Як ми вже неодноразово підкреслювали, ВЗ і ПДФО — брати, але не близнюки. «Натуральний» коефіцієнт — одна з відмінностей.
Так, якщо платник отримує «чистий» грошовий дохід (наприклад, прощена сума позики) або дохід в натуральній формі, то для цілей обкладення ПДФО застосовують «натуральний» коефіцієнт (згідно з п. 164.5 ПКУ). Для доходів, які обкладаються за ставкою 15 %, він дорівнює 1,176471, а для доходів, що обкладаються за ставкою 20 %, — 1,25. У результаті отримуємо суму нарахованого, тобто «грязного», доходу.
А що робити з ВЗ? Податківці вважають, що для цілей справляння ВЗ застосування «натурального» коефіцієнта не передбачене. Такий висновок озвучено в підкатегорії 132.05 ЗІР і в листі ДФСУ від 08.09.2014 р. № 3095/6/99-99-17-03-03-15.
Увага! Водночас, на нашу думку, цей висновок стосується застосування спеціального коефіцієнта для ВЗ. У свою чергу, при визначенні бази обкладення ВЗ також необхідно застосовувати «натуральний» коефіцієнт, установлений п. 164.5 ПКУ для ПДФО. Адже саме цю суму доходу податковий агент нараховує в бухобліку і показує у формі № 1ДФ. Інакше кажучи, бази обкладення для ПДФО та ВЗ збігаються.
При такому варіанті ВЗ платити просто ні з чого. Тому якщо «чистий» або негрошовий дохід отримав:
— працівник підприємства, то суму ВЗ можна утримати з його зарплати (за заявою);
— непрацівник підприємства, то потрібно попросити його внести суму ВЗ до каси або на поточний рахунок підприємства в банку.
Невеликий приклад для наочності.
Приклад. Непрацівнику підприємства безоплатно надали обігрівач вартістю 1200 грн.
Оскільки це дохід у негрошовій формі, то до вартості обігрівача застосовуємо «натуральний» коефіцієнт. У результаті сума «грязного» доходу» становить 1411,77 грн. (1200 грн. х 1,176471). Її відображаємо у графах 3а і 3 Податкового розрахунку за формою № 1ДФ. З цієї суми утримуємо:
ПДФО: 1411,77 грн. х 15 % = 211,77 грн.;
ВЗ: 1411,77 грн. х 1,5 % = 21,18 грн. Потрібно попросити фізособу внести цю суму до каси підприємства (податківці не заперечують).
Зауважте: дуже сміливі платники податків можуть застосовувати коефіцієнт, аналогічний до установленого п. 164.5 ПКУ:
К = 100 : (100 - СПДФО - СВЗ),
де СПДФО — ставка ПДФО (15 чи 20 %);
СВЗ — ставка ВЗ (1,5 %).
Ставка ВЗ — 1,5 %, а ставка ПДФО може бути 15 % та/або 20 %, отже, «натуральний» коефіцієнт для сміливих становитиме 1,197605 або 1,273885 відповідно.
Такий підхід є математично правильним і вирішить питання зі сплатою ВЗ. Проте, як наголошувалося вище, податківці таку «вищу математику» не поважають. Отже, цей коефіцієнт застосовують на свій «страх і ризик». До речі, страх може бути пов’язаний лише із завищенням витрат. Навряд чи вас сваритимуть за велику суму ПДФО або ВЗ.
