Дивіденди отримано: розбираємося в обліку

¹ Лист Мінфіну від 25.07.2016 р. № 31-11130-09-10/21370.

² Лист ДФСУ від 04.08.2016 р. № 26581/7/99-99-15-02-02-17.

³ Лист Комітету ВРУ з питань податкової та митної політики від 10.05.2016 р. № 04-27/10-465.

Але повернемося «до джерел». А це — Закон № 71⁴, який понад півтора року тому запровадив коригування в частині отриманих дивідендів ( п.п. 140.4.1 ПКУ). Саме воно й стало «яблуком розбрату» між контролюючими органами та платниками податків.

⁴ Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. № 71-VIII.

До речі кажучи, на початку цього року суть коригування було дещо змінено. У сучасному вигляді вона зводиться до того, що фінрезультат до оподаткування зменшується на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті від інших платників податків, які сплачують авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів. Так звані дивідендні аванси.

Це ж коригування дозволяє зменшити фінрезультат на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток та єдиноподатників групи 4.

У зв’язку з деяким нерозумінням ситуації (причому не лише серед платників, а й у колах податківців) ДФСУ звернулася до профільного Комітету ВРУ та Мінфіну з листом-проханням⁵ . У ньому було виражено яскраво фіскальну позицію, якої податківці, власне кажучи, дотримувалися до того, як їм «відкрили очі». Причому ДФСУ наївно вважала, що й згадані вище органи стануть на їх бік.

⁵ Лист ДФСУ від 20.04.2016 р. № 1036/2/99-99-19-02-02-10.

Суть позиції фіскалів (тепер уже старої ) полягала в тому, що платник податку на прибуток не може зменшити фінрезультат до оподаткування на суму отриманих дивідендів від інших платників податку, якщо при виплаті дивідендів не сплачувався авансовий внесок з цього податку. Тобто якщо гроші не надходили до бюджету. Театр абсурду, та й годі ! Але фіскали — вони і в Африці фіскали.

Тобто, на думку ДФСУ, не повинні брати участь у коригуванні (читай — зменшувати фінрезультат до оподаткування) дивіденди, отримані від:

— платників податку, що не сплачують дивідендних авансових внесків у межах суми об’єкта оподаткування за відповідний звітний період;

— платників податку-«пільговиків», що не сплачують такі аванси у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачують дивіденди;

— материнської компанії — платника податку, якщо при виплаті дивідендів не сплачувався дивідендний авансовий внесок відповідно до п.п. 57.1¹.3 ПКУ;

— інститутів спільного інвестування (далі — ІСІ).

Безапеляційно така позиція підтвердилася у підсумку лише в частині дивідендів, отриманих від ІСІ.

Першим на заклик ДФСУ відгукнувся профільний Комітет ВРУ. У своєму листі він зробив досить узагальнений висновок. Платник податку на прибуток «де-юре» є платником дивідендних авансів.

Вважаємо, тут потрібно зробити уточнення, що ІСІ у будь-якому випадку такими не є.

В абз. 2 п.п. 57.1¹.2 ПКУ всього лиш визначений механізм розрахунку дивідендного авансового внеску. Унаслідок його застосування платник може як сплачувати такий аванс, так і не сплачувати. Але того факту, що він — платник дивідендного авансу, ця обставина ніяк не применшує. Тобто висновки ДФСУ визнано неправильними! Відповідно платник податку на прибуток — отримувач дивідендів має право зменшити фінрезультат до оподаткування на суму нарахованих дивідендів від будь-якого потенційного платника таких внесків.

Заради справедливості зауважимо, що Комітет ВРУ в листі проаналізував випадок, коли авансовий внесок до бюджету не надходить у зв’язку з тим, що в результаті порівняння суми нарахованих дивідендів та об’єкта оподаткування обов’язок щодо сплати дивідендного авансу не виникає. І це безперечно!

Мінфін же у своєму листі «копнув» трохи глибше. Він розділив табори тих, хто виплачує дивіденди, на вигідні (зменшуємо фінрезультат) та невигідні (не зменшуємо фінрезультат) для платника-одержувача.

До першого (вигідного) табору належать:

1) платники податку на прибуток, для яких пп. 57.1¹.2 і 57.1¹.3 ПКУ передбачено особливості сплати дивідендних авансів. А це, у тому числі, і материнські компанії;

2) єдиноподатники, які сплачують такі аванси.

І в цьому листі Мінфін підтвердив, що преференцій щодо несплати авансового внеску для юросіб — платників єдиного податку п. 57.1¹ ПКУ не визначено.

Другий (невигідний), у свою чергу, включає платників, прибуток яких звільнено від оподаткування, та ІСІ. І якщо в частині останніх ніяких питань немає і бути не може , то щодо першої позиції є зауваження.

Річ у тім, що такі платники звільнені від обов’язку сплачувати дивідендні аванси лише в межах прибутку, звільненого від оподаткування за період, за який виплачуються дивіденди. Таке звільнення встановлено для них п.п. 57.1¹.3 ПКУ. Тобто якщо припустити, що сума дивідендів перевищує суму звільненого прибутку, такий платник стає платником дивідендних авансів. У такому разі, по-хорошому, отримувачі дивідендів повинні б претендувати на право зменшити свій фінрезультат до оподаткування на суму дивідендів, отриманих від нього. Але через не поширеність подібних випадків Мінфін, очевидно, і зробив такі висновки. Візьміть і їх на замітку!

І останній з листів, що нас цікавлять, — за авторством ДФСУ. Результуючий, так би мовити . У ньому головне податкове відомство веліло керуватися листом Мінфіну. У тому числі податківцям на місцях при проведенні контрольно-перевірочної роботи та апеляційних процедур. А отже, зажити отримувачі дивідендів повинні по-новому, без необґрунтованих домагань податківців у цій частині.

Схоже, сподобався він ДФСУ більше, ніж лист профільного Комітету ВРУ, адже на появу останнього від податківців реакції не було.