— Нам чужого не треба!
— А нам — свого!
Виявлені в ході інвентаризації надлишки: коли виникає право власності?
Фірма надає послуги перевезення. Протягом року кілька підприємств передавало щебінь для перевезення їхнім покупцям. За результатами проведеної фірмою інвентаризації на перевалочному складі було виявлено надлишок щебеню. Чи повинна фірма його оприбуткувати як свою власність?
Ні, не повинна. У будь-якому разі, поки що.
У першу чергу, слід спробувати визначити причину виникнення надлишків щебеню. Не виключено, що хтось із продавців передав щебеню більше, ніж перевізник повинен був передати покупцю. Або, навпаки, замовник передав належну кількість щебеню, але через недогляд покупцю перевезли менше, ніж повинні були. Найпростіша ситуація — коли з документів видно, у кого насправді має перебувати у власності щебінь.
Припустимо, нестикування між кількістю отриманого від замовників щебеню і кількістю щебеню, поставленого покупцям, вдалося виявити.
Що робити фірмі-перевізнику далі?
Із юридичної точки зору, перевізник володіє щебенем без достатніх правових підстав. Приміром, згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України* особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, з якої воно було набуте, згодом відпала.
Отже, якщо в ході інвентаризації виявлено надлишок товарів, які передавалися замовниками для перевезення покупцям, перевізник повинен повідомити про це ту сторону відносин, яка насправді володіє правами на цей виявлений надлишок (у цьому випадку — щебеню). Тобто повідомити слід або замовника перевезення, або покупця, якому він був недопоставлений. Повернення надміру переданого замовником щебеню або передача покупцеві раніше недопоставленого товару оформлюється актом приймання-передачі. У підсумку — питання з надлишками знімається.
Але може виникнути інша проблема. Логічно припустити, що в такій ситуації замовник теж повинен виявити нестиковку в документації. Однак не секрет, що на практиці суб’єкти господарювання частіше підганяють документи до фактичної ситуації, ніж виявляють причини подібних нестиковок і усувають їх. Тому ми не можемо виключати того, що замовник просто відмовиться приймати назад надміру переданий перевізникові щебінь, мотивуючи це тим, що його інвентаризація нестач не виявила. Погодьтеся, у такій ситуації замовника теж можна зрозуміти: йому треба визнавати, що в раніше оформлених документах було допущено помилку.
У цьому випадку перевізник повинен розглядати цей щебінь як безоплатно отриманий із відповідними податковими наслідками. Такий висновок ґрунтується на ст. 336 ЦК**, згідно з якою особа, що заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, отримує право власності на цю річ із моменту заволодіння нею.
Як бути перевізнику, який зіткнувся з такою небажаною необхідністю?
На нашу думку, варіанти у фірми-перевізника є такі:
або звернутися до суду з позовом до замовника про примусове прийняття майна, отриманого без достатньої правової підстави;
або виходити з того, що замовник з моменту його повідомлення дізнався про порушення свого права власності на виявлений у перевізника надлишок щебеню і тепер протягом трьох років може звернутися з вимогою про повернення безпідставно отриманого товару. Після закінчення цього строку перевізник повинен буде відобразити дохід.
Щоправда, три роки можна продовжити, якщо перевізник зможе періодично нагадувати замовникові про те, що в нього перебуває щебінь, який йому належить. Це перериватиме перебіг строку давності.
Утім, на нашу думку, робити це необмежено довго все-таки не вдасться. Тим самим ЦК у ст. 344 передбачено:
«Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти <…> рухомим майном — протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом».
Як бачимо, після закінчення п’яти років, якщо надлишок повернути так і не вдасться, перевізникові в будь-якому разі доведеться виходити з того, що до нього перейшло право власності на виявлений надлишок щебеню.
Тепер розглянемо іншу ситуацію. Припустимо, надлишок виявлено, однак не вдалося встановити причину його виникнення виходячи з аналізу первинних та інших супровідних документів. Ускладнює ситуацію і той факт, що щебінь — це річ, визначена родовими ознаками. А тому дуже проблематично визначити, у межах якого саме з договорів, що укладаються перевізником протягом року, виник надлишок.
Безумовно, якщо договори укладались на перевезення різних видів щебеню (гранітного, гравійного або вапнякового) чи щебеню одного виду, але різних фракцій або ж є інші критерії, які дозволяють установити, хто із замовників передав з метою перевезення щебінь, надлишок якого виник, ми повертаємося до того, що фірма-перевізник повинна або повернути надлишок, що утворився, замовникові (у добровільному або в судовому порядку), або чекати, поки минуть строки давності, щоб відобразити зазначений щебінь в доходах.
А якщо встановити власника щебеню так і не вдасться, то в цьому випадку слід керуватися ст. 335 ЦК, яка визнає річ, у якої немає власника або власник якої невідомий, безгосподарною. Це саме наш випадок.
Знову ж: перевізникові доцільно повідомити своїх замовників про виявлені надлишки, зазначивши, що достовірно встановити, кому саме вони належать, неможливо, і запропонувавши провести в себе інвентаризацію щодо недостачі щебеню. Якщо такі заходи результату не дадуть, слід звернутися все до тієї самої ст. 344 ЦК про набувальну давність. Через п’ять років з дня виявлення право власності на щебінь перейде до перевізника.
Ну а насамкінець можна нагадати: пильність інвентаризаційної комісії — не завжди благодійник. У деяких випадках надлишків простіше позбутися в неофіційному порядку.
Іванна Погребняк, Костянтин Шелест
* Див. главу 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК, що містить статті 1212–1215,— у «Бухгалтері» № 4’2004 на с. 36т.
** Статтю 336 і згадані далі статті 335 і 344 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 52т–54т.
