Президент ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ», заступник Голови Громадської ради при Нацдержслужбі Ольга Піддубчак зазначила, що на цьому «круглому столі» було вирішено вийти за межі звичайних експертних засідань ВГО для випускників, аспірантів, докторантів та викладачів НАДУ, тому організатори працювали над тим, щоб в одному залі проблематику щодо перехідного періоду при впровадженні Закону України «Про державну службу» змогли обговорити представники профільного комітету Верховної Ради України, Громадської ради при Нацдержслужбі, членом якої нещодавно стала ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ», учасники робочої групи з розробки Закону України «Про державну службу», експерти журналу з питань державної служби «Держслужбовець», а також працівники кадрових управлінь міністерств, відомств та інші гості.
Для огляду стану справ, які склались на сьогодні в реформуванні державної служби, було запрошено члена ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» Геннадія Рябцева, доктора наук з державного управління НАДУ, з доповіддю на тему: «Основні проблеми кадрового забезпечення та можливі шляхи їхнього вирішення».
Г. Рябцев зазначив, що, на превеликий жаль, в українському суспільстві поки не сформувалося розуміння, що:
— не всі обрані політики та новоявлені державні службовці вищого рівня, які прийшли з бізнесу чи творчого середовища, здатні професійно виробляти державну політику;
— метою державного управління не є отримання прибутку;
— державна політика — це не лише змагання за владу і ресурси.
На експертну думку науковця, НАСЛІДКАМИ такого ставлення до вироблення державної політики в сучасній Україні є:
— масові скорочення службовців, що відповідали за підготовку проектів рішень;
— неприкрите кумівство і перетягування кадрів;
— взаємопов’язаність капіталу і влади;
— призначення на корупційно-небезпечні посади людей без досвіду роботи, які не розуміють, що відбувається, і тому не перешкоджають «налагодженим» схемам;
— звільнення чиновників під приводом «очищення влади» з їх заміною іноземними політиками;
— призначення виробниками політики в реальній економіці банкірів і менеджерів без галузевих знань і досвіду роботи в промисловості;
— схиляння перед «міжнародними експертами», які не в змозі знайти Україну на карті;
— відсторонення від влади і ЗМІ української інтелектуальної еліти;
— зростання закритості державного апарату, ліквідація під приводом реорганізації громадських рад.
Г. Рябцев зазначив, що варто визнати таке:
1. В Україні відсутнє розмежування між політикою та адмініструванням. «Чужий» службовець може бути безпідставно звільнений. Призначення відбуваються не за наявністю необхідних умінь і навичок.
2. Через злиття функцій інститути, зобов’язані лише реалізовувати політику, займаються її формуванням, тоді як міністерства — адмініструванням.
3. Через відсутність чіткої системи планування програмні документи не узгоджуються.
4. Існуючі процедури прийняття рішень не забезпечують їхню належну якість.
5. Зростає кількість безграмотних, суперечливих і незабезпечених ресурсами нормативно-правових актів.
6. Управління наданням доручень витіснило прогнозування, планування та моніторинг виконання.
7. Існуюча система контролю не дозволяє оцінити дієвість політики.
8. Сформовано уявлення, що будь-яку проблему можна вирішити прийняттям закону чи створенням нового органу.
9. Відсутність чітких і зрозумілих процедур прийняття рішень створює умови для їх вільного трактування чиновниками, зловживань і корупції.
10. Відсутність інструментів оскарження громадянами таких рішень не дозволяє зупинити або вплинути на дії, що мають ознаки корупційних.
Висновки, або Що робити?
1. Перерозподілити повноваження. Уряд має перетворитися на виконавчий орган, відповідальний за вироблення політики як курсу дій, вибраного для вирішення проблем.
2. Відокремити функції формування політики та контролю її виконання від функції реалізації політики.
3. Інституціалізувати аналіз політики:
— визначити вимоги до професійної підготовки виконавців аналізу політики;
— запровадити повний цикл аналізу й оцінювання політики.
4. Гарантувати професіоналізм і політичну нейтральність державної служби:
— чітко розмежувати політичні посади, посади державної та патронатної служб;
— виключити можливість звільнення державних службовців із політичних причин;
— зобов’язати всіх новопризначених керівників проходити підвищення кваліфікації;
— відновити тренінгові програми з аналізу політики;
— запровадити систематичне підвищення кваліфікації всіх державних службовців.
Андрій Мацокін, головний редактор журналу «Держслужбовець», юрист, магістр державного управління (м. Харків), у своїй доповіді: «Зміна істотних умов державної служби: нові норми за новим Законом» запропонував підняти тему зміни істотних умов на державній службі. До істотних умов служби за новим Законом віднесено:
1. Належність посад державної служби до певної категорії посад. Категорія «А» — вищий корпус державної служби. До категорії «Б» належать посади керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів та їх заступників, керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів. Законодавець не передбачив переліку усіх державних органів, а визначив їх як «інші державні органи». Категорія «В» — усі інші посади державної служби не віднесені до категорій «А» і «Б». Від категорії, до якої віднесена посада держслужби, залежить і ранг, який може бути присвоєний держслужбовцю. Згідно з новим Законом про держслужбу буде введено 9 рангів замість 15, як це передбачалося старим Законом.
2. Основні посадові обов’язки. Основні посадові обов’язки визначаються вимогою до посади. Частина 2 ст. 20 нового Закону передбачає вимоги для посад категорії «А», «Б» і «В».
3. Зміна умов оплати праці або соціально-побутового забезпечення. Зверніть увагу, нова нормативна база про держслужбу передбачає встановлення зарплати окремо для держслужбовців і окремо — для працівників держорганів, які виконують функції з обслуговування. Відповідно до ч. 2 ст. 50 заробітна плата державного службовця буде складатися: з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної служби та премії.
Щорічна основна відпустка. Тривалість щорічної основної відпустки для держслужбовців, як і раніше, становить 30 календарних днів. При наданні щорічної основної відпустки держслужбовцю належить грошова допомога в розмірі середньомісячної зарплати.
Щорічна додаткова відпустка. Підхід до визначення тривалості такої відпустки змінився. У ч. 1 ст. 58 Закону № 889 зазначено: «За кожний рік державної служби після досягнення 5-річного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більше як 15 календарних днів.» Отже, за наявності 5-річного стажу держслужби щорічна додаткова відпустка держслужбовця становить 1 календарний день. Далі за кожний рік держслужби йому додається ще по одному дню, доки тривалість щорічної додаткової відпустки досягне максимуму — 15 календарних днів.
Режим служби і скасування встановленого неповного робочого часу. Статтею 56 нового Закону визначено, що тривалість робочого часу держслужбовця становить 40 годин на тиждень. У цій статті також зазначено, що держслужбовці працюють за п’ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями.
Після обговорення особливостей застосування норм Закону з Головним редактором журналу «Держслужбовець» Андрієм Мацокіним, учасники «круглого столу» заслухали доповідь Миколи Лещенка, завідувача сектору з питань державної служби та підвищення кваліфікації працівників апарату Верховної Ради України. У своїй доповіді: «Відбір кадрів на державну службу та ефективність оцінювання» М. Лещенко зазначив, що він як член робочої групи з розробки Закону України «Про державну службу» вважає, що Закон потребує певних змін та доопрацювання.
Тому пропозиції, надані учасниками «круглого столу», Громадською радою при Нацдержслужбі, будуть обов’язково опрацьовані цією робочою групою у Верховній Раді України. Також було проінформовано, що під час розробки цього Закону на засіданнях робочої групи було прийнято рішення щодо включення ст. 91 Закону про особливості проходження державної служби в окремих державних органах Але, на жаль, там говориться про керівників, але не працівників апарату ВРУ, тому, на думку доповідача, ця стаття має доповнюватись.
М. Лещенко також зазначив, що «вперше у Законі передбачено положення про стажування у державному органі молоді, яка не перебуває на посадах державної служби. Це ст. 48 п. 9 Закону. Саме ця стаття стала ініціативою від апарату ВРУ. Ми прийняли спеціальний розпорядчий акт по Апарату, що таке стажування відбуватиметься відповідно до затвердженого Положення про Програму стажування в Апараті Верховної Ради України. Хочу сказати: ми бачили на певних сайтах, що таке стажування пропонується людям за гроші, організатори навіть певні суми за таке стажування обговорюють. Хочу запевнити, що це стажування буде безкоштовним, а кращі навіть будуть отримувати стипендію.»
Доповідач також підняв питання про конкурсний відбір і кадровий резерв. Зокрема, він сказав: «У попередньому Законі було таке поняття, як резерв кадрів, якого у новому Законі не передбачено. Безумовно, в такому вигляді, як він був, він не потрібен! Але нещодавно ми обмінювались досвідом з колегами в Європейському Парламенті. Там є ціла організація, яка займається кадровим резервом для державної служби Європейського Парламенту. Це дійсно відбір та прозорий конкурс, за умовами якого передбачено знання законодавства та багато іншого. В новому Законі зараз записано, що добір персоналу на державну службу відбувається через конкурс. Але там зазначено, що тільки перша особа призначається на посаду, друга – може бути призначена у випадку відмови першого кандидата, але що робити з третьою, четвертою особою, які дуже добре склали всі іспити? Можливо, дійсно, їх не варто виключати з уваги кадрової служби державного органу?
Я вважаю, що навпаки, їх потрібно залучати до праці, наприклад до законопроектної роботи. І тут мені видається, можливі такі пропозиції від Громадської ради, як це зробити.»
Стосовно ефективності роботи як державних органів, так і апарату ВРУ: «Ви знаєте, що новим Законом передбачено оцінювання ефективності роботи кожного державного службовця. Тому що ефективність роботи органу безпосередньо пов’язана з ефективністю роботи державних службовців.
Ми отримали проект нового Положення про оцінювання результатів службової діяльності державних службовців на опрацювання. Там, на жаль, дуже багато суб’єктивної оцінки, тобто такої оцінки, яка не конкретна. Тобто коли керівник може написати якесь завдання державному службовцю і потім одноосібно оцінювати це. Тому я вважаю, що можливі випадки необ’єктивного оцінювання – оскільки один підлеглий кращий, інший гірший для особистості керівника.
У Європейському Парламенті процедура оцінювання комп’ютеризована. Там оцінюють результати співробітників на основі встановлених конкретних критеріїв. Щоб ці критерії були конкретні, необхідні чітко встановлені об’єктивні показники.
Наприклад, якість та кількість роботи. В кадровому департаменті Європарламенту є три рівні оцінювання з рівними відсотками: 1. Це показники загальні для органу. Наприклад, для всього апарату державного органу. 2. Оцінювання на рівні департаменту, тобто оцінює керівник департаменту. 3. Оцінка безпосереднього керівника. Безумовно, там є і суб’єктивні показники. Наприклад, працівник може підготувати додаткові пояснення, над якими документами він працював та яких результатів досягнуто.
Теж саме стосується і підвищення кваліфікації. Це теж є критерієм оцінювання. Але їх повинно бути менше 30 відсотків. І на рівні цих показників управління персоналу департамент робить оцінку та на найближчий рік надає пропозиції щодо кар’єри кожної людини.
Нам треба взяти кращий досвід! Безумовно, не у всіх буде можливість такого застосування комп’ютерної техніки, як у Європарламенті, але мені здається, що потрібно з думкою наперед робити такі удосконалення в роботі з персоналом та напрацьовувати можливості планування кар’єри кожного державного службовця.»
Друга частина «круглого столу» була присвячена сучасним взаємовідносинам державних службовців з політиками, громадою, представниками організованого громадянського суспільства. (Як зазначалось вище, на заході були присутні не лише державні службовці, але й представники громадських рад при Нацдержслужбі, при Київській міській державній адміністрації, Київській обласній державній адміністрації, а також різних політичних партій.)
Член ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» Володимир Кіров, юрист, магістр державного управління, здобувач ступеня кандидата наук з державного управління Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ (м. Одеса), підняв тему участі державних службовців у політичній діяльності в Україні за новим Законом України «Про державну службу». У доповіді зазначив, що розмежування політичних та адміністративних посад є загальноприйнятим принципом професійного державного управління в демократичних країнах, а також є запорукою створення адміністративної системи, здатної ефективно діяти в умовах політичних змін. Водночас інституційне закріплення розмежування політичних та адміністративних посад потребує розуміння насамперед самими державними службовцями власної нової ролі експертів з державної політики.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 нового Закону одним із принципів державної служби є політична неупередженість — недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків. Політична неупередженість державного службовця полягає в тому, що він під час провадження службової діяльності:
повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження), доручення керівників незалежно від їх партійної належності та своїх політичних переконань.
не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до політичних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та прав і свобод інших людей.
Законом також для державного службовця встановлені наступні обмеження:
1) бути членом політичної партії, якщо такий державний службовець займає посаду державної служби категорії «А» (вищий корпус державної служби). На час державної служби на посаді категорії «А» особа зупиняє своє членство в політичній партії;
2) обіймати посади в керівних органах політичної партії;
3) суміщати державну службу із статусом депутата місцевої ради, якщо такий державний службовець займає посаду державної служби категорії «А» (вищий корпус державної служби);
4) залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовуються політичними партіями;
5) у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище в політичних цілях;
6) державний службовець не має права організовувати і брати участь у страйках та агітації.
Законом (ст. 65) також встановлено, що дисциплінарним проступком є невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця, і це є підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.
Корупційні ризики у разі участі державного службовця у політичній діяльності:
1. Закон дозволяє державним службовцям бути членами політичних партій, але забороняє їм діяти в інтересах цих партій. Тобто всі державні службовці, які є членами партій, перебувають вже, як мінімум, у потенційному конфлікті інтересів. Ці законодавчі приписи вже містять риси корупціогенних чинників, адже створюють передумови для корупції.
2. За сучасних умов навряд чи вдасться на практиці реально забезпечити підхід, згідно з яким державні службовці, будучи членами політичної партії, не використовуватимуть свої службові повноваження в інтересах цієї партії, не демонструватимуть власні погляди у вигідний для себе та політичної партії спосіб.
Невідповідність вимог Закону нормам Конституції України. Встановлення заборони на членство у політичних партіях та участь у передвиборній агітації для державних службовців суперечить Конституції України , ст. 36 якої встановлює свободу об’єднання громадян у політичні партії. Слід розуміти, що державний службовець, окрім іншого, є індивідом, що має власні погляди, зокрема політичні, свобода вираження яких гарантується як Конституцією України, так і нормами міжнародного права.
Прийняття законів, що обмежують вже існуючі права, встановлені законами і, в першу чергу Конституцією, є неприпустимим. Відповідно необхідним є внесення відповідних змін у Конституцію.
Неконституційною є заборона суміщати роботу на посаді державної служби з обов’язками депутата місцевої ради (п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону). Слід зазначити, що неконституційність аналогічних норм в інших законах уже встановлена рішеннями Конституційного Суду України від 04.12.2001 р. №16-рп та від 13.05.98 р. № 6-рп/98 (ср. ). Таким чином, це положення Закону може бути визнане Конституційним судом неконституційним.
На підставі вищевикладеного необхідними кроками є:
— встановлення повної заборони участі державних службовців, які займають адміністративні посади («Б» та «В»), у політичній діяльності;
— внесення відповідних змін до Конституції України щодо визначення особливого статусу працівників, що займають політичні та адміністративні посади на державній службі, та можливості встановлення обмежень їх громадянських прав.
Михайло Калініченко, голова Громадської ради при Київській міській державній адміністрації (КМДА), заст. голови Громадської ради при Нацдержслужбі у доповіді за темою: «Ключові моменти — виконання доручень, дисциплінарна та інша відповідальність» зазначив таке. Одним із головних напрямків реформування державної служби є підвищення її ефективності та результативності професійної службової діяльності державних службовців, що, зокрема, має на увазі конкретизацію правового статусу державного службовця, тобто чітке правове закріплення обов’язків, повноважень і заходів відповідальності державних службовців.
Прийняті нормативно-правові акти поклали початок не тільки оновленню державних органів країни, але формуванню нових підходів в їх діяльності, в тому числі і у взаєминах держслужби і суспільства.
Звісно ж, реалізація принципу відповідальності державних службовців у разі порушення ними службової дисципліни передбачає настання заходів юридичної відповідальності за вчинені ними дисциплінарні проступки. І тут слід зазначити, що з усіх видів юридичної відповідальності, які застосовуються до них, на практиці пріоритет віддається заходам дисциплінарної відповідальності, які покликані, з одного боку, стимулювати держслужбовців до належного виконання своїх службових обов’язків, а з іншого — сприяти профілактиці та попередженню правопорушень.
Державний примусовий вплив у сфері відносин з приводу впровадження дисциплінарної відповідальності реалізується в формі заходів дисциплінарного примусу. Важливо відзначити, що дисциплінарний примус значно ширше за своїм змістом, ніж дисциплінарна відповідальність, оскільки включає в себе заходи дисциплінарного реагування, дисциплінарного процесуального забезпечення, дисциплінарного дестимулювання, дисциплінарні стягнення і заходи матеріальної відповідальності.
У правовій науці дисциплінарна відповідальність розглядається як особливий вид державного примусу, пов’язаного із застосуванням суб’єктами дисциплінарної влади санкцій за вчинені підлеглими суб’єктами дисциплінарні проступки. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, дисциплінарна спрямована на забезпечення дисципліни в основному в рамках службового підпорядкування, тобто застосовується посадовими особами (начальниками) підрозділів, в яких проходить службу держслужбовець. Тобто, по суті, настання відповідальності можливе тільки в разі вольового рішення вищого за рівнем співробітника. У ситуації ж коли існує кругова порука, дисциплінарна відповідальність як метод впливу, який ініціюється цивільним контролем, уявляється малоймовірною.
Загальновідомо, що найбільш успішно економічно розвиваються ті суспільні формації, в яких найбільш високий ступінь взаємної довіри громадян між собою, громадян і підприємців і, безумовно, суспільства і державної машини. Така довіра будується на постійному жорсткому пресингу законності, під яким перебувають усі без винятку: як члени суспільства, так і громадські інституції. Тільки невідворотність заохочення і покарання може налаштувати населення на конструктивний лад побудови громадянського суспільства.
З огляду на все перераховане вище, можливість використання громадським контролем доступу до важелів дисциплінарного впливу як м’якої, але дієвої системи суспільної комунікації і впливу на держапарат уявляється правильним і бажаним. Поширюючи серед громадян інформацію про права та обов’язки держслужбовців, заходи і механізми дисциплінарного впливу, ми сприяємо еволюційному самоочищенню і оновленню держслужби внаслідок підвищення рівня відповідальності та організованості.
Гонюкова Лілія, доктор наук з державного управління НАДУ, звернулась із запитанням до членів Громадської ради при Нацдержслужбі щодо того , як вони ставляться до представників бізнесу як державних службовців на високих посадах у державному управлінні.
Софія Богатова, член громадських рад при Нацдержслужбі та МОЗ, зазначила: «Пан Рябцев сказав, що в державну службу пішли бізнесмени, які не відають, що творять, але, насправді, це походить від того рівня недовіри, який існує в суспільстві до державної машини. І саме тому суспільство, через існуючу погану комунікацією між державними службовцями та громадянами, намагається делегувати на держслужбу своїх членів. Їм здається, що якщо вони туди прийдуть і почнуть там працювати, то зможуть оновити державну службу зсередини. Тому що, насправді, суспільство перед бюрократією на сьогодні досі пасує. Воно бачить закриті двері та стіни і розуміє, що впливати на це воно не може ніяк. Воно може простягнути довідку в віконечко і отримати звідти не завжди ввічливу відповідь. Загалом, всі ми знаємо, як це все відбувається, і всі це розуміють. Тому ми в Громадській раді при Нацдержслужбі. Повинен бути діалог, і діалог через взаємний контроль. Це дуже важливо для всіх. І для контрольованих, у тому числі. Це тримає їх в тонусі та дає можливість для постійного самоочищення зсередини через внутрішню саморегуляцію, активатором якої є зовнішній громадський тиск.»
Владислав Хмеловський, член громадських рад при Нацдержслужбі та КМДА, зробив власний огляд стосовно конкурсних відборів у державних установах та запропонував практичне застосування нового Закону при аналізі роботи новоутвореного Міністерства: «Я — голова Асоціації внутрішніх переселенців з Криму та Донбасу. КМУ оголошував двічі конкурс на заміщення голови Державної служби з питань АР Крим та м. Севастополя. Визначили представників, їх заслухали на засіданні КМУ та відмінили конкурс. Потім була призначена особа, яка не брала участі у конкурсі.
Другий приклад – Державне агентство рибного господарства. Я особисто як громадський активіст поцікавився. У результаті конкурсу було відібрано 4 кандидатури на посаду начальника управління по Києву та Київській області. Конкурс визнали таким, що не відбувся. Після цього було призначено керівника на цю посаду.
Тому я пропоную цьому поважному громадському зібранню, нашій Громадській раді і вашій організації взяти до уваги таку мою пропозицію. Необхідно впровадити громадський моніторинг конкурсних призначень, щоб бачити, які влада допускає помилки при проведенні цих конкурсів, і відповідно реагувати, тобто публічно впливати в рамках Закону на процес призначення».
Надія Стацюра, член громадської ради при Нацдержслужбі, зазначила, наскільки важливо розробити критерії відбору потенційних кандидатів на державні посади, та нагадала про наслідки їх відсутності на прикладі негативного впливу на розвиток міста:
«Я як громадський діяч і Голова Святошинського районного осередку ГО «Спілка власників житла Києва» багато років переймаюся питаннями тарифів та іншими проблемними питаннями багатоповерхових будинків ЖБК/ОСББ, які перешкоджають ефективно господарювати і не дозволяють втілювати енергоефективні заходи.
Ми всі зараз говоримо про формування ефективного власника житла в Україні, але хочу навести приклади, що саме цьому заважає.
Я мешкаю в ЖБК, який об’єднує три 16-поверхових будинки. Всі знають, як важко було у попередні роки зібрати мешканців і провести загальні збори з кворумом, особливо з питання, що стосується підвищення майже у 2,5 раза тарифів на утримання будинків. Ми чотири рази збирали власників квартир та обґрунтовували кожну копійку, поки люди погодилися, адже у нас були великі борги перед монополістами і як наслідок — заарештовані рахунки, неможливість при низькій оплаті належно утримувати будинок. Проте міські чиновники сім місяців не погоджували нам тариф (на той час це було пов’язане із субсидіями та пільгами) — вони на всіх рівнях відповідали нам, що не мають повноважень. Тільки після звернення в Адміністрацію Президента з купою доказів щодо попередніх звернень ми вирішили цю проблему не тільки для себе, а й для інших будинків.
Не вирішено питання щодо податку на землю, відведену під прибудинкові території, — немає механізму розподілу та нарахування співвласникам їхніх часток, механізму врахування (або компенсації) витрат на утримання та покращення територій мешканцями. Дивує, що депутати, приймаючи міський бюджет, до останньої хвилини не поставили собі це питання, поки його не озвучила громадськість.
Міські чиновники безвідповідально ставляться до обґрунтування тарифів у будинках, які обслуговуються керуючими компаніями (колишні ЖЕКи), тому що мають доступ до бюджетних коштів і за їх рахунок покривають недоліки в розрахунках, умовляючи, мабуть, депутатів за це проголосувати. Як приклад, наводжу інформаційну довідку з сайта міського депутата про доходи та витрати на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території конкретних мікрорайонів, де чітко видно: поливання газонів і асфальтового покриття дворів – 0; прибирання, вивезення снігу і посипання доріжок на прибудинковій території – 0; прибирання підвалів, технічних поверхів і покрівлі – 0.
Наслідок — нерівність умов щодо доступу до бюджетних коштів породжує недовіру у мешканців до голів Правління — господарів ЖБК/ОСББ, які розраховують тільки на кошти мешканців, а ті, дивлячись на тариф однакового за проектом сусіднього будинку, яким управляє ЖЕК, підозрюють свого керівника в шахрайстві.
Отже, питання компетенції чиновника дуже впливає на розвиток міста!
Зараз, коли призначають на посаду керівника департаменту, який відповідає за життя Києва, професійна громадськість, яка наодинці б’ється зі своїми проблемами, ніяк не може вплинути на це призначення (щоб на посаду обрали саме компетентну людину). І це при тому, що ми місяць тому разом з міськими депутатами боролися за прозорість «Комплексної цільової програми підвищення енергоефективності та розвитку ЖККІ міста Києва на 2016 — 2020 роки» (38 мільярдів грн.), писали зауваження та наполягали на обов’язковому депутатському та громадському контролі.
Ми взяли нормативні документи й вирішили знайти, де написано про громадський контроль або повноваження міських депутатів і громади впливати на призначення чиновника, який відповідає за розвиток міста, — може це передбачено Конституцією України, чи Законом України «Про місцеве самоврядування». В результаті пошуків знайшли один підпункт про повноваження міських рад у статті 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» (розділ II Закону України «Про місцеве самоврядування») п. 3 «Утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу…». І коли ми пішли в юридичний відділ Нацдержслужби, щоб з’ясувати, чи можуть впливати депутати на затвердження персонального складу, отримали відповідь — «ні». Голова КМДА сам призначає голів департаментів, а згідно з цим пунктом депутати можуть впливати тільки на призначення їх до складу виконавчого органу, наприклад, із п’ятнадцяти — трьох.
Проблема полягає у тому, що потрібно говорити про нові критерії оцінки кандидатів на державні посади під час конкурсу. Ми хочемо наголосити, що треба негайно розробити і ретельно виписати такі критерії для процедури призначення посадовців. Окрім того, в умовах сьогодення дуже важливо мати механізм впливу громади.
Отже, пропозиція: необхідно доручити органу, який відповідає за розробку конкурсних пропозицій, сформулювати критерії, на основі яких оцінюється кандидат на державну посаду, від якої залежить розвиток міста, інфраструктури тощо. Важливою є готовність до відкритості і зворотного зв’язку з громадою».
Тарас Кіцак, кандидат наук з державного управління, заступник начальника навчально-методичного відділу Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ, керівник Львівського регіонального осередку ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ», зробив огляд на тему: «Проблемні аспекти впровадження та корупційні ризики нового законодавства України про державну службу». Огляд окремих положень Закону, які потребують вдосконалення, лягли в основу додатка до Резолюції «круглого столу» та опубліковані в журналі «Держслужбовець» (див. № 5, травень, 2016).
У ході обговорення учасники «круглого столу» звернули увагу на особливості використання Закону під час вступу та закінчення НАДУ та її регіональних інститутів.
Максим Глухов, аспірант НАДУ, кафедра інформаційної політики та електронного урядування, поділився досвідом та вніс пропозиції щодо вступу до НАДУ в період імплементації нового Закону. Під час обговорення було з’ясовано, що це питання потребує удосконалення в Законі.
Мар’яна Рибій, помічник-консультант народного депутата України, голови робочої групи з розробки Закону Альони Шкрум, зробила виступ на тему: «Роз’яснення щодо особливостей нового Закону та подальше його удосконалення».
М. Рибій були поставлені запитання щодо використання державою потенціалу державних службовців. Магістр державного управління А. Козубенко поставила запитання, як має використовуватись Закон у частині обов’язкової роботи на держслужбі після закінчення НАДУ, оскільки співробітники її оргструктури КМДА у зв’язку із новим Законом перестають бути державними службовцями? Відповідь — питання не врегульоване.
Василь Опря, головний спеціаліст державної установи, полковник у відставці, запитав, як буде виконуватись положення Закону про гідні умови праці та матеріального заохочення працівників держустанов, оскільки станом на кінець квітня мінімальна зарплата в Україні становить близько 58 доларів США.
Під час проведення «круглого столу» було порушено безліч питань стосовно особливостей застосування нового Закону, які намагались вирішити не лише заявлені доповідачі та бліц-спікери, але й інші учасники заходу.
Тож, з урахуванням зазначеного, автор статті вважає, що перехід від глобального до конкретного надав можливість більш чітко зрозуміти переваги та недоліки цього Закону, вірогідні протиріччя, які виникли під час його розробки, а також перспективи щодо доопрацювання Закону у подальшому. Також зазначимо, що учасники засідання дійсно мали можливість поділитись своїми практичними напрацюваннями та запитаннями щодо адаптації цього Закону в центральних та місцевих органах виконавчої влади.
З метою подальшого розв’язання проблематики у цій сфері відповідною робочою групою підготовлено проект Резолюції «круглого столу» з викладенням висловлених пропозицій щодо удосконалення Закону України «Про державну службу», з подальшим направленням їх до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Нацдержслужби та іншим зацікавленим особам. Резолюція та додаток оприлюднені в журналі «Держслужбовець» №5, квітень, 2016.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну службу», а також пункту 5 Порядку обрання представників громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів та експертів до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 314, Нацдержслужба повідомляє про проведення виборів представників громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів та експертів до складу Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Тобто незабаром планується сформувати Комісію з відбору найвищої категорії «А» державних службовців із широким представництвом різних груп впливу, до якої увійдуть представники влади та 4 особи — представники громадських організацій, які мають багаторічний досвід у сфері державного управління.
Тому подальше дослідження теми: «Перехідний період при впровадженні Закону України «Про державну службу»: від революцій до еволюції» автором статті планується шляхом безпосередньої участі ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» у конкурсному відборі представників громадських об’єднань до складу вищеозначеної Комісії та, у разі проходження до Комісії, надання пропозицій щодо оцінювання необхідних критеріїв компетентності для державних службовців категорії «А».
Члени ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» та Громадської ради при Нацдержслужбі сподіваються на подальшу співпрацю з усіма зацікавленими сторонами щодо удосконалення процесів реформування державної служби в Україні, підвищення рівня знань і навичок не лише державних службовців та службовців в органах місцевого самоврядування, що займаються кадровими питаннями, а й широкого загалу службовців. Оскільки за законами існування людства після революцій знову має настати період еволюції. Інакше в постійному стані стресу та війн суспільство лише вичерпує свої ресурси, в першу чергу кадровий потенціал, який є основою прогресу людства.
