Стаття 82 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) регулюють порядок обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються: час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час тимчасової непрацездатності, засвідченої в установленому порядку; час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, наданих відповідно до ст. 25 і 26 Закону про відпустки; час перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами тощо.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону про відпустки до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, також зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Це, зокрема, час виконання державних і громадських обов’язків (час перебування військовозобов’язаних на військових зборах, час виконання депутатом місцевої ради обов’язків депутата тощо), час відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати, час щорічних основної та додаткових відпусток, час навчальної відпустки з повною чи частковою оплатою тощо.
Згідно з пунктами 5–7 статті 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, також зараховуються: час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням організації, скороченням чисельності або штату працівників; інші періоди, передбачені законодавством.
Якщо в організації мав місце простій виробництва, який виник не з вини працівника, то час такого простою також ураховується при обчисленні стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, оскільки у цьому разі наявні умови пункту 2 статті 9 Закону про відпустки: під час простою працівник фактично не працює, але за ним зберігається місце роботи, а цей час оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду чи окладу (ст. 113 КЗпП).
Якщо працівник, переведений на роботу в іншу організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на такі відпустки, зараховується час, за який він їх не використав за попереднім місцем роботи (частина третя ст. 9 Закону про відпустки).
У разі коли працівник при переведенні одержав на попередньому місці роботи грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічні відпустки, відлік стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, починається з дати початку роботи в новій організації.
