«Ах, цумба, цумба, цумба,
Мадрид і ПДВ...»*
Щодо необхідності сплати ПДВ
при виплаті роялті за ліцензійним договором
Між нерезидентом і резидентом укладено ліцензійний договір. За умовами договору нерезидент надає дозвіл (ліцензію) на використання об’єкта права інтелектуальної власності — торгової марки. Договір не передбачає передачу торгової марки у володіння, або розпорядження, або власність резидента, а також не передбачає право останнього продати торгову марку або здійснити її відчуження в інший спосіб. Платежі за договором виплачуються у грошовій формі. Права інтелектуальної власності на торгову марку належать нерезиденту на підставі міжнародної реєстрації торгової марки, чинність якої поширюється на територію України відповідно до положень Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28.06.89 р.
Чи підлягає зазначена операція оподаткуванню ПДВ в Україні?
* В оригіналі (цит. за: Л. Кассіль. Кондуїт і Швамбранія), звісно, не ПДВ, а Лісабон.
За загальним правилом (п. 185.1 ПКУ) об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Спеціальне правило щодо визначення місця постачання послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності встановлено в п. 186.3 ПКУ.
Приміром, згідно з п/п. 186.3«а» ПКУ місцем постачання послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або — у разі відсутності такого місця — місце постійного чи переважного його проживання.
Отже, за загальним правилом, якщо отримувача послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, зареєстровано на території України, то операції постачальника такої послуги є об’єктом оподаткування ПДВ.
Однак згідно з ПКУ певні умови ліцензійного договору можуть свідчити про необхідність виключення цієї операції з об’єкта оподаткування.
Відповідно до ст. 1109 ЦК (див. «Бухгалтер» № 18’2008, с. 16т–17т) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін із урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються, зокрема, способи використання зазначеного об’єкта, територія і строк, на які надаються права, розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Для нашого випадку суттєве значення мають способи використання торгової марки і вид оплати.
Поняття роялті для цілей оподаткування визначене п/п. 14.1.225 ПКУ.
Наприклад, роялті це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом*, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги або торговою маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
* На літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео-- або аудіокасети (тепер — ймовірно, і диски), кінематографічні фільми або плівки для радіо-- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення.
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених вище, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
Тобто для цілей оподаткування операцій за договором про надання права користування торговою маркою роялті визнається будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування зареєстрованою торговою маркою, і в разі, якщо договір не передбачає передачу торгової марки у володіння, розпорядження або власність, а також не передбачає права користувача продати торгову марку чи здійснити її відчуження в інший спосіб.
Підкреслимо, що в цьому аспекті податкове визначення роялті відрізняється від того, яке використовується для інших цілей — наприклад, при оцінці прав інтелектуальної власності.
Нагадаємо, що відповідно до п. 3 Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого Постановою КМУ від 03.10.2007 р. № 1185**, за ліцензійним договором може виплачуватися ліцензійний платіж — плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, який є предметом ліцензійного договору.
** Національний стандарт № 4 — див. у «Бухгалтері» № 40’2007 на с. 16–20.
До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті й комбінований платіж:
— роялті — ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;
— паушальний платіж — одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;
— комбінований платіж — ліцензійний платіж, що включає роялті й паушальний платіж;
Тобто за Національним стандартом № 4 роялті — це періодичний ліцензійний платіж, тоді як податкове законодавство розглядає його як будь-який ліцензійний платіж.
Через те що ліцензійний договір не передбачає передачі торгової марки у володіння, розпорядження або власність, а також права продати торгову марку чи здійснити її відчуження в інший спосіб, з урахуванням того що торгова марка, право користування якою передається за договором, є зареєстрованою, платіж, який виплачується за цим договором, є роялті для цілей оподаткування.
Підпункт 196.1.6 ПКУ закріплює спеціальне правило, яке виключає з об’єкта оподаткування ПДВ операції за виплатами роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Беручи до уваги те, що виплати за договором є роялті в розумінні ПКУ і здійснюються у грошовій формі, можна зробити висновок, що операції з виплати роялті за ліцензійним договором між нерезидентом і резидентом не є об’єктом оподаткування ПДВ.
У випадку якби договір передбачав право відчужувати торгову марку, або якби торгова марка отримувалась у володіння, розпорядження або власність, або якби платіж за договором здійснювався не у грошовій формі чи цінних паперах, то операції за таким договором підлягали б оподаткуванню ПДВ.
Іванна Погребняк, старший юрист ЮФ «ILF»,
Костянтин Шелест
