Насамперед слід зазначити, що на підставі норм ст. 2 і 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) найманий працівник має право на укладання трудового договору на одному чи водночас на кількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором чи угодою сторін. Адже жодних обмежень щодо кількості у працівника місць роботи (крім роботи на державній службі і службі в органах місцевого самоврядування) чинним законодавством не передбачено.
Особливості роботи за сумісництвом визначені у КЗпП (зокрема у ст. 1021), постанові Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 03.04.93 р. № 245 та в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі — Інструкція).
Якщо працівник (не держслужбовець і посадова особа) у вільний від основної роботи час бажає на умовах сумісництва працювати на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, отримання згоди адміністрації з місця основної роботи не потрібне. На сумісника поширюються «всі права, гарантії й обов’язки, передбачені чинним законодавством, колективним договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, де він працює». А обмеження щодо сумісництва можуть обумовлюватися станом здоров’я працівника чи небезпекою виробництва. Певні обмеження встановлені для осіб, яким не виповнилося 18 років, вагітних жінок. Іншого роду обмеження поширюються на держслужбовців, керівників держпідприємств (їх заступників), керівників структурних підрозділів держпідприємств (їх заступників).
Що стосується трудової книжки, то вона ведеться тільки за основним місцем роботи. Проте за бажанням працівника в ній окремим рядком може бути зроблений запис про роботу за сумісництвом, оформлену належним чином (п. 2.14 Інструкції).
Для переходу працівника-сумісника на основне місце роботи на цьому самому підприємстві він має звільнитися з основного місця роботи (ст. 38, ч. 1 ст. 36 КЗпП) або оформити переведення за власною згодою до іншого роботодавця, «що припускає наявність попередньої домовленості роботодавців між собою» (п. 5 ст. 36 КЗпП, п. 2.27 Інструкції), і одержати належним чином оформлену трудову книжку.
Наступним кроком є подання працівником на підприємство, де він працює за сумісництвом, заяви «про переоформлення його трудового договору про сумісництво на основний трудовий договір», а також трудової книжки. На наказі з приводу письмового оформлення трудового договору має бути така резолюція:
«Трудовий договір такого-то працівника переоформити із сумісника на трудовий договір за основним місцем роботи з урахуванням трудового стажу за період роботи за сумісництвом до стажу роботи на даному підприємстві з такого-то числа».
Слід наголосити на обов’язковості зазначення дати, з якої працівник був прийнятий на роботу за сумісництвом, оскільки «трудові договори рівноцінні, а в колективному договорі підприємства можуть передбачатися визначені пільги для працівників, які мають визначений стаж роботи на цьому ж підприємстві.
