–37), від 23.05.2012 р. № 01-06/704/2012 (див. «Бухгалтер» № 22’2012, с. 32–33).
Якщо позивач подає заяву, яка має одночасно майновий і немайновий характер, то згідно з ч. 3 ст. 6 Закону про судовий збір сплата судового збору проводиться за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Як роз’яснюється у п. 3 інформаційного листа ВГСУ від 25.08.2011 р. № 01-06/1175/2011, наведене стосується об’єднання в одній позовній заяві вимог майнового та немайнового характеру, пов’язаних між собою підставами виникнення або наданими доказами, наприклад, про визнання недійсним правочину (господарського договору) і про витребування переданого за ним майна.
Відповідно до ст. 57 ГПК до позовної заяви долучається документ, що підтверджує сплату судового збору. Питання, пов’язані з оформленням документів про сплату судового збору, висвітлювалися в інформаційному листі ВГСУ від 17.09.2012 р. № 01-06/1260/2012. У ньому можна відзначити три моменти.
По-перше, чинним законодавством не встановлено будь-яких спеціальних вимог до оформлення платіжних документів щодо сплати судового збору. Такий переказ здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону від 05.04.2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зі змінами, і відповідних нормативно-правових актів НБУ. Якщо ж суд сумнівається у достовірності сплати судового збору, то він має право своєю ухвалою вимагати в платника відповідного підтвердження (довідки) органу Держказначейства для підтвердження переказу збору до бюджету.
По-друге, у платіжному дорученні або квитанції має бути зазначено, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.
По-третє, документ про сплату судового збору подається до суду тільки в оригіналі; копії, в тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Аналогічні вимоги щодо оформлення платіжних документів, які підтверджують сплату судового збору, містяться й у п/п. 2.20–2.21 Постанови ВГСУ № 7.
І ще кілька нюансів, пов’язаних із поверненням судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону про судовий збір порядок повернення сплачених сум повинен затверджувати Мінфін, однак наразі такий підзаконний акт не прийнято.
Прогалину, що утворилася у зв’язку з цим, частково компенсував усе той самий ВГСУ. Наприклад, у п. 4 інформаційного листа від 21.11.2011 р. № 01-6/1625/2011 зазначається, що господарські суди повинні вирішувати питання про повернення сплачених сум судового збору у своїй ухвалі або резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи. При цьому суди уповноважені розглянути це питання й тоді, коли відсутні відповідні заяви сторони (іншого учасника судового процесу).
Складніше, коли виникає необхідність повернути сплачені суми судового збору в разі неподання до господарського суду заяви або скарги. Такі випадки можуть траплятися, скажімо, якщо боржник погасив заборгованість саме в той момент, коли підприємство-дебітор готує позовну заяву про стягнення боргу і вже сплатило збір.
У п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 05.07.2012 р. № 01-6/869/2012 щодо цього йдеться, що в ч. 1 ст. 7 Закону про судовий збір наведено вичерпний перелік випадків, у яких сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду. Неподання до суду заяви або скарги до цього переліку не віднесено. Тому до законодавчого врегулювання порядку повернення сплаченої суми судового збору в суду відсутні правові підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з Держбюджету сплачених сум судового збору. Загалом, що з воза впало, те пропало (тобто до бюджету потрапило).
Судова експертиза
Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває у провадженні, зокрема, суду (Закон від 25.02.94 р. № 4038-XII «Про судову експертизу», зі змінами).
Відповідно до ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом.
Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов’язані з явкою до господарського суду, у розмірах, установлених законодавством про службові відрядження.*
* Постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Судова експертиза призначається лише в тому випадку, якщо висновок експерта не можуть замінити інші докази. На цьому наполягає, наприклад, ВГСУ в п. 1 інформаційного листа від 27.11.2006 р. № 01-8/2651. А в п. 24 його ж інформаційного листа від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (далі — лист ВГСУ № 01-8/164) підкреслюється, що, приймаючи ухвалу про призначення судової експертизи, господарський суд повинен відповідним чином обґрунтувати в ній необхідність проведення такої експертизи.
Те, як повинна проводитися судова експертиза, які фахівці залучаються для її проведення, які завдання висувають перед експертом, коли проводиться додаткова або повторна експертиза тощо, детально викладено в Постанові Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 4 (далі — Постанова ВГСУ № 4).
Крім того, у п/п. 6.2 Постанови ВГСУ № 7 наведено відомості, що стосуються відшкодування судекспертних витрат:
«Судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов’язані з дослідженням об’єкта судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті), і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту). В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.
Витрати, пов’язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання судовими експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов’язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду».
Витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи під час судового розгляду, повинна нести зацікавлена сторона, а в разі призначення господарським судом судової експертизи за власною ініціативою — сторона, зазначена в ухвалі суду про призначення судової експертизи (п. 23 Постанови ВГСУ № 4).
Послуги адвоката
У п/п. 6.3 Постанови ВГСУ № 7 йдеться про оплату послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань із надання правової допомоги щодо ведення справи у господарському суді, які розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це в рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, наприклад угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує оплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням тощо.
Оскільки адвокатські послуги мають прекрасні перспективи для потрапляння до витрат (про це — далі), постає запитання: а чи можна розширити адвокатсько-послуговий список іншими юридичними послугами?
Наприклад, серед статей судових витрат, зазначених у КАС, як ми вже зазначали вище, наявні витрати на правову допомогу. Адже поняття правової допомоги ширше, ніж суто адвокатські послуги, оскільки правову допомогу можуть надавати не лише адвокати, але й інші фахівці в галузі права.
Інші види юридичних послуг до адвокатських витрат відносити не слід, оскільки на практиці господарські суди, як правило, відмовляють у вимогах позивача відшкодувати за рахунок відповідача* суму витрат на правову допомогу, надану не у вигляді послуг адвокатів.
* Про проблему розподілу судових витрат — див. далі.
Це підтверджує й ВГСУ у своїй Постанові № 7 (п/п. 6.3), зазначаючи, що за змістом ч. 3 ст. 48 і ч. 5 ст. 49 ГПК в їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 і ч. 1 ст. 6** Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Проте їх можна віднести до витрат підприємства просто на підставі п/п. 138.10.2«е» ПКУ.
** «Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю».
Інші витрати, пов’язані з розглядом справи
Відповідно до п. 1 Постанови ВГСУ № 7 до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК належать, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним у господарський суд для надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов’язані з явкою їх або їхніх представників на засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов’язковою.
II. Розподіл господарських (судових) витрат
Порядок розподілу судових витрат визначено у ст. 49 ГПК.
Судовий збір
Розподілу судового збору присвячено пункт 4 Постанови ВГСУ № 7.
Приміром, у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, пов’язаних зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; у разі відмови в позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.
Судовий збір у справах за спорами, що виникають під час укладання, зміни та розірвання договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обґрунтованих пропозицій іншої сторони.
Якщо розбіжності між сторонами вирішено частково на користь однієї зі сторін і частково на користь іншої сторони, то витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної зі сторін.
Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (наприклад, у разі часткового задоволення позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
У випадках, коли позивача звільнено від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення — судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково — судовий збір справляється з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) до доходу бюджету, якщо відповідача не звільнено від сплати цього збору.
Судова експертиза; послуги перекладача, адвоката;
інші витрати, пов’язані з розглядом справи
Усі зазначені витрати згідно зі ст. 49 ГПК покладаються: у разі задоволення позову — на відповідача; у разі відмови в позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Це означає, що якщо, наприклад, підприємство подало позов до суду на свого контрагента і позов було повністю задоволено, то всі понесені підприємством витрати повинні відшкодовуватися контрагентом-відповідачем. Однак у п/п. 6.5 Постанови ВГСУ № 7 зазначається:
«Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв’язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи».
Таким чином, у «нерозумних» випадках суд може покласти на контрагента обов’язок з відшкодування тільки частини цих витрат. Загалом, в у сьому треба знати міру...
Про те, що суд може обмежити розмір сум, які підлягають оплаті за послуги адвоката, з урахуванням розумної необхідності, йдеться у п/п. 6.5 Постанови ВГСУ № 7. У ньому підкреслюється, що при визначенні розумно необхідного розміру сум оплати послуг адвоката слід враховувати, зокрема, норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявність відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду та складність справи тощо. Докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, яка вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, стає зрозумілим, що адвокатські ціни повинні бути наближені до звичайних, а не позамежних.
Витрати, пов’язані з перекладом документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах (до якої приєдналася Україна), під час судового розгляду повинна нести зацікавлена сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто залежно від того, чи задоволено (частково задоволено) позов або в позові відмовлено.
III. Податковий облік судових витрат
Податок на прибуток
Нагадаємо, що відповідно до. ч. 1 ст. 1 Закону про судовий збір судовий збір включається до складу судових витрат. Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи і зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 1 ст. 9 Закону про судовий збір). Тому якщо позов подано на захист господарських інтересів підприємства, то за умови наявності належним чином оформлених документів суми судового збору у складі адміністративних витрат (п/п. 138.10.2«е» ПКУ — витрати на врегулювання спору в судах) включаються до витрат платника податку — позивача.
Інші судові витрати: витрати на експертну оцінку, оплату послуг перекладача, адвоката тощо — також можуть бути відображені як витрати на врегулювання спору у судах у витратах підприємства (п/п. 138.10.2«е» ПКУ). Відповідно до п. 138.5 ПКУ вони є витратами як позивача, так і відповідача того звітного періоду, в якому їх було здійснено, за правилами ведення бух-обліку (п. 138.5 ПКУ).
Якщо ж позов платника не задоволено, судові витрати залишаються у складі його витрат. Цю позицію підтверджено роз’ясненнями в ЄБПЗ (підкатегорія 110.07.20). При цьому фахівці ДПСУ повідомляють: відповідач, який програв процес і відшкодовує судові витрати позивачеві, не включає їх до складу своїх витрат, але вони враховуються у складі доходів платника податку — позивача.
Приблизно такий самий підхід щодо судових витрат податківці демонстрували й за чинності Закону Про Прибуток (див., наприклад, консультацію, опубліковану у «ВПСУ» № 47/2005, у «Бухгалтері» № 1–2’2006 на с. 42–43).
У редакційному коментарі до консультації підкреслювалося, що це законно і гуманно. Очевидно, й витрати відповідача на відшкодування позивачеві судових витрат повинні належати до витрат. Адже якщо справу програно позивачем, податківці дозволяють зберегти йому витрати. У такому разі логічно дозволити витрати й іншій стороні, що програла,— відповідачеві. Хіба такі витрати відповідача не пов’язані з його господарською діяльністю? А за чинності ПКУ: хіба вони не належать до витрат на врегулювання спору в судах?
У ЄБПЗ також є консультація, у якій фахівці ДПСУ відповідають на запитання:
«Чи включаються до складу витрат платника податку на прибуток судові витрати (реєстраційний збір, арбітражний збір та додаткові витрати арбітражного провадження), понесені у зв’язку зі стягненням заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом, якщо позов про стягнення подано до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України?
Отже, на думку податківців, судові витрати позивача: реєстраційний збір, арбітражний збір та додаткові витрати арбітражного провадження, пов’язані зі стягненням заборгованості за ЗЕД-контрактом,— гідні опинитися у складі витрат за умови наявності належним чином оформлених документів, що підтверджують зв’язок таких витрат із госпдіяльністю. Причому зазначені витрати можуть бути віднесені до складу інших витрат, до яких, як відомо, належать і адмінвитрати.
Разом із тим, підкреслюється в консультації, якщо відповідно до рішення арбітражного суду відповідач відшкодовує понесені платником податку судові витрати (витрати на відрядження, винагороди адвокатів тощо), то такі суми підлягають включенню до складу доходів позивача у звітному періоді їх отримання на підставі п. 137.16 ПКУ.
До речі, у міжнародних спорах також рекомендується проявляти податкову скромність. У коментованій ЄБПЗ-консультації з посиланням на відповідні нормативно-правові акти звертається увага на те, що витрати, понесені стороною, на користь якої винесено рішення, у зв’язку із захистом своїх інтересів у Міжнародному комерційному арбітражному суді (витрати на відрядження сторін, винагороди адвокатів тощо), можуть бути покладені на протилежну сторону в тій мірі, у якій склад арбітражного суду визнає їх обумовленими й розумними. Тож оплату президентського номера в готелі позивачеві-переможцю навряд чи відшкодують у повній сумі...
Податок на додану вартість
Якщо вартість послуг, наданих платниками ПДВ під час судового процесу, міститиме ПДВ, то сторона (позивач або відповідач), що оплатила такі послуги особі, яка надала їх, матиме право на податковий кредит у загальновстановленому порядку згідно зі ст. 198 ПКУ, якщо справа пов’язана з оподатковуваними операціями.
Чи оподатковувати ПДВ суму судового збору, яку за рішенням суду платникові податку компенсує інша сторона?
Проаналізувавши в ЄБПЗ п/п. 14.1.185 і п/п. 14.1.191, фахівці ДПСУ дійшли висновку, що зазначена операція не належить до операцій з постачання послуг/товарів. Тому податківці вважають, що сума документально підтвердженого судового збору, яка за рішенням суду платникові податку в повному обсязі або частково компенсується іншою стороною, не підпадає під визначення операції з постачання товарів/послуг, у зв’язку з чим ПДВ на таку операцію не нараховується.
А якщо за рішенням суду платнику ПДВ компенсується не лише судовий збір, але й інші судові витрати?
На нашу думку, і в цьому випадку сума відшкодування інших судових витрат також не оподатковується ПДВ, оскільки не підпадає під визначення постачання товарів/послуг (п. 185.1 ПКУ).
Дещо інакший вигляд має ситуація, коли компенсація здійснюється за згодою сторін.
У газеті «Податковий, банківський та митний консультант» № 34–35/2012 на с. 10 головний державний податковий ревізор-інспектор управління оподаткування юридичних осіб ДПС у Київській області В. Майстренко відповів на запитання, чи підлягає оподаткуванню ПДВ оплата компенсації, яку одна сторона зобов’язується сплатити іншій, за понесені витрати на адвокатську та іншу юридичну допомогу згідно з укладеною мировою угодою. На думку В. Майстренка, оплата компенсації за понесені витрати на адвокатську допомогу є складовою частиною операцій з постачання послуг і, відповідно, є об’єктом оподаткування ПДВ.
Що ж, із цим можна погодитися.
Бухгалтерський облік
У бухгалтерському обліку понесені судові витрати слід відображати на рахунку 92 «Адміністративні витрати» (п. 18 П(С)БО 16 «Витрати»). Оскільки їх неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому їх було здійснено (п. 7 П(С)БО 16).
У разі задоволення позову судом в обліку позивача відображається заборгованість відповідача щодо відшкодування судових витрат, які за рішенням суду він зобов’язаний відшкодувати позивачеві. Для цих цілей, на наш погляд, слід використовувати субрахунок 719 «Інші доходи від операційної діяльності», а не субрахунок 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки», як рекомендують деякі фахівці.
Нагадаємо, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом МФУ від 30.11.99 р. № 291, на субрахунку 715 узагальнюється інформація про штрафи, пеню, неустойку та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування отриманих збитків.
А суми відшкодування судових витрат не належать ані до штрафів, ані до збитків,* тому субрахунок 715, який використовується для нарахування штрафних санкцій, для відшкодування судових витрат не дуже підходить.**
* Пункт 1 Постанови ВГСУ № 7.
Для обліку «штрафної» заборгованості у межах сум, що підлягають відшкодуванню, можна скористатись субрахунком 374 «Розрахунки за претензіями», на якому ведеться облік розрахунків за претензіями, висунутими постачальникам тощо, а також за пред’явленими їм і визнаними штрафами, пенею, неустойками.
Для обліку ж заборгованості за судовими витратами більше підходить субрахунок 377 «Розрахунки з іншими дебіторами».**
** Бухгалтери, які не бажають розкидати судові витрати й заборгованості щодо них за двома субрахунками (71 5 і 71 9; 37 4 і 37 7), можуть скористатись тільки субрахунками 71 5 і 37 4.
І насамкінець пропонуємо примірну таблицю бухгалтерського обліку судових витрат.
№ з/п | Зміст господарської операції | Кореспонденція рахунків | |
дебет | кредит | ||
1. | Перераховано судовий збір | 685 | 311 |
2. | Оплачено вартість судової експертизи | 631 | 311 |
3. | Відображено податковий кредит з ПДВ із вартості експертизи | 641 | 644 |
4. | Оплачено послуги адвоката | 631 | 311 |
5. | Суму судових витрат включено до адміністративних витрат | 92 | 685, 631 |
6. | Закрито розрахунки з ПДВ | 644 | 631 |
7. | Відображено заборгованість відповідача з відшкодування судових витрат | 377 | 719 |
8. | Відображено заборгованість відповідача з відшкодування штрафних санкцій | 374 | 715 |
9. | Погашено заборгованість відповідача за судовими витратами і штрафними санкціями | 311 | 377, 374 |
Алла Погребняк