Сплата податку третьою особою

Згідно з п. 38.2 ПКУ сплата податку і збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковим агентом або представником платника податку. І оскільки тривіальний варіант «безпосередньої сплати» вас не цікавить, відразу ж ставимо на ньому крапку. Податкових агентів також відразу відставимо убік.

Тут же відмітимо, що така особливість сплати до бюджету ПДВ, як списання його суми казначейством з електронного рахунку конкретного платника в СЕА ПДВ, мабуть, стане перешкодою для сплати цього податку третьою особою (повз банківський рахунок платника ПДВ). Адже якщо уявна третя особа спробує поповнити електронний рахунок платника ПДВ в СЕА ПДВ, то за формальними ознаками таку транзакцію ніяк не вийде назвати «сплатою податку».

А із так званими представниками платників податків (окрім, мабуть, ПДВ) розберемося детальніше.

Податкове представництво

Якщо коротко, то представник платника податків — це особа, яка «на підставі закону або доручення» здійснює представництво законних інтересів і ведення справ платника податків, «пов’язаних із сплатою податків» (п. 19.2 ПКУ).

Причому здійснює на правах, аналогічних «платницьким» (п. 19.3 ПКУ).

Давайте придивимося уважніше до представника платника податків, що діє на підставі доручення останнього.

Дивіться. Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити угоду від імені іншої сторони, яку вона представляє.

Взагалі-то, ч. 3 ст. 237 ЦКУ встановлює, що представництво може виникати за різними підставами, такими як: договір, закон, акт органу юрособи і т. д. У нашому випадку в п. 19.2 ПКУ згадується лише доручення.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦКУ доручення — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва інтересів першої перед третіми особами. Говорячи просто, в нашому випадку — це документ, що підтверджує податківцям право представника платника податків здійснювати відповідні дії від імені останнього. Право!

Але в процитованій вище ч. 1 ст. 237 ЦКУ йдеться не лише про право, але і про обов’язок представника. Адже абсолютно зрозуміло, що одна юрособа — податковий представник — не стане діяти в інтересах іншої особи — платника податків — безвідплатно. Доручення саме по собі зобов’язати його робити відповідні «рухи тіла» не може. А що може? Відповідь: той самий договір, який згаданий як підстава представництва в ч. 3 ст. 237 ЦКУ.

І тоді отримуємо «складушечку»: адже згідно з ч. 1 ст. 244 ЦКУ представництво, засноване на договорі, може здійснюватися за дорученням.

Більше того, з усього сказаного випливає, що такий договір повинен мати усі істотні ознаки договору доручення (ст. 1000 ЦКУ), за яким одна сторона (повірений — представник платника податків) зобов’язується вчинити від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя — платника податків) певні юридичні дії.

І, зокрема, така юридична дія, як сплата від імені іншої сторони (і за її рахунок!) цих самих податків.

Відразу ж робимо акцент на словах «за рахунок іншої сторони». У цьому випадку: за рахунок платника податків як довірителя за договором. Іншими словами, представник платить податки не «за» платника податків, а «від імені» і «за рахунок» останнього. І різниця тут не синтаксична, а економічна: до бюджетів та/або фондів сплачуються ніби не «власні» гроші представника, а «транзитні» — платника податків. Навіть якщо представник спершу здійснює перерахування за рахунок своїх обігових коштів (внаслідок чого у нього в обліку виникає дебіторська заборгованість платника), а вже потім платник податків погашає таку дебіторку.

Тут же зазначимо, що в ролі фізичної особи, що сплатила податок підприємства, може виступити директор (ну або засновник) цього самого підприємства. А як звіт про виконання доручення (ст. 1006 ЦКУ) — надати відповідний авансовий звіт з додатком квитанції банку як підтверджуючого документа.

Зрозуміло, також на підставі відповідного договору доручення.

Гроші до бюджету особливо «не нюхають»

Зазначимо, що із сплатою податків третьою особою податківці прямо погоджуються в 135.04 ЗІР. Біда тут в іншому. І не лише «тут» — оскільки помилкове твердження податківців з цієї старої консультації перекочувало у свіжий лист ДФСУ від 24.05.2017 р. 343/6/99-99-17-01-15/ІПК.

Дивіться: прямо визнаючи право представника платника податків сплатити за останнього його грошове зобов’язання або податковий борг, податківці анітрохи не сумніваючись, стверджують, що сума сплаченого грошового зобов’язання або податкового боргу платника вважається його оподатковуваним доходом .

Але так буде тільки у тому випадку, якщо з договору сторін випливає, що сплата податку представником має безвідплатний характер. Ну або вона здійснюється не за рахунок довірителя. Чи після закінчення терміну позовної давності довіритель не відшкодує податковому представникові суми, що належали тому. В інших же випадках про виникнення доходу у довірителя (платника податків) говорити не доводиться.

До речі, з наведених наприкінці статті проводок чітко видно, що доходами тут і «не пахне».

Як заплатити і як відобразити

Також зрозуміло, що, як правило, усі ці питання виникають саме тоді, коли у платника податків або тривіально немає грошей на самостійну сплату своїх податків, або через виникнення податкового боргу він потрапив під процедуру податкової застави — з відповідними труднощами перерахування коштів зі свого поточного рахунку.

Так, замінити боржника в зобов’язанні шляхом оформлення відповідного договору в такій ситуації у третьої особи не вийде, оскільки податківці прямо тикатимуть пальцем у п. 87.7 ПКУ. Зате в п. 87.3 ПКУ як джерело погашення саме податкового боргу платника податків таке погашення (сплата) представником останнього не заборонене.

І це відповідає духу п. 87.1 ПКУ, що дозволяє погашення податкового боргу за рахунок не лише власних, але і позикових коштів.

І нехай за наявності тимчасового розриву між моментом сплати грошового зобов’язання (податкового боргу) представником платника податків і моментом компенсації цих сум представникові це схоже на позику (ст. 1046 ЦКУ). Але тоді під аналогічну підозру потрапляв би будь-який посередницький договір, за яким компенсація витрат повіреного в інтересах довірителя «запізнюється» по відношенню до платежу, здійсненого повіреним в інтересах довірителя за рахунок власних обігових коштів. Головне — ця сплата податку (платіж податкового представника) не безвідплатна. Адже потім при нагоді платник податків відшкодує такі суми своєму представникові. До речі, і самі «представницькі» послуги з відповідного договору доручення між представником і платником податків також не є безвідплатними. Це важливо.

На завершення зазначимо, що оформляючи платіжне доручення на сплату податку, вам як представнику платника податків треба орієнтуватися на приклад 2 заповнення поля «Призначення платежу», наведений у п. 3 Порядку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.07.2015 р. № 666.

Не забудьте вказати також реквізити договору доручення.

Це попередить можливі питання вашого обслуговуючого банку.

Так, а що стосується відображення в обліку, то проводки див. у таблиці.