Зараз триває четверта хвиля мобілізації. Разом з цим раніше призвані бійці повертаються до рідних домівок. Не вдаватимемося у всі нормативно-процедурні моменти, а одразу відзначимо, що згадані заходи прописані, зокрема, в Указі Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. № 15/2015 (далі — Указ № 15 (застосовується з 20.01.2015 р.)).
У п. 4 цього Указу йдеться про демобілізацію: «провести у період з 18 березня по 1 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014». Отже, на підставі, зокрема, Указу № 15 на цей час мобілізованих рік тому військовослужбовців звільняють у запас (демобілізують).
Стосовно визначення дати демобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини ( ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII). Цю дату обов’язково відмічають у військовому квитку (лист Міноборони від 21.08.2014 р. № 322/2/7142).
Коли ж демобілізований працівник повинен приступити до виконання своїх трудових обов’язків за місцем роботи? Слід зазначити, що правове поле не містить уточнень із цього приводу. Тому, на думку редакції, колишній боєць повинен приступити до роботи у найближчий робочий день після дати демобілізації. Наприклад, дата демобілізації — 26.03.2015 р., тоді приступити до виконання трудових функцій у роботодавця слід 27.03.2015 р.
Враховуючи такий суттєвий нюанс, на практиці намагаються визначити дату звільнення з військової служби з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця проживання. У цьому контексті доречним є п. 6 Указу № 15, що приписує Міністерству оборони проводити демобілізацію таких військовослужбовців не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі за мобілізацією.
Тож головний орієнтир для роботодавця — це період служби, вказаний у військовому квитку.
Виділення додаткового часу, наприклад, на проїзд, особливо актуальне для військовослужбовців, які мають постійне місце роботи. Адже роботодавець зберігає за мобілізованим працівником місце роботи і середній заробіток у загальному випадку по дату демобілізації, але не більше одного року з дати його призову на військову службу у зв’язку з мобілізацією ( ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП)). Тому ті 10 діб якраз дозволять дістатися до місця проживання та попередити роботодавця про вихід на роботу. До речі, роботодавець може піти назустріч працівнику і не зобов’язувати його виходити на роботу на наступний день після дати демобілізації, вказаної у військовому квитку.
Увага! При визначенні обговорюваної дати та наданні мобілізованому працівникові гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП, пам’ятайте також про вимогу ч. 4 цієї статті: «За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період, та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.»
