Саме тому важливим є розгляд проблемних аспектів імплементації Закону та його аналіз на предмет наявності корупційних ризиків. На наш погляд, варто зосередитись на таких окремих положеннях Закону, які потребують вдосконалення:
— частина 3 ст. 3 Закону окреслює коло службових осіб, на яких не поширюється його дія і яких, відповідно з втратою статусу державного службовця, не стосуватимуться обмеження, передбачені розділом IV Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (це, наприклад, службовці Національного банку України). Тобто після того, як Закон набув чинності, ці особи продовжуватимуть працювати у тих же інституціях, виконуючи ту ж роботу, що й до цього, але на них вже не буде поширюватись дія антикорупційного законодавства, зокрема обмеження щодо одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких осіб та ін., що, на наш погляд, може сприяти різного роду зловживанням, зокрема підвищує ймовірність виникнення корупційних правопорушень;
— пункт 1 ч. 3 ст. 10 Закону встановлює заборону бути членом політичної партії державному службовцю категорії «А» (це, наприклад, голови місцевих державних адміністрацій). Таке положення суперечить ст. 36 Конституції України, яка передбачає, що громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Натомість відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 65 Закону невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця кваліфікується як дисциплінарний проступок;
— пункт 3 ч. 3 ст. 10 Закону встановлює заборону державному службовцю категорії «А» суміщати державну службу із статусом депутата місцевої ради. Таке положення суперечить рішенням Конституційного Суду України від 13.05.98 р. № 6-рп/98 (справа № 1-15/98) і від 04.12.2001 р. № 16-рп/2001 (справа № 1-42/2001) і, на наш погляд, у цей же спосіб може бути визнане таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Значною прогалиною Закону, на нашу думку, є відсутність перехідного періоду, протягом якого державні службовці категорії «А» мали б припинити членство в політичних партіях та скласти повноваження депутатів місцевих рад.
— частина 3 ст. 21 Закону визначає, що особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця. Варто зауважити, що таке положення не відповідає п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. № 13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією», відповідно до якого особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того, прийняла вона Присягу чи ні;
— стаття 29 Закону запроваджує відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби, яке передбачає призначення його на таку посаду протягом одного року з дня проведення конкурсу, якщо посада стане вакантною, а також у разі, якщо переможець конкурсу відмовився від зайняття посади (або йому відмовлено у призначенні на посаду за результатами спеціальної перевірки). Ця норма, на наш погляд, містить корупційні ризики, зокрема вона дозволяє провести «потрібного», але такого, що викликає застереження у ЗМІ чи протести громадськості, кандидата другим за результатами конкурсу (таким, що фактично програв конкурс), продемонструвавши громадськості об’єктивність і прозорість, а пізніше шляхом переговорів чи тиску на переможця конкурсу домогтися його звільнення з посади та уже без конкурсу призначити «потрібного» кандидата на цю посаду;
— частина 2 ст. 48 Закону, визначає, що професійне навчання державних службовців проводиться в галузі знань «Публічне управління та адміністрування». Така ж назва галузі знань наведена у п. 9 ч. 3 ст. 13 Закону. Зазначимо, що «Публічне управління та адміністрування» у Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 р. № 266 (далі — Перелік), є спеціальністю, а не галуззю знань, тому, на наш погляд, у Закон необхідно внести відповідні зміни. Варто зазначити також: існують думки, що ст. 48 Закону може бути підставою для виокремлення у Переліку нової галузі знань «Публічне управління та адміністрування», однак вважаємо їх хибними, оскільки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII це питання віднесене до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, крім того, воно не є предметом правового регулювання Закону України «Про державну службу».
Стосовно того, що потребує негайного вирішення.
Окрім наведених вище, Закон містить також багато недоліків і прогалин, які потребують негайного вирішення, зокрема зупинимось лише на тих, що стосуються підвищення рівня професійної компетентності державних службовців:
а) необхідно передбачити у Законі можливість продовження (завершення) навчання за спеціальностями в галузі знань «Державне управління» за державним замовленням особам, які відповідно до Закону втрачають статус державного службовця;
б) необхідно передбачити у Законі можливість працевлаштування без конкурсу випускників магістерських програм за спеціальностями в галузі знань «Державне управління» (а також аспірантів і докторантів), які на нас набуття чинності Законом навчаються за денною формою навчання за державним замовленням (в органи влади, які їх скеровували на навчання);
в) необхідно вилучити з Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 р. № 255 (зі змінами, внесеними постановами КМУ від 29.05.2013 р. № 380 і від 13.01.2016 р. № 19), вимогу щодо перебування у кадровому резерві, оскільки такий не передбачений Законом.
Таким чином, враховуючи наведене, а також інші результати аналізу Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII доходимо висновку про необхідність внесення у нього змін і доповнень з метою забезпечення комплексного реформування законодавства про державну службу та його гармонізації, а також мінімізації корупційних ризиків.
Як позитив варто відзначити зацікавленість керівництва держави у вдосконаленні Закону та значну кількість зареєстрованих законопроектів (зокрема, № 4076, 4090, 4311, 4370, 4489, 4505, 4506, 4514, 4526 та ін.) щодо внесення до нього змін.
