Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Використання міжнародного досвіду для оцінки корупційних ризиків

Яременко Сергій, магістр державного управління, Яременко Олена, народний засідатель Пирятинського суду Полтавської області
Держслужбовець Березень, 2016/№ 3
Друк

ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

Закон № 1700  Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII.

Державна програма — Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 р. № 265.

Минулий місяць напевно був досить напруженим для центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині реалізації державної антикорупційної політики, оскільки в органах влади тривала робота над розробленням власних річних антикорупційних програм, як це передбачено п. 14 розд. ІІ (щорічно до 1 березня) Державної програми. Як свідчать норми та положення Закону № 1700 (ст. 19), Засад державної антикорупційної політики (розд. 3), однією з вимог до складання антикорупційних програм є те, що програми повинні складатися на підставі результатів проведеного аналізу корупційних ризиків у сфері діяльності відповідного органу влади.

Виявлення та оцінка корупційних ризиків у діяльності органів влади в більшості випадків є процесом складним і потребує використання певних методологічних підходів. На даний час в українському законодавстві такі єдині підходи відсутні. При цьому Державною програмою (п. 14 розд. ІІ) передбачено розроблення Національним агентством з питань запобігання корупції (яке досі не утворено) методології оцінювання корупційних ризиків у діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування і рекомендацій щодо усунення типових корупційних ризиків. Ситуація, яка наразі склалася, ускладнює центральним та місцевим органам виконавчої влади процес підготовки ефективних дієвих антикорупційних програм.

У цій статті висвітлимо приклади міжнародного досвіду виявлення та аналізу корупційних ризиків, які можуть допомогти у виробленні підходів оцінювання органами влади (зокрема, уповноваженими підрозділами з питань запобігання та виявлення корупції) корупційних ризиків у своїй діяльності.

Тож визначимось спочатку із самим поняттям «корупційний ризик», оскільки Законом № 1700 це поняття не визначено, хоча і у цьому Законі воно вживається досить часто.

На думку авторів статті, за основу визначення поняття «корупційний ризик» можна взяти визначення, наведене в Аналітичному звіті щодо корупційних ризиків у сферах надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності публічної адміністрації в України 2009 року, підготовленому в рамках антикорупційного проекту UPAC, що впроваджується Радою Європи та фінансується здебільшого ЄС (Підтримка належного урядування: Проект протидії корупції), у якому, зокрема, зазначається, що під корупційними ризиками для цілей даного дослідження пропонується розуміти правові, організаційні та інші фактори та причини, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію у сферах надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності держави.

Для цілей цієї статті її автори під корупційними ризиками розуміють правові, організаційні та інші фактори і причини, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію у сфері діяльності відповідного органу влади.

Наведемо приклади міжнародного досвіду з проведення оцінки корупційних ризиків, який базуватиметься на Звіті Антикорупційної мережі ОЕСР «Предотвращение коррупции в государственном секторе стран Восточной Европы и Центральной Азии» (далі — Звіт ОЕСР). У цілому ряді країн розроблені і впроваджені досить складні підходи до оцінки ризиків. Серед країн Антикорупційної мережі Болгарія і Литва є прикладами країн, де застосовуються досить ускладнені підходи до оцінки.

У Болгарії корупційні ризики у виконавчих органах оцінюються відповідно до методології оцінки корупційних ризиків, затвердженої керівником уряду. У цій методології визначено чотири категорії індикаторів корупційного ризику:

об’єктивні (наприклад, монопольне становище в адміністрації — автономне прийняття рішень);

суб’єктивні (наприклад, незнання нормативних актів, що відносяться до діяльності адміністрації);

внутрішні (наприклад, недостатній адміністративний потенціал чи відсутність дієвого контролю);

зовнішні (наприклад, часте внесення змін до законодавства).

Уповноважені на те інспекції (підрозділи), створені в міністерствах та інших відомствах, планують проведення оцінки ризиків і класифікують ступень ризику як низький (наявність менше третини умов ризику), середній (наявність більше однієї третьої умов ризику) або високий (коли є більше половини умов ризику).

Залежно від ступеня такого ризику, пропонуються заходи з управління ризиками. Заходи, що виконуються у відділах із середнім або високим рівнем ризику, підлягають регулярному моніторингу.

Відіграє значну роль оцінка корупційних ризиків також і в Литві. Відповідний Закон — «Про запобігання корупції» — визначає аналіз корупційних ризиків як аналіз корупційних ризиків у діяльності державних або муніципальних установ, який виконується згідно з процедурою, визначеною урядом цієї держави, і уявлення мотивованих висновків про розробку програми по боротьбі з корупцією та пропозиції щодо змісту такої програми; рекомендації, що стосуються інших заходів з попередження корупції для державних і муніципальних установ, які несуть відповідальність за виконання таких заходів. У Литві такий процес складається з двох етапів. Всі державні і муніципальні установи повинні визначити ймовірність прояву корупції згідно із встановленими критеріями. Вони спрямовують узагальнену інформацію до Служби спеціальних розслідувань.

При проведенні аналізу корупційних ризиків враховується наступне:

• обґрунтовані висновки про ймовірність корупції та відповідна інформація;

• результати соціологічних опитувань;

• можливість одноосібного прийняття рішень про використання державних коштів та інших активів;

• ступінь самостійності співробітників при прийнятті рішень (так звані дискреційні повноваження);

• рівень моніторингу співробітників і структурних підрозділів;

• вимоги до дотримання звичайного порядку роботи;

• рівень ротації співробітників (циклічні зміни);

• вимоги до документації, що поширюються на виконувані операції та угоди, що укладаються;

• зовнішній і внутрішній аудит державних і муніципальних установ;

• основи для прийняття і оцінки законодавства;

та інша інформація, яка може призвести до виникнення корупції.

У Казахстані Відділом аналізу і виявлення корупційних ризиків Агентства у справах державної служби та боротьби з корупцією вивчаються причини та умови, що сприяють корупції в діяльності державних посадових осіб, державних органів і організацій, і розробляються рекомендації для Уряду, державних посадових осіб та державних органів. У разі встановлення конкретних корупційних лазівок і недоробок, вносяться подання про усунення причин і умов, які сприяють вчиненню корупційних злочинів.

З 2014 року в Киргизькій Республіці оцінка корупційних ризиків і причин їх виникнення проводиться Секретаріатом Ради оборони (при Апараті Президента). Починаючи з січня 2015 року в 15 з 63 державних установ була проведена така оцінка. У 11 випадках були підготовлені плани з викорінення корупційних ризиків для цих установ. Позитивним моментом було також те, що потім проводився незалежний моніторинг реалізації цих планів (за допомогою моніторингу реалізації урядової програми та плану дій щодо боротьби з корупцією Міністерства економіки Киргизької Республіки).

Серед країн ОЕСР, в Нідерландах здійснюється цікава практика застосування методу самооцінки «Self-Assessment INTegriteit», або «SAINT». Методом є семінар, який складається з двох етапів. Спочатку учасники вибирають найбільш вразливі процеси на основі інвентаризації основних і допоміжних процесів оцінюваної організації. Потім описуються найбільш серйозні ризики при забезпеченні доброчесності в рамках окремих процесів. Наступним етапом оцінюється існуюча в організації система забезпечення доброчесності на предмет ефективності та адекватності. У підсумку, учасники складають карту, де відображуються заходи, що вживаються в системі забезпечення доброчесності, у тому числі ті, які оптимально підходять для зміцнення захисту вразливих сторін, що утворюються в результаті процесів, найбільш схильних до корупції.

Бюро забезпечення доброчесності в Амстердамі розробило ще одну методологію під назвою Індекс сумлінності (Integriteitindex), яка дозволяє організаціям визначити своє становище на одній з п’яти ступенів з точки зору забезпечення доброчесності і визначити заходи переходу на більш вищий щабель.

Проте слід зауважити, що навіть найкращі методології оцінки корупційних ризиків не є досконалими. Швидше, труднощі можуть полягати в забезпеченні того, щоб результати аналізів корупційних ризиків були спрямовані на розробку подальших заходів з їх усунення чи управління.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі