1. Не встигли ми обговорити, як уточнити зобов’язання із земельного податку, орендної плати за землю державної та комунальної власності, податку на нерухомість, щоб реалізувати законодавче звільнення за березень і квітень*, як законодавець передумав 
. За березень і квітень — це, вирішили, перебір. Звільнення — тільки за березень (за квітень звільнення немає)! Така вже нова реальність на сьогодні 
.
* Подробиці знайдете в статті «Майнові податки: нюанси послаблення та самовиправлення» (журнал «Бухгалтер 911», 2020, № 13).
Знову-таки, щоб реалізувати звільнення за березень, потрібно подавати уточненку (як це робити, ми вже говорили). При цьому зобов’язання квітня не чіпаємо!
А, щоб не «кинути в біді» тих, хто вже встиг уточнити (зняти) зобов’язання за квітень (подав уточненку в березні або квітні), законодавець прописав нюанси «відіграшу». У такому разі платник зобов’язаний подати не пізніше 30.04.2020 р. ще одну уточненку (уточненки), у якій зобов’язання за квітень відновити. За такої умови йому «дарується» можливість не платити 3 %-й «самоштраф» у частині донарахованого (читай — відновленого) квітневого зобов’язання.
Зазначимо, що були й більш фіскальні ініціативи. Замінити звільнення від сплати на звільнення від штрафів за несвоєчасну сплату. Відчуйте різницю. Перемогла, так би мовити, «золота середина». Відібрали тільки квітень. За березень звільнення залишили.
Важливо! При цьому для квітневих зобов’язань з декларації (не важливо, йдеться про ділянку, яка використовується в господарській діяльності, або ні, житлову чи нежитлову нерухомість) установлений окремий строк сплати — до 30.06.2020 р. Без санкцій і пені за «відхилення» від стандартного строку.
Щодо земельного податку, орендної плати за землю державної та комунальної власності все зрозуміло. Надається місячне відстрочення на сплату зобов’язань за квітень. А ось із податком на нерухомість законодавець, судячи з усього, дав маху. Зобов’язання за квітень погашатимуться у складі плати за 2 квартал — у липні (п.п. «б» п. 266.10.1 ПКУ). Сподіваємося, що незабаром цей момент виправлять/уточнять.
2. Дуже складне питання — щодо орендної плати, у разі коли орендоване приміщення не може використовуватися орендарем за цільовим призначенням через карантинні обмеження. Про це питання ми говорили в попередньому номері нашого журналу**.
** Стаття «Орендна плата vs карантин» (журнал «Бухгалтер 911», 2020, № 13).
Ми схилялися до висновку, що переважно матимемо справу з ч. 4 ст. 762 ЦКУ, згідно з якою орендар має право вимагати зменшення плати, якщо, зважаючи на обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. При цьому законодавець демонстрував наміри «централізовано» визначити рівень такого зменшення. Так, у первісній версії законопроєкту від 29.03.2020 р. № 3275 «засвітилася» трійка витрат орендодавця, які він може «покласти» на орендаря: плата за землю, нерухомподаток, комунальні платежі (у частині, що доводиться на переданий в оренду об’єкт нерухомості).
Увага! Але в допрацьованій версії законодавець від цієї логіки відмовився і пішов ще далі. У ЦКУ є ще одна можливість для орендаря. Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦКУ наймач звільняється від плати за весь період, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Реалізувати цю можливість непросто. З оглядом на судову практику має бути доведена об’єктивна безпосередня неможливість використовувати передане в найм майно (бути допущеним у приміщення, перебувати в ньому, зберігати в приміщенні речі тощо) з незалежних від орендаря причин. Так ось, законодавець пов’язав між собою «карантинне заморожування діяльності» саме з ч. 6 ст. 762 ЦКУ. Як наслідок, позиція орендаря посилена. Якщо він дійсно позбавлений можливості користуватися приміщенням, то цілком реально звести орендну плату до нуля. В іншій ситуації буде легше вибити собі істотну знижку через ч. 4 ст. 762 ЦКУ (на тлі того, що багато хто взагалі широко тлумачитиме «карантинне» звільнення, див. нижче).
Усе це рівною мірою стосується й рухомого майна.
Важливо! Уже зараз щодо коментарів до змін можна зустріти «поверхову» позицію, що в будь-якому випадку за період карантину можна не платити оренду (у тому числі за житло ). Це неправильно. І такий підхід розсиплеться в суді.
Важливий щонайменше причинно-наслідковий зв’язок. Через карантинні обмеження орендар повинен позбутися можливості користуватися приміщенням — і тільки в цьому випадку можна говорити про звільнення від орендної плати. Якщо орендар не позбавлений можливості користуватися майном (навіть частково), про звільнення говорити не доводиться.
3. Ну й нарешті ліміти платників єдиного податку — підприємців (групи 1, 2, 3) та юросіб (група 3). Їх підвищують таким чином:
1 група — 1 млн грн, замість 0,3;
2 група — 5 млн грн, замість 1,5;
3 група (підприємці та юрособи) — 7 млн грн, замість 5.
При цьому «межа» для збереження «РРО-імунітету» є на колишньому рівні — 1 млн грн. Самі умови провадження діяльності на єдиному податку / у конкретних групах єдиного податку не змінюються.
А де ж закон, прийнятий на базі законопроєкту № 1210, у якому таке підвищення лімітів уже було передбачене, запитаєте ви?
Нам так само цікаво це знати. Виявляється, так можна: закон прийнятий, а потім його ніби довго немає. Просто немає. Дуже довго .
