ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
КЗпП — Кодекс законів про працю України.
Постанова № 245 — постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245.
Постанова № 81 — постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 04.03.2015 р. № 81.
Стаття 21 КЗпП визначає, що трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (тобто роботодавцем), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа (тобто роботодавець) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Здавалося б, на перший погляд, усе просто і зрозуміло: працюєш де хочеш й скільки хочеш, лише офіційно оформлюйся та сплачуй державі усі податки та інші обов’язкові платежі. На практиці при вирішенні цього питання виникає чимало нюансів, які розглянемо більш докладно.
СУМІСНИЦТВО: ОКРЕМІ ПРАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Детально врегульовано різні практичні питання роботи за сумісництвом Постановою № 245 та спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28.06.93 р. № 43. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Для роботи за сумісництвом згода власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібна.
Практичні аспекти. Робота за сумісництвом може здійснюватися у вільний від основної роботи час. На практиці під час здійснення перевірок органи фінансового контролю можуть зробити запит на отримання документів з основного місця роботи, поцікавитися годинами зайнятості працівника на основній роботі. Тому необхідно уважно ознайомитися з розкладом роботи як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом.
Також має значення місце розташування цих місць роботи. Залежно від відстані доцільно передбачити хоча б мінімальний півгодинний інтервал між годинами роботи у різних організаціях. Згоди роботодавця за основним місцем роботи отримувати не потрібно. У випадку спроби витребувати від вас таку інформацію одразу ввічливо озвучте мінімально необхідні 2 тези: про захист персональних даних (інформація про роботу також не може розголошуватися без згоди особи) та про недопущення перевищення повноважень відповідними особами на державній службі.
Працівник, який влаштовується на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, роботодавець має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку.
На практиці під час оформлення на роботу за сумісництвом потенційний роботодавець може зажадати від вас завірену за основним місцем роботи копію трудової книжки та довідку з основного місця роботи із зазначенням годин (режиму) робочого часу. Це робиться для того, щоб переконатися, що у вас не буде практичних накладок у часі на різних місцях роботи, щоб уникнути зайвих питань під час можливих перевірок (орган державного фінансового контролю здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів згідно зі ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.93 р. № 2939-XII).
Відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, що приймає працівника на роботу за сумісництвом.
Відомості про роботу за сумісництвом за загальним правилом не вносяться до трудової книжки, тобто роботодавець, у якого працівник є сумісником, не повинен цього робити. Але в окремих випадках, коли сам працівник хоче мати у трудовій книжці такий запис відомостей про роботу за сумісництвом, це робить роботодавець за основним місцем роботи. На практиці для цього працівнику необхідно надати довідку з місця роботи за сумісництвом на основне місце роботи, із зазначенням назви організації, посади, періоду роботи, дати та номеру наказу про прийняття на роботу. Запис у трудову робиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи ( «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58).
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ст. 24 КЗпП).
Практичний нюанс щодо відпустки. Якщо людина оформила щорічну відпустку за основним місцем роботи, то їй на іншій роботі як суміснику надається також щорічна відпустка. У разі, коли за відпрацьований робочий рік працівник-сумісник не набрав необхідної кількості днів щорічної відпустки, то йому в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи.
СУМІСНИКИ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІ
З метою виконання основних принципів соціального діалогу, передбачених ст. 3 Закону «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 р. № 2862-VI, з урахуванням міжнародного досвіду у сфері трудових правовідносин на виконання «Рекомендацій щодо консультацій та співробітництва між роботодавцями і працівниками на рівні підприємства» (Рекомендація № 94 Міжнародної Організації праці 1952 року про співробітництво на рівні підприємства), враховуючи професійну специфіку діяльності організації, фахівець може здійснювати професійну діяльність, виконуючи роботу дистанційно поза межами розташування роботодавця.
Роботодавець зобов’язаний: створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі; забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками (ст. 3, ст. 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р. № 2866-IV).
Цікавим «потрійним» нововведенням є постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 04.03.2015 р. № 81.
Так, на період проведення антитерористичної операції положення пунктів 2 – 4 постанови № 245 щодо тривалості роботи за сумісництвом, порядку надання відпустки та заборони роботи за сумісництвом (крім заборони, встановленої законом) не застосовуються до працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції. Зазначена постанова № 81 має як позитивні нововведення, так і недосконалі аспекти практичної неврегульованості.
Зверніть увагу! Постановою № 81 зняті, зокрема, обмеження щодо: тривалості роботи за сумісництвом — не більше чотирьох годин на день та половини місячної норми робочого часу протягом місяця; надання відпустки на роботі за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; права працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ і організацій, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхнім заступникам.
Безперечно, позитивним є скасування обмежень щодо порядку надання відпустки. Тобто цілком можлива ситуація, коли людина працюватиме на одній роботі та водночас скористається своїм правом на відпустку на іншій роботі. Тут усе логічно та зрозуміло. Якщо раніше контролюючі органи до цього питання могли ставитися із певними зауваженнями, то тепер це питання чітко вирішено для вимушених переселенців із зони АТО.
Згідно із наступним нововведенням для вимушених переселенців тривалість роботи за сумісництвом тепер може перевищувати 4 години на день і повний робочий день у вихідний день. Тобто на практиці для працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції, стало можливим оформитися на роботу за сумісництвом більше ніж на 0,5 ставки, порівняно з іншими особами. Але при цьому варто не забувати про можливі ризики під час перевірок Держфінінспекції. У кожному конкретному випадку слід вирішувати питання індивідуально, з урахуванням специфіки роботи на посаді.
Також не буде зайвим прописати певні нюанси у посадовій інструкції працівника-сумісника, наприклад, можливість протягом певного часу виконувати роботу дистанційно, що складатиме загальну кількість робочого часу (поза місцезнаходженням офісу), гнучкий графік тощо. Досить неоднозначним є ще одне нововведення: скасування обмежень на роботу за сумісництвом на керівних посадах. Наскільки це реально можна втілити на практиці? Це потребує індивідуального підходу до справи. Не виключено, що в окремих випадках для окремих керівників підрозділів (висококваліфікованих фахівців) можна у трудовому договорі та посадовій інструкції передбачити можливість протягом певного часу виконувати роботу дистанційно за допомогою Інтернету, скайпу, мобільного телефону та інших технологій, що складатиме загальну кількість робочого часу (поза місцезнаходженням офісу) тощо. Адже тут головне не формалізм чи популізм, а реальний підхід до справи, індивідуальний креативний алгоритм дій, що створить позитивний результат.
Не секрет, що у сучасних умовах життя кожна професія має свою специфіку, тому багато чого залежатиме від злагоджених дій команди (трудового колективу) та кожної людини на керівній посаді, а працювати якісно й ефективно може не лише працівник за основним місцем роботи, але й сумісник. До того ж, у трудовому й соціальному законодавстві діють норми про те, що сумісництво не може обмежувати трудові права працівників, а також заборонена дискримінація (переваги одним та утиск інших) за будь-якими ознаками.
Щодо врегулювання питання умов та оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах і не виходять на роботу у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (установи, організації). Заробітна плата працівникам (у тому числі за період щорічної, соціальних відпусток) виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов’язків з дотримання встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи та за умови здійснення підприємством (установою, організацією) господарської діяльності.
З метою забезпечення виконання повноважень та функцій роботодавець може змінювати режим роботи, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку чи графіками змінності, у зв’язку із ситуацією, що склалася, або запроваджувати гнучкий графік роботи.
Питання соціальної захищеності працівників у зв’язку із зупиненням роботи підприємств, установ, організацій частково можна врегулювати шляхом установлення неповного робочого часу в порядку, визначеному статтею 56 Кодексу законів про працю України. Оплата праці у такому випадку здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Працівники, які не виходять на роботу у зв’язку з переміщенням із районів проведення антитерористичної операції, або ті, які залишаються у таких районах під час проведення антитерористичної операції і не мають змоги виходити на роботу у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я, не можуть бути звільнені за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП на підставі прогулу. Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров’я таких працівників та їх сімей і розцінюється як відсутність на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. Працівникам, які не виходять на роботу у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я та які використали всі належні їм відпустки, у табелі обліку використання робочого часу доцільно такі неявки відмічати умовним позначенням «НЗ» — неявки з нез’ясованих причин або «І» — інші причини неявок (лист Міністерства соціальної політики України від 09.10.2014 р. № 102-26/395).
Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (ст. 14 «Заборона дискримінації») внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Ще одне нововведення має захистити права вимушених переселенців із зони АТО.
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника (стосується усіх працюючих, як за основним місцем роботи, так і сумісників) надається в обов’язковому порядку працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як на 7 календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції ( п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР).
ОПЛАТА ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Оплата «лікарняних» є актуальною темою для всіх працівників, у тому числі і сумісників. У моїй практиці були випадки, коли саме в бюджетній сфері працівнику однієї організації керівництво не хотіло оплатити лист тимчасової непрацездатності (лікарняний). Довелося робити підборку витягів нормативних актів. Вдалося переконати керівника бюджетної установи у тому, що слід оплатити лист тимчасової непрацездатності суміснику, який надав його завірену копію з основного місця роботи та довідку про середню заробітну плату. Адже в даному випадку працівник-сумісник наділений такими ж правами, як і працівник за основним місцем роботи.
Важливо знати
Нова норма щодо оплати періоду непрацездатності як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом передбачена «Порядком оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця» (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. № 440).
Цей Порядок визначає умови оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованій особі (далі — дні тимчасової непрацездатності) за рахунок коштів роботодавця.
Так, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.
Витрати, пов’язані з оплатою днів тимчасової непрацездатності, відносяться до витрат підприємств, установ, організацій, а для бюджетних установ — до їх видатків за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.
Наприкінці минулого року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 р. № 77-VIII. Статті 18 – 24 цього Закону визначають, що страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання.
Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
За страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (для працівників за основним місцем роботи та працівників-сумісників) надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
2) допомога по вагітності та пологах;
3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
4) оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Роботодавець зобов’язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.
Застраховані особи мають право на безоплатне отримання інформації про порядок витрачання страхових коштів Фонду та роз’яснення з питань соціального страхування.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:
1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
2) необхідності догляду за хворою дитиною;
3) необхідності догляду за хворим членом сім’ї;
4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;
6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням ( ст. 15, ст. 16, ст. 20, ст. 22, ст. 23 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).
Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
1) 50 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
2) 60 % середньої заробітної плати (доходу) -—застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
3) 70 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
4) 100 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років ( ст. 24 Закону).
Продовження матеріалу читайте у наступному випуску «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ»
