— Ой який я радий!
В мене є витрати!
Витрати на нотаріальне посвідчення договору включаються до витрат підприємства
Наше підприємство оплатило послуги нотаріуса за посвідчення господарського договору.
Чи можна включити витрати на нотаріальне посвідчення договору до витрат підприємства?
Ми вважаємо, що витрати на оплату нотаріальних послуг мають право на прописку у витратах підприємства. Пояснимо.
Як відомо, нотаріальне посвідчення правочинів, які вчиняються в письмовій формі, є обов’язковим лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК*).
Обов’язкове нотаріальне посвідчення встановлено в ЦК щодо низки договорів, наприклад виділення в натурі частки з нерухомого спільного майна, що перебуває у спільній частковій власності (ч. 4 ст. 364 ЦК**); договорів застави нерухомого майна (див. ч. 1 ст. 577 ЦК у «Бухгалтері» № 1–2’2004 на с. 85т–86т); договорів купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК); договорів ренти (ст. 732 ЦК); договорів найму будинку або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ч. 2 ст. 793 ЦК***); договорів найму транспортних засобів за участі фізичної особи (ч. 2 ст. 799 ЦК); договорів управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031 ЦК).
Водночас відповідно до ч. 4 ст. 209 ЦК учасники правочину (фізичні або юридичні особи) можуть домовитися про нотаріальне посвідчення будь-якого правочину, вчиненого в письмовій формі.
Фахівці з договірного права зазначають: після того як сторони обрали більш сувору, ніж випливає із закону, форму — нотаріально посвідчену замість письмової, якою була підстава обов’язковості відповідної форми — закон чи проста згода сторін,— уже значення не має. Із цієї причини передбачені в законі наслідки порушення вимог про просту письмову форму або про нотаріальне її посвідчення застосовуються незалежно від того, стала відповідна форма обов’язковою через вимогу закону чи досягнутої контрагентами угоди.****
А тепер із правових висот опустимося на грішну податкову землю. Слід зазначити, що в Податковому кодексі витрати на нотаріальне посвідчення договорів як окремий вид витрат взагалі не згадано. Водночас переліки ряду витрат, зазначених у ПКУ, не є вичерпними. Наприклад, п/п. 138.10.2 «г» ПКУ дозволяє включати до складу адміністративних витрат «винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності», а п/п. 138.10.4 «в» до складу інших операційних витрат — «інші витрати операційної діяльності, пов’язані з господарською діяльністю, у том числі, але не виключно <...>». Та й п/п. 138.12.2 ПКУ в крайньому випадку дасть притулок додатковим витратам з оформлення договору в складі інших витрат господарської діяльності, щодо яких «прибутковим» розділом не встановлено обмеження з віднесення до складу витрат. Більше того, у п. 140.5 ПКУ зазначено:
«Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється».
Про які ж обмеженнях йдеться у «прибутковому» розділі III ПКУ?
Нагадаємо, що віднести до витрат вартість нотаріальних послуг платник податку може за наявності відповідних первинних документів (п. 138.2 ПКУ), які підтверджують, що ці послуги пов’язані зі здійсненням господарської діяльності.
Поняття господарської діяльності міститься в п/п. 14.1.36 ПКУ: це діяльність особи, пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг , спрямована на отримання доходу. Відповідно, витрати , не пов’язані з провадженням господарської діяльності, не включаються до витрат і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку (п. 139.1 ПКУ).
Зв’язок витрат на нотаріальне посвідчення договорів з господарською діяльністю підприємства є, на наш погляд, очевидним, причому незалежно від того, на якій підставі посвідчено договір нотаріусом — за законом чи за домовленістю сторін. Адже договір як угода породжує певні права й обов’язки сторін, так би мовити — є основою основ господарської діяльності.
У зв’язку з цим нагадаємо, що головне завдання нотаріуса — забезпечення юридичної коректності правочинів, дій, документів тощо. Виконуючи свої професійні функції, нотаріус надає сторонам гарантію того, що їхні договірні зобов’язання відповідають закону і можуть бути виконані. Таким чином, він виступає своєрідним гарантом юридичної безпеки. Саме нотаріус надає правочину правильної юридичної форми, інтерпретує волю сторін, перекладаючи її на юридичну мову.
Підтвердження цим висновкам можна знайти й у Законі від 02.09.93 р. № 3425-XII «Про нотаріат», зі змінами.
Наприклад, ст. 1 Закону «Про нотаріат» установлено:
«Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності».
Та сама мета — надання юридичної вірогідності — передбачена й для нотаріуса (ст. 3 Закону «Про нотаріат»). При цьому згідно зі ст. 4 Закону «Про нотаріат» нотаріус має право одержувати плату не тільки за посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, але й за надання додаткових послуг правового й технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій.
Крім того, нотаріус має право складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також надавати роз’яснення з питань здійснення нотаріальних дій і консультації правового характеру.
До обов’язків нотаріуса належать сприяння громадянам, підприємствам у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз’яснення прав і обов’язків, попередження про наслідки вчинених нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла завдати їм шкоди. Більше того, нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальних дій у разі їх невідповідності законодавству України або міжнародним договорам (ст. 5 Закону «Про нотаріат»).
Тому юрособа отримує послуги нотаріуса не тільки, коли нотаріальне посвідчення договору є обов’язковим.
А що думають із цього приводу податківці?
У ЄБПЗ (підкатегорія 110.07.20) фахівці ДПС роз’яснили, що
«якщо посвідчення правочину здійснено у зв’язку з веденням господарської діяльності та передбачено чинним законодавством, то платник податку має право на відображення у складі витрат плати за нотаріальне посвідчення такого правочину. Проте якщо правочин не стосується господарської діяльності платника податку або законодавством не передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення такого правочину, то законодавчі підстави для формування витрат платником податку відсутні».
Аналогічну консультацію опубліковано в «Податковому, банківському, митному консультанті» № 52/2012 на с. 8.
Отже, податківці дозволяють обвитратити тільки видатки на нотаріальне посвідчення договорів, якщо таке посвідчення є обов’язковим згідно з чинним законодавством.
Ще раз звернемо увагу на те, що вимога сторони про нотаріальне посвідчення договору власне є обов’язковою для контрагента з усіма наслідками, що випливають звідси. Тобто якщо підприємство відкине вимогу контрагента про нотаріальне посвідчення договору, коли таке посвідчення не є обов’язковим згідно із законом, то такий договір не буде укладено (див. ч. 4 ст. 639 ЦК). А отже, ніякої користі (доходу) у межах госпдіяльності не згенерує. Можливо, цього й хочуть контролери?
Ми з такою позицією не згодні. По-перше, як ми вже зазначали вище, посвідчення є обов’язковим у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК). По-друге, якщо в ПКУ не йдеться про обов’язковість тих чи інших витрат (як, наприклад, у ситуації з перепідготовкою і підвищенням кваліфікації кадрів — див. п/п. 140.1.3 ПКУ), то вважається, що до складу витрат можна включати як обов’язкові, так і добровільні платежі. Адже немає обмежень щодо включення до витрат, наприклад, витрат на проведення необов’язкового аудиту !
Алла Погребняк
* Статтю 209 і згадану нижче статтю 639 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 33’2005 на с. 10–11, зміни до них — у № 29’2010 на с. 30т.
** Статтю 364 і згадані нижче статті 657, 732 і 1031 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 14’2010 на с. 19–20.
*** Статтю 793 і згадану нижче статтю 799 ЦК — див. у «Бухгалтері» № 41’2007 на с. 6т–7т.
**** Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения.— М.: Издательство «Статут», 1998. — С. 275.
