...Бо написано там прямо:
відповідає тільки ЯМА
Відшкодування збитків
за неправильне оформлення податкової накладної
Постанова Вищого господарського суду України
від 08.08.2012 р. у справі № 5006/24/22/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: <...>, розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю <...> на постанову та на рішення Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р. господарського суду Донецької області від 20.03.2012 р. у справі господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю <...> до Товариства з обмеженою відповідальністю <...> про стягнення 127 019,90 грн <...>,
встановив:
У січні 2011 року ТОВ <...> звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ «Маргаз» 127 019,00 грн збитків, понесених внаслідок неналежного оформлення відповідачем двох податкових накладних, що позбавило [можливості] позивача віднести суму 127 019,00 грн до сум податкового кредиту.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2012 р. в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2012 року рішення місцевого господарського суду від 20.03.2012 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.
Судові рішення мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ <...> подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р. та рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані дійсні обставини справи, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 р. між сторонами був укладений договір на постачання природного газу № 50 (разом із протоколом розбіжностей), відповідно до якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача природний газ, а замовник — прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Умови договору передбачали, що відповідач зобов’язаний надати оригінал податкової накладної, оформленої відповідно до ст. 201 Податкового кодексу, на суму податкових зобов’язань на момент їх виникнення, але не пізніше 5-го числа місяця, наступного за періодом виникнення таких зобов’язань, та зареєструвати податкову накладну датою виписки в єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 7 договору при виявленні контролюючими органами факту того, що підприємство в результаті здійснення своєї діяльності в період дії цього договору потрапляє під поняття «Податкова яма», «Транзитне» або «Нікчемне», постачальник компенсує замовникові зняті суми з надання постачальникові завіреної копії Акта перевірки податкової інспекції зі знятими сумами по всіх видах податків, а саме ПДВ і податку на прибуток. За відсутності реєстрації податкової накладної в єдиному державному реєстрі податкових накладних постачальник відшкодовує суму ПДВ у розмірі 20% від вартості виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків в розмірі 127 019,90 грн, завданих відповідачем, внаслідок неналежного оформлення ним податкової накладної.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому під збитками розуміються, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб.
Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з приписами статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого , пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За переконанням колегії суддів, відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків , протиправності дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов’язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків завданих порушенням зобов’язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки , збитків , причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення , звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Судами було встановлено, що податкова накладна № 841 від 28.11.2011 р. була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням встановленого законодавством строку. Крім того, доказів проведення контролюючим органом документальної позапланової виїзної перевірки відповідача для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку на додану вартість за спірний період і доказів прийняття контролюючим органом рішення про віднесення відповідача під поняття «податкова яма», «транзитне» або «нікчемне» надано судам не було.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи зазначені вище обставини, приписи статей 22 , 623 ЦК України, статей 224 , 225 ГК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, зокрема факту спричинення збитків.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на підставі повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а лише зводяться до переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. 1115 , 1117 , 1119 , 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2012 р. та рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012 р. у справі № 5006/24/22/2012 залишити без змін.
Головуючий М. Черкащенко
Судді: Л. Жукова, В. Студенець
Коментар від Г. Б., І. Т.
У «Бухгалтері» № 17’2011 на с. 44–47 ми розглядали схожу проблему і намагалися з’ясувати, чи можна через суд стягнути збитки з контрагента, якщо він у договорі неправильно вказав свій податковий статус.
У цьому ж випадку сторони домовилися про те, що постачальник зобов’язаний буде відшкодувати збитки, якщо:
— у покупця податківці на підставі акта перевірки донарахують податки через потрапляння контрагента під категорію фіктивних, податкової ями тощо;
— податкова накладна не буде зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому покупець звернувся до суду з вимогою про відшкодування збитків у зв’язку з неправильним оформленням постачальником податкової накладної.
ВГСУ підтвердив, що для відшкодування збитків у цьому разі підстав немає, оскільки не порушено жодну з умов, передбачених в договорі, а податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому відсутній причинний зв’язок між неправомірними діями постачальника і збитками, понесеними покупцем. (Детальніше обставини цієї справи описано в рішенні суду першої інстанції: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22135613.)
Якщо розвивати логіку ВГСУ, то виходить, що у разі відсутності реєстрації податкової накладної покупець цілком правомірно міг би вимагати відшкодування суми ПДВ, як це було передбачено в договорі. Ну а якщо в договорі взагалі нічого про це не було сказано, то виходить, що з ідеєю про стягнення з контрагента збитків можна розпрощатися.
Звідси висновок для всіх: правильно складайте договори. Адже, ґрунтуючись на правовій позиції ВГСУ, частину податкових ризиків можна цілком правомірно перекласти на контрагента, якщо той порушить свої договірні зобов’язання.
