Давайте згадаємо загальні вимоги щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення державним службовцям.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII (далі — Закон № 3723) державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. При цьому відповідно до п.п. 3 п. 2 постанови КМУ «Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268 (далі — постанова № 268) керівникам місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, органів прокуратури, судів та інших органів державної влади у межах установленого фонду оплати праці надано право виплачувати працівникам допомогу на оздоровлення, при отриманні ними щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
А тепер звернемо вашу увагу на позицію щодо цього питання Національного агентства України з питань державної служби, яка була висловлена ним у листі ще від 02.11.2011 р. № 7183/12-11. У ньому, власне, Нацдержслужба також оперує вимогами ст. 35 Закону № 3723.
Крім іншого, в листі наводяться положення Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), які стосуються терміну настання права на відпустку та можливості поділу її на частини. Це ключові моменти, які є важливими при вирішенні питання відповідно настання права державного службовця на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення.
Нагадаємо, і про це зазначає Нацдержслужба, що відповідно до ст. 10 Закону № 504 право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.
При цьому Нацдержслужби робить висновок, що в осіб, які працювали менше одного року, право на одержання вказаної допомоги у повному обсязі настає після закінчення шести місяців безперервної роботи у відповідному державному органі.
Також Нацдержслужба у своєму листі інформує, що відповідно до ст. 12 Закону № 504 щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Отже, на думку Нацдержслужби, вказана матеріальна допомога у повному обсязі надається до основної безперервної частини щорічної відпустки, яка має становити не менше 14 календарних днів.
Змушені констатувати, що позиція Нацдержслужби щодо питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення не є єдиною.
З цього приводу також висловлювало свою думку Міністерство праці та соціальної політики України. Одразу зазначимо, що вона є дещо іншою. Так, у листі «Щодо можливості поділу щорічної відпустки і виплати матеріальної допомоги на оздоровлення» від 26.02.2008 р. № 87/13/84-08 фактично продубльовано вимоги ст. 12 Закону № 504 про те, що згідно зі ст. 12 цього Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Але при цьому Мінсоцполітики уточнило, що основна частина відпустки (яка складається з 14 днів) не обов’язково повинна бути першою її частиною. Наприкінці свого листа Міністерство констатувало, що у випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.
У більш пізньому листі «Щодо виплати допомоги для оздоровлення державним службовцям» від 19.07.2010 р. № 671/13-84-10 Мінпраці підтримує раніше висловлену думку.
У цьому листі, зокрема, зазначається, що ч. 1 ст. 35 Закону № 3723 передбачено надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
При цьому згідно з п.п. 3 п. 2 постанови № 268 керівникам органів надано право за наявності коштів надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Це одна й та сама допомога, виплата якої у розмірі посадового окладу є обов’язковою при наданні щорічної відпустки, а за наявності коштів — у розмірі середньомісячної заробітної плати.
При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення.
Що стосується виплати допомоги на оздоровлення при наданні частини відпустки, то відповідно до ст. 12 Закону № 504 щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.
Тобто позиції Мінсоцполітики (Мінпраці) та Нацдержслужби щодо «прикріплення» матеріальної допомоги на оздоровлення до частини щорічної відпустки дещо різняться. Так, Мінсоцполітики дотримується думки, що така допомога може надаватися з будь-якою частиною відпустки. У той же час Нацдержслужба у своєму листі роз’яснила, що матеріальна допомога надається лише з основною частиною відпустки (яка складає 14 календарних днів).
Слід відмітити, що на практиці вже багато років дійсно матеріальна допомога державним службовцям виплачується одночасно з наданням основної частини відпустки. У той же час стосовно такої практики постійно виникають запитання: чиїми рекомендаціями керуватися — Мінсоцполітики (Мінпраці) чи Нацдержслужби?
Готуючи відповідь на запитання з форуму, ми натрапили ще на один лист Мінпраці, датований 28.08.2014 р. Його було розміщено на сайті Запорізької обласної державної адміністрації і підготовлено на запит департаменту соціального захисту населення. У ньому знову ж таки Мінпраці наполягає на тому, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за його заявою. При цьому уточнюється, що вимоги щодо виплати допомоги на оздоровлення до більшої частини щорічної основної відпустки або до основної безперервної її частини законодавством не визначено. Більше того, Мінпраці у цьому ж листі висловило свою думку і щодо листа Нацдержслужби (з позицією щодо виплати допомоги разом з наданням основної частини відпустки). Мінпраці, зокрема, зазначило, що повноважень щодо надання роз’яснень з питань праці Положенням про Національне агентство з питань державної служби не передбачено. Цікава думка…
Отже, по факту маємо дві протилежні позиції щодо приєднання виплати матеріальної допомоги до тієї чи іншої частини відпустки. У такій ситуації можна лише говорити про те, що відповідальність за прийняття відповідного рішення повинен взяти на себе керівник і бути готовим відстоювати його.
Знову ж таки нагадаємо, що листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини. Вони лише роз’яснюють норми права, які встановлені законодавством, і не можуть визначати норми права. Такі листи мають лише рекомендаційний характер, тому при прийнятті того чи іншого рішення необхідно керуватися нормами чинного законодавства.
Тепер власне щодо питання, яке було розміщено на форумі. Ми не даремно вище навели загальні правила виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. З цих норм чинного законодавства та роз’яснень, наданих Мінсоцполітики (Мінпраці) та Нацдержслужби, вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується лише один раз на рік при наданні щорічної відпустки (її частини). Тобто, на нашу думку, незалежно від того, змінив державний службовець місце роботи чи ні, він має право на отримання такої допомоги лише один раз. У багатьох може постати запитання: яким чином перевірити, чи отримував державний службовець за попереднім місцем роботи матеріальну допомогу? Відповідаючи на це запитання, одразу звернемо вашу увагу на ст. 25 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), в якій зазначається, що при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством. Нагадаємо, що відповідно до ст. 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Отже, ваш працівник під час прийняття на роботу не зобов’язаний повідомляти про виплати, одержані за попереднім місцем роботи, і у вас право вимоги таких відомостей законом не передбачено… Водночас законодавством не заборонено, щоб ви зробили відповідний запит за попереднім місцем роботи державного службовця. Це наше бачення вирішення зазначеної у запитанні ситуації. Всі інші дії ви маєте вчиняти на ваш розсуд.
