По суті, йдеться про встановлення працівникові гнучкого режиму робочого часу (далі — ГРРЧ). Так, ГРРЧ — це форма організації праці, за якої для деяких категорій працівників або працівників окремих структурних підрозділів роботодавця встановлюється режим праці із саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу протягом робочого дня (п. 1.2 Методрекомендацій № 359*).
Установити такий режим може будь-який роботодавець. Водночас у п. 2.4 Методрекомендацій № 359 прописано, що не рекомендовано застосовувати ГРРЧ, зокрема:
— за ситуації, коли застосування ГРРЧ несумісне з вимогами щодо безпечних умов праці працівників;
— в інших випадках, обумовлених специфікою виробництва, коли виконання обов’язків працівником потребує його присутності в години роботи, чітко встановлені Правилами внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємстві (торгівля, побутове обслуговування населення, вантажно-розвантажувальні роботи, робота транспорту та інше).
Водночас, установлюючи працівникові ГРРЧ, потрібно врахувати цілий ряд нюансів. Так, в умовах ГРРЧ тривалість роботи в певні дні може бути як менше, так і більше тривалості робочого часу, встановленої Правилами внутрішнього трудового розпорядку роботодавця. Працівник може обирати щоденний початок і закінчення робочого дня або щоденну тривалість робочого дня в межах, установлених роботодавцем.
Важливо! При цьому працівник зобов’язаний повністю відпрацювати норму годин протягом прийнятого облікового періоду.
Нагадаємо, що нормальна тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень, ст. 50 КЗпП. За певних обставин працівникові може бути встановлена скорочена тривалість робочого часу, ст. 51 КЗпП.
Установлення ГРРЧ не змінює розміру заробітної плати чи інших трудових гарантій, не впливає на умови нормування й оплати праці, порядок нарахування доплат, премій та їх величину і на інші трудові права працівників (п. 1.5 Методрекомендацій № 359).
При організації роботи в умовах ГРРЧ робочий день працівника може бути поділений на три складові:
1) змінний час — час на початку і в кінці робочого дня, в межах якого працівник на власний розсуд має право починати і закінчувати роботу. Наявність інтервалів змінного часу дозволяє відпрацювати необхідну загальну кількість робочих годин у прийнятому обліковому періоді;
2) фіксований час — період, протягом якого працівник зобов’язаний перебувати на робочому місці й виконувати свої трудові функції;
3) час перерви на відпочинок і харчування (може становити від 30 хвилин до 2 годин за зміну). Фактична його тривалість не включається до робочого часу. Цей час працівник використовує на власний розсуд і може бути відсутнім на робочому місці.
Тривалість робочого часу працівника, який працює в режимі гнучкого робочого часу, не повинна перевищувати 12 годин на добу.
Робота в умовах ГРРЧ може бути організована двома способами обліку робочого часу — поденно і сумарно.
Перший спосіб передбачає, що працівник дотримується встановленої Правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості робочого дня незалежно від його початку, закінчення і тривалості перерви на обід.
При цьому денна норма часу має бути повністю відпрацьована в цей день.
Наприклад, на підприємстві встановлено 8-годинний робочий день з 9:00 до 18:00 з перервою на обід з 13:00 до 14:00. Працівник в умовах ГРРЧ може приходити на роботу до 11:00, але при цьому він повинен відпрацювати встановлену денну норму часу 8 годин.
При такому способі дозволяється переносити недопрацьовані години на наступний робочий день (або, навпаки, перепрацювання в один день «закривати» недопрацюванням в іншій).
Але до кінця тижня «відхилення» мають бути ліквідовані.
Другий спосіб, який більше підходить для нашого випадку, передбачає, що працівник повинен відпрацювати встановлену законодавством кількість робочих годин в обліковому періоді, прийнятому для підсумованого обліку робочого часу**.
** Детальніше про підсумований облік ми писали в статті «Підсумований облік робочого часу для продавців, охоронників і водіїв», «Бухгалтер 911», 2019, № 30.
Тобто в цьому випадку роботодавець повинен визначити для працівника обліковий період — відрізок (період) часу, за який працівник повинен відпрацювати нормальну кількість робочих годин. Обліковий період може дорівнювати, наприклад, місяцю, кварталу, півріччю, року тощо.
У межах такого облікового періоду належні години працівник відпрацьовує не просто так, а згідно з індивідуально розробленим роботодавцем графіком виходу на роботу.
У графіку виходу на роботу на обліковий період визначають:
— кількість робочих днів;
— час початку, закінчення і тривалість щоденної роботи;
— час перерв для відпочинку та харчування;
— кількість вихідних днів і додаткових днів відпочинку (вільних від роботи днів);
— тривалість щоденного і щотижневого відпочинку.
Норму робочого часу за обліковий період роботодавці можуть визначати на вибір або за календарем:
— з розрахунку 6-денного робочого тижня, 7-годинного робочого дня (або відповідного скороченого робочого дня), зі скороченням робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин. При цьому враховувати скорочення робочого дня напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину (ст. 53 КЗпП);
— з розрахунку 5-денного робочого тижня (з вихідними днями в суботу і неділю) з рівною тривалістю кожного робочого дня, зі скороченням робочого дня напередодні святкових і неробочих днів на 1 годину.
Протягом облікового періоду щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися, але загальна сума годин роботи за обліковий період повинна дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.
Тобто встановлена норма робочого часу має бути повністю відпрацьована протягом облікового періоду (тиждень, місяць тощо).
Установлюючи ГРРЧ, пам’ятайте, що його застосування обов’язково передбачає точний облік відпрацьованого часу. Фактично відпрацьований час зазначають у Табелі обліку використання робочого часу***. Відповідно роботодавцеві доведеться потурбуватися про розробку системи контролю й обліку робочого часу кожного співробітника.
*** Вам буде корисна стаття «Табель обліку робочого часу: корисні знання» (журнал «Бухгалтер 911», 2019, № 9).
Для цього можна сміливо застосовувати відповідні технічні засоби.
Як бачимо, не можна просто встановити ГРРЧ, при якому працівник ходитиме на роботу, як хоче (або як цього хоче роботодавець), пропускаючи дні, тижні, а то й цілі місяці роботи. У будь-якому разі працівник повинен виконати встановлену йому норму робочого часу за обліковий період і отримати за це відповідну оплату!
Можливо, в цьому випадку для підприємства прийнятнішим буде інший варіант оформлення трудових відносин — укладення строкового трудового договору****.
**** Детально про такі договори в статті «Строковий трудовий договір: укладаємо/розриваємо» (журнал «Бухгалтер 911», 2016, № 11).
До строкових трудових договорів відносять договори, укладені на визначений строк (п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП) і на час виконання певної роботи (п. 3 ч. 1 ст. 23 КЗпП). Строк дії строкового трудового договору встановлюють за погодженням сторін. Він може бути визначений: 1) часом настання певної події; 2) конкретним строком; 3) виконанням певного обсягу робіт (абз. 2 п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9).
Якщо ви все-таки вирішили впровадити ГРРЧ, тоді:
1. Погоджуйте введення ГРРЧ з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або обумовте такий режим роботи в колдоговорі. Окрім цього, порядок і умови застосування ГРРЧ обов’язково пропишіть у Правилах внутрішнього трудового розпорядку.
2. Проведіть роз’яснювально-підготовчу роботу з персоналом підприємства. Розробіть систему контролю й обліку робочого часу кожного співробітника.
3. Ознайомте працівників, яких переводять на ГРРЧ, зі строками, порядком та умовами його застосування.
Зробити це потрібно не пізніше ніж за місяць до введення ГРРЧ (п. 2.7 Методрекомендацій № 359).
4. Оформіть переведення працівників на ГРРЧ відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням конкретних строків та умов його застосування. Майте на увазі: переведення працівників на ГРРЧ здійснюють тільки з їх згоди.
