Хто здатним є лише на акт,
з Вадсудом іде не в такт
Нікчемність правочинів: тільки в судовому порядку
Часто податкова перевірка закінчується тим, що в акті з посиланнями на нікчемність тих чи інших правочинів податківці донараховують ПЗ і застосовують штрафні санкції.
Насамперед слід зазначити: усі хитрі штуки податківців стосовно того, що правочини «з ухилення від оподаткування» (як їх самі полюбляють називати податківці) можна визнавати нікчемними (тобто недійсними) автоматично, без рішення суду*, зазнали фіаско.
* На відміну від правочинів оспорюваних, тобто тих, які визнаються недійсними тільки на підставі судового рішення.
Вадсуд чітко дає зрозуміти, що законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних (ухвала від 03.04.2013 р. № К/9991/55759/12, реєстр. № 30505948**).
** Тут і далі вказано реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на сайті www.reyestr.court.gov.ua.
На його думку, порушення з боку суб’єктів господарювання правил ведення податкового обліку і безпідставне віднесення до складу витрат і податкового кредиту з ПДВ сум, сплачених за договором, не є належним доказом нікчемності правочину на підставі порушення публічного порядку (ухвала від 31.01.2013 р. № К/9991/61937/12, реєстр. № 29400041).
Більше того, як свідчить усталена практика, суди й сам Вадсуд вважають, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.
У «Бухгалтері» № 47’2012 на с. 17–18 ми вже коментували постанову Вадсуду від 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12, у якій він дійшов висновку про відсутність у податківців права в актах перевірок установлювати нікчемність правочинів і на цій підставі донараховувати податкові зобов’язання***.
*** До проблеми визнання податківцями правочинів нікчемними в актах перевірок ми неодноразово зверталися у «Бухгалтері» № 47’2009 на с. 36–38, № 21’2010 на с. 42–45 і № 11’2012 на с. 44–46, де висловлювали аналогічні претензії до цієї досить поширеної практики податкових органів.
Цей же підхід знайшов відображення в ухвалі Вадсуду від 13.02.2013 р. № К/9991/56904/12 (реєстр. № 29302297). На думку Вадсуду, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право тільки звертатися до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правочинами, вчиненими з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У цій справі звертає на себе увагу те, що податківцями відстоювався факт нереальності госпоперації у зв’язку з відсутністю (недоліками) окремих документів. А саме — податківці наполягали на такому:
— надані видаткові накладні на підтвердження отримання товару не містять посилань на конкретний вид договору чи реквізитів рахунку-фактури, відповідно до яких виконувалися зобов’язання з постачання товару;
— загальна ціна договору як умова — відсутня;
— оплата за товар згідно з вказаними накладними здійснена частково, що підтверджується копіями виписок банку;
— у копії акта приймання-передачі простого векселя за договором відсутні ідентифікуючі дані щодо часу та виду отриманого товару;
— як підтвердження отриманого товару продавець був зобов’язаний надати покупцеві сертифікати якості (відповідності), однак ні під час перевірки податковим органом, ні під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій такі докази не надано.
Вадсуд повністю проігнорував ці обставини, пославшись на формальну відсутність у податківців права кваліфікувати правочини як нікчемні. І тому підтвердив незаконність податкового повідомлення-рішення про донарахування податкових зобов’язань.
В ухвалі від 13.02.2013 р. № К/9991/61174/12 (реєстр. № 29302592) Вадсуд також зазначив, що орган державної податкової служби не наділено правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, тому ДПІ має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати зазначене питання.
Однак тут Вадсуд крім констатації відсутності права у податківців визнавати правочини недійсними спробував розібратися в реальності госпоперації. Тобто по суті формальні аргументи про відсутність права податківців визнавати правочини недійсними не були тут вирішальними. Вирішальним стало з’ясування реальності самої операції. Вадсуд звернув увагу на те, що не було надано доказів підробки документів або складання фіктивних документів як підтвердження здійснених господарських операцій*.
* Про судову практику щодо фіктивності контрагентів — додатково див. «Бухгалтер» № 45’2012, с. 44–46, і № 46’2012, с. 37–38.
Таким чином, на сьогодні посилання в акті перевірки на нікчемність того чи іншого правочину «з ухилення від оподаткування» є однозначно неправомірними. І в деяких випадках оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного на підстави акта перевірки з такою мотивацією, дає свої результати, і суди їх скасовують.
Однак розслаблюватися і розраховувати на легку перемогу все-таки не варто. Більшість судів все одно не обмежуються формальним підходом і перевіряють реальність госпоперації. Така позиція викладена в листі самого Вадсуду від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11** і набула поширення на практиці, й обережним платникам ігнорувати її не слід.
** Див. «Бухгалтер» № 23’2011, с. 16–19.
Крім того, обізнані люди подейкують, що податківці всерйоз налаштовані доводити відсутність реальності операцій за допомогою проведення спеціальних експертиз, які вони готові замовляти й оплачувати.
Про те, які обставини виходячи із судової практики також впливають на правомірність витрат і ПК,— див. «Бухгалтер» № 35’2012, с. 38–41, № 36’2012, с. 44–47.
Григорій Берченко, Іван Тургенєв
