Звичайно ж, насамперед, у Генугоді роботодавця цікавлять питання оплати праці працівників. Сторони Генугоди приділили увагу не лише додатковій зарплаті, але й основний. Так, на небюджетних підприємствах незалежно від форми власності тарифну ставку працівника 1-го розряду встановлюють відповідною галузевою (міжгалузевою), територіальною угодою і на їх підставі колдоговором. Для підприємств галузей, у яких галузеві угоди не укладені або не регулюють розмір тарифної ставки працівника 1-го тарифного розряду, п. 2.3 Генугоди встановлює розмір тарифної ставки працівника 1-го тарифного розряду не нижче 110 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, у 2019 році в травні — червні розмір тарифної ставки працівника 1-го тарифного розряду на «безугодницьких» підприємствах має бути не нижче 2113,10 грн., у липні — листопаді — 2207,70 грн., а в грудні — 2312,20 грн.
Якщо на небюджетному підприємстві застосовується не тарифна, а інша система оплати праці (наприклад, безтарифна, змішана), то нижня межа оплати праці:
— за кваліфіковану працю не може бути нижчою за розмір тарифної ставки працівника 1-го тарифного розряду в небюджетній сфері (п. 2.8 Генугоди);
— некваліфікованого працівника за повністю виконану норму робочого часу, який працює в нормальних умовах, не може бути нижчою за 85 % тарифної ставки (окладу) працівника 1-го розряду (п. 2.7 Генугоди).
Перелік і розміри доплат/надбавок до тарифних ставок (окладів) працівників у Генугоді не змінилися.
Ну і головне питання: у якому випадку положення Генеральної угоди є обов’язковими? На думку Мінсоцполітики (лист від 21.11.2016 р. № 415/0/15-16/18), якщо і роботодавець, і працівники підприємства представлені суб’єктами сторін угоди через відповідне членство і на підставі установчих документів (положень, статутів тощо), норми Генугоди будуть обов’язковими. У протилежному випадку її норми необов’язкові.
Водночас при проведенні перевірок органи Держпраці не завжди зважають на думку Мінсоцполітики. Якщо ви не готові сперечатися з Держпраці, особливу увагу зверніть на мінімальні тарифні ставки (див. вище). Справа в тому, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати як мінімальні гарантії в оплаті праці визначаються Генеральною угодою. Це встановлено ст. 11 Закону про оплату праці. І є небезпека, що через цю норму Закону положення Генугоди в частині оплати праці можуть поширити на всіх роботодавців (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 29.06.2016 р. у справі № К/9991/4879/12).
