Методичні рекомендації. Надання відпусток (ч. 1)

ДОКУМЕНТИ СТАТТI

Конституція — Конституція України.

КЗпП — Кодекс законів про працю України.

Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Закон № 889 — Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII.

Закон про службу в ОМС — Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III.

Закон № 76 — Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII.

Порядок № 45 — Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток, затверджений постановою КМУ від 19.01.98 р. № 45.

Порядок № 265 — Порядок надання та оплати відпусток для підготовки та участі у всеукраїнських і міжнародних спортивних змаганнях, затверджений постановою КМУ від 01.06.2011 р. № 265.

Порядок № 230 — Порядок відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затверджений постановою КМУ від 25.03.2016 р. № 230.

Порядок № 270 — Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затверджений постановою КМУ від 06.04.2016 р. № 270.

Порядок № 283 — Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою КМУ від 03.05.94 р. № 283.

Порядок № 229 — Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою КМУ від 25.03.2016 р. № 229.

Порядок № 231 — Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням із щорічної основної або додаткової відпустки, затверджений постановою КМУ від 25.03.2016 р. № 231.

I. Загальний Порядок надання відпусток

Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджує керівник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводить до відома всіх працівників. Під час складання графіка ураховують інтереси установи, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Порядок надання відпусток, як правило, конкретизований внутрішнім (локальним) нормативним актом, Правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП, наказ Нацдержслужби № 50 від 03.03.2016 р.).

Згідно зі ст. 10 Закону про відпустки щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Згідно з ч. 6 ст. 10 Закону про відпустки в разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених ч. 7 цієї статті.

Відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві мають право отримати:

1) жінки — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

3) інваліди;

4) особи віком до 18 років;

5) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

7) сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

8) працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

9) працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

11) батьки — вихователі дитячих будинків сімейного типу;

12) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Відповідно до ст. 10 Закону про відпустки працівникам за їхньою заявою можна надавати щорічні додаткові відпустки одночасно або окремо від щорічної основної відпустки.

Статтею 79 КЗпП та ст. 12 Закону про відпустки допускається поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Ураховуючи, що щорічна відпустка може складатися зі щорічної основної та щорічних додаткових відпусток, кожна з її складових (у тому числі додаткові відпустки) може бути поділена на частини, а також включатися до складу основної безперервної частини щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів.

На практиці ініціатором поділу щорічної відпустки є, як правило, працівник, який має звернутися до керівника з відповідною заявою. Власник або уповноважений ним орган має право погодитися з таким поділом або відмовити в поділі, і така відмова не буде оцінена як порушення прав працівника чи норм законодавства про працю.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Надання невикористаної частини відпустки з наступним звільненням дає можливість працівникові скористатися правами, передбаченими законодавством.

Складання графіка надання відпусток

На практиці графік надання відпусток складає кадрова служба зазвичай до 1 січня наступного року на підставі пропозицій керівників структурних підрозділів з можливими коригуваннями, які можна вносити.

Однак, складаючи графік, не можна не враховувати особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку, а також положення ст. 10 Закону про відпустки, якими передбачено надання щорічних відпусток за бажанням працівників певних категорій у зручний для них час, зокрема:

— особам віком до 18 років;

— інвалідам;

— жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

— жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— одиноким матерям (батькам), які виховують дитину без батька (матері);

— дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

— ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною.

Графік надання відпусток зазвичай складають у довільній формі.

На практиці він містить такі відомості:

— графа 1 — порядковий номер структурного підрозділу (якщо треба) або прізвище працівника (на невеликих підприємствах);

— графа 2 — назва структурного підрозділу;

— графа 3 — прізвище, ім’я, по батькові працівника;

— графа 4 — посада (професія) працівника;

— графа 5 — місяць надання відпустки (у графіку не встановлюють дату початку відпустки);

— графа 6 — місяць надання відпустки у разі її перенесення;

— графа 7 — підстави перенесення відпустки (номер і дата наказу);

— графа 8 (необов’язкова) — період, за який надається відпустка (робочий рік).

Затверджує графік керівник установи.

Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

Право на щорічну основну і додаткові відпустки визначається стажем роботи, який обчислюють відповідно до ст. 9 Закону про відпустки.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час:

1) фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) коли особа фактично не працювала, але за нею згідно із законодавством збереглися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі оплачений вимушений прогул, спричинений незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) коли особа фактично не працювала, але за нею збереглося місце роботи (посада) та виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, окрім частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) коли особа фактично не працювала, їй не виплачувалася зарплата, але за нею збереглося місце роботи (посада). Це періоди, коли працівник був у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до ст. 25 і 26 Закону про відпустки;

5) навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Зауважимо, що до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, не зараховується відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, що надається відповідно до медичного висновку, до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежна) — не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, установленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Обчислення тривалості відпусток

Закон про відпустки перейшов від обчислення тривалості відпустки, як правило, у робочих днях до обчислення тривалості відпустки в календарних днях. Відповідно до ст. 6 Закону про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Разом з тим ст. 6 цього Закону передбачає, що тривалість такої відпустки може збільшуватися:

— інвалідам I — II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів;

— інвалідам III групи — тривалістю 26 календарних днів;

— особам віком до 18 років — тривалістю 31 календарний день.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менше 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Положення ст. 6 Закону про відпустки щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їхньої відпустки не може бути меншою за передбачену ч. 1, 7 і 8 цієї статті.

Отже, тривалість щорічної основної відпустки встановлюється не від часу зайнятості працівників в тих чи інших умовах, а залежно від категорії працівників відповідно до Закону про відпустки та інших законів України.

Тільки святкові і неробочі дні не враховуються при обчисленні тривалості щорічної основної відпустки. Вони не враховуються також при обчисленні щорічних додаткових відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. В інших випадках святкові і неробочі дні включаються до загальної кількості днів відпустки, у тому числі до загальної кількості днів додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчих відпусток, соціальних відпусток (крім відпусток працівникам, які мають дітей, відпусток без збереження заробітної плати).

Святкові та неробочі дні, перелічені у ст. 73 КЗпП, не враховують при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Перенесення відпустки на інший період

Після затвердження графіка допускається протягом року вносити до нього зміни про встановлення нового терміну надання відпустки у зв’язку з її перенесенням (оформляється наказом керівника).

Iніціатором перенесення відпустки може бути як керівник, так і працівник.

Iніціативу керівника про перенесення відпустки можна реалізувати, тільки коли надання відпустки відповідно до затвердженого графіка може несприятливо вплинути на нормальний хід роботи установи.

Видати наказ про перенесення відпустки можна, якщо:

— є письмова згода працівника на перенесення відпустки;

— питання про перенесення відпустки погоджене у встановленому порядку із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом;

— перенесення не є системним;

— частину відпустки працівник використає в поточному робочому році.

Щорічну відпустку на вимогу працівника має бути перенесено на інший період, якщо:

— керівник підприємства порушив термін письмового повідомлення про час надання відпустки, як того вимагає ч. 11 ст. 10 Закону про відпустки;

— невчасно виплачено працівникові заробітну плату за час щорічної відпустки (відповідно до ст. 21 Закону про відпустки заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку);

— працівник тимчасово непрацездатний на день початку відпустки, що засвідчено у встановленому порядку;

— настає строк відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

— збігається щорічна відпустка з відпусткою у зв’язку з навчанням, виконанням працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає на цей час звільненню від основної роботи із збереженням заробітної плати.

Якщо працівник хоче перенести щорічну відпустку на інший термін, її надання встановлюється за домовленістю сторін. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону про відпустки.

Перенесення відпустки за ініціативою працівника теж оформляють наказом.

Документальне оформлення надання відпусток

Відповідно до ст. 10 Закону про відпустки конкретний період надання щорічної основної відпустки (визначений або змінений у майбутньому тією чи іншою стороною трудових відносин) узгоджується між керівником і працівником або кадровою службою і працівником. Кадрова служба зобов’язана письмово попередити працівника про дату початку відпустки не менш як за два тижні. Згідно зі статтею 241¹ КЗпП строк, що обчислюється тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

При цьому перший примірник письмового повідомлення має бути вручено працівникові, а другий, з підписом працівника, яким він засвідчує одержане повідомлення, зберігається в кадровій службі до закінчення відпустки.

Надання щорічних відпусток оформляють наказом керівника підприємства. У наказі про надання відпустки зазначають: прізвище, ім’я, по батькові, посаду, місце роботи працівника; вид, дату початку та строк (тривалість) відпустки, період, за який її надають.

На практиці видають як індивідуальні, так і зведені (групові) накази, згрупувавши усіх працівників, яким цим наказом надають відпустки.

Підстави для видання наказу:

— графік відпусток;

— заява працівника.

На підставі наказу про надання щорічної основної (додаткової) відпустки вносять відповідні записи до розділу IV «Відпустки» особової картки за формою П-2ДС.

Порядок відкликання з відпустки

Статтею 12 Закону про відпустки для керівника передбачена можливість відкликати працівника із щорічної відпустки. Проте відкликання допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, або загибелі майна підприємства.

Відкликання оформляється наказом (розпорядженням) керівника. Такий наказ матиме законну силу, якщо до його видання відкликання працівника погоджено із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, є згода працівника на відкликання зі щорічної відпустки та вказано умову, що основна частина щорічної відпустки становитиме не менше 14 календарних днів. Також невикористану відпустку можна переносити на інший період — за домовленістю між працівником та роботодавцем. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Право на щорічну відпустку при переведенні на інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Надання невикористаної відпустки з наступним звільненням

Статтею 3 Закону про відпустки передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення при цьому є останній день відпустки.

Цією ж статтею передбачено, що в разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Застосовуючи ст. 3 Закону про відпустки, слід дотримуватися вимог ст. 38 і 80 КЗпП.

Зокрема:

— працівник одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подає заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини;

— останній день відпустки вважатиметься днем звільнення і тоді, коли цей день буде за межами встановленого у ст. 38 КЗпП двотижневого терміну попередження про звільнення;

— відповідно до ст. 11 Закону про відпустки у разі тимчасової непрацездатності відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний (при цьому звільнення має бути проведене в уточнений останній день невикористаної частини відпустки на підставі заяви працівника про надання відпустки, що не втрачає дії);

— право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення (ст. 38 КЗпП) працівник має тільки протягом двотижневого терміну попередження (при цьому роботодавець може задовольнити бажання працівника за умови, що на його робоче місце не був запрошений інший працівник і керівникові підприємства, на якому інший працівник працює, не був направлений відповідний лист-клопотання або лист-запрошення (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9));

— у разі звільнення працівника допускається видача йому трудової книжки і проведення з ним розрахунку не в день звільнення (останній день відпустки), зазначений у трудовій книжці, а в останній день роботи перед відпусткою (з урахуванням п. 11 коментарів до ст. 38 та п. 11 коментарів до ст. 80 КЗпП «Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю» / Б. С. Стичинський. — К.: А.С.К., 2001. — 1072 с.), при цьому працівник має право влаштуватися на роботу за сумісництвом.

Види відпусток

Види відпусток передбачено в Законі про відпустки. А саме ст. 4 цього Закону встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

— відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

— відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням

Статтею 216 КЗпП та ст. 15 Закону про відпустки визначено право на відпустку у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання. Надаються такі додаткові оплачувані відпустки в календарних днях упродовж навчального, а не календарного року. Відпустки у зв’язку з навчанням не діляться на частини, не переносяться на інший період, не продовжуються на кількість святкових та неробочих днів.

Тривалість додаткової оплачуваної відпустки диференціюється за цілою низкою критеріїв:

— форма навчання (вечірня, заочна);

— рівень акредитації навчального закладу;

— курс, на якому працівник навчається.

Тривалість навчальних відпусток становить на період:

1) настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у вищих навчальних закладах:

а) I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів;

б) III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів;

в) усіх рівнів акредитації із заочною формою навчання — 30 календарних днів;

2) настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів — працівникам, які навчаються на третьому і наступних курсах вищих навчальних закладів:

а) I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів;

б) III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів;

в) незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів;

3) складання державних іспитів:

а) у навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;

4) підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) — студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах:

а) I і II рівнів акредитації із заочною та вечірньою формами навчання — 2 місяці;

б) III і IV рівнів акредитації із заочною та вечірньою формами навчання — 4 місяці.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону про відпустки працівники, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання в навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму складі підрозділи післядипломної освіти, мають право на додаткову оплачувану відпустку тієї ж тривалості, що й працівники, які навчаються на третьому і наступному курсах вищих навчальних закладів відповідних рівнів акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв’язку з навчанням.

Згідно із ст. 252 КЗпП на час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів (із збереженням середньої заробітної плати за рахунок власника або уповноваженого ним органу).

Статтею 202 КЗпП на роботодавця покладено обов’язок створювати працівникам, які навчаються без відриву від виробництва, умови для поєднання роботи з навчанням. Роботодавець зобов’язаний надавати працівникові відпустку у зв’язку з навчанням саме в час, визначений вищим навчальним закладом. Ненадання відпустки в цей час не може бути обґрунтовано виробничою потребою підприємства.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

Право на додаткову оплачувану відпустку гарантовано працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, коли вони одержують від навчального закладу довідку-виклик на сесію. Студенти, що успішно навчаються, це ті студенти, які під час сесії склали всі передбачені іспити та заліки та у яких немає оцінок «незадовільно» за підсумками семестрового контролю. Такий висновок можна зробити на підставі п.п. 3.12.2.3 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.93 р. № 161.

Зокрема, листом Мінпраці від 06.09.2005 р. № 09-402 роз’яснено, що «успішними студентами» вважають тих, які не тільки не мають академзаборгованості за минулий курс, але й до початку наступної сесії виконали з позитивною оцінкою не менше 75 % контрольних робіт, а 25 % контрольних і курсових, що залишилися, подали для рецензії.

Відомості про відсутність академзаборгованості містить завірена вищим навчальним закладом довідка про участь у лабораторно-екзаменаційній сесії (друга відрізна частина довідки-виклику, яку працівник повертає в установу чи підприємство). Якщо працівник-студент у період сесії не склав іспитів, то наступну навчальну відпустку йому не оплатять.

Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах надається працівникові-студенту на підставі відповідної заяви та довідки-виклику навчального закладу в терміни, визначені вищим навчальним закладом.

У довідці-виклику мають бути зазначені:

— номер і дата видачі;

— найменування і рівень акредитації навчального закладу;

— форма навчання (вечірня, заочна);

— курс і спеціальність (факультет, відділення), на якому навчається студент;

— прізвище, ім’я та по батькові студента;

— підстава для виклику (екзаменаційна сесія, складання держіспитів, захист дипломного проекту тощо);

— період сесії, визначений навчальним планом освіти;

— інформація про успішність навчання.

Приймаючи заяву та довідку-виклик, необхідно перевірити, щоб наведені в них періоди сесії збігалися. Підприємство має стежити, щоб тривалість навчальної відпустки, наданої працівнику протягом навчального року, не перевищувала тривалості, встановленої у ст. 13 — 15 Закону про відпустки. На підставі одержаних документів видається наказ про надання працівнику оплачуваної навчальної відпустки.

Додаткову відпустку у зв’язку з навчанням працівник може взяти незалежно від строку його безперервної роботи в перший рік на цьому підприємстві. Відповідно до ст. 10 Закону про відпустки та ст. 212 КЗпП «успішні працівники-студенти» мають право розраховувати на щорічну відпустку повної тривалості у перші 6 місяців роботи на даному підприємстві, якщо вони хочуть приєднати її до навчальної. Більш того, ст. 11 Закону про відпустки передбачено, що коли навчальна відпустка збігається із щорічною, то останню за згодою сторін переносять на інший період або, за бажанням працівника, надають невикористану частину після закінчення навчальної відпустки.

Оскільки тривалість навчальної відпустки встановлюють навчальні заклади згідно з навчальним планом, вона може бути меншою, ніж гарантовано законодавством для відповідного року навчання. Але за невикористані дні навчальної відпустки грошової компенсації не виплачують (у тому числі і при звільненні).

Творчі відпустки

Творча відпустка надається працівникам для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, монографії, довідника чи наукової праці. Але претендувати на них можуть тільки ті працівники підприємств (за основним місцем їх роботи), які успішно поєднують основну діяльність із науковою роботою.

Тривалість творчої відпустки становить:

1) до 3 місяців — для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук;

2) до 6 місяців — для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук;

3) до 3 місяців — для написання підручника чи наукової праці.

Для оформлення творчої відпустки необхідні такі документи:

— заява працівника;

— рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III – IV рівнів акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки;

— довідка видавництва про включення підручника (наукової праці) до плану випуску видань на поточний рік (для відпустки для написання підручника).

Надання творчої відпустки оформлюється наказом керівника.

Творчу відпустку не можна ділити, переносити, а невикористані її дні не компенсують. Але за бажанням працівника, у разі якщо творча відпустка збігається з основною щорічною, її можна переносити.

Творчу відпустку не надають особам, які закінчили відповідну аспірантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.

Соціальні відпустки

Соціальні відпустки надаються відповідно до ст. 17 — 20 Закону про відпустки та ст. 179 — 182¹ КЗпП.

Відповідно до ст. 179 КЗпП на підставі медичного висновку надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:

1) до пологів — 70 календарних днів;

2) після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів) починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Тобто післяпологова частина відпустки коригується у випадку, якщо відпустка до пологів виявилася більше чи менше встановленої тривалості.

Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) починаючи з дня усиновлення. У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Відпустки жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами надають на підставі заяви та листка тимчасової непрацездатності.

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років не надається працівникові, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Формулювання «відпустка більшої тривалості» означає можливість лише продовження відпустки, в якій перебуває жінка (інша особа, яка фактично здійснює догляд), але не надання такої відпустки після того, як жінка вийшла на роботу після досягнення дитиною трирічного (шестирічного) віку.

До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку.

Відпустки: 1) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 2) частково оплачувана відпустка та відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, 3) відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку тривалістю, визначеною медичним висновком, — можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається одна незалежно від того, скільки в сім’ї дітей віком до трьох років. Чинним законодавством не передбачено одночасного перебування матері і батька або іншого родича у відпустках для догляду за дітьми однієї сім’ї до досягнення ними трирічного віку.

За бажанням жінки чи осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Статтею 181 КЗпП та ст. 18 і 20 Закону про відпустки встановлено порядок надання матері дитини або іншим особам, які фактично доглядатимуть за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Цими статтями передбачено, що для оформлення такої відпустки мати дитини або особа, яка фактично доглядає за дитиною, має подати відповідну письмову заяву та копію свідоцтва про народження дитини (для підтвердження віку дитини).

Особа, яка фактично доглядає за дитиною, крім зазначених документів, повинна надати довідку з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона стала до роботи до закінчення цієї відпустки, а також довідку органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про те, що їй виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку припинено (із зазначенням дати). Надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку оформляється наказом (розпорядженням) керівника.

Особа, яка фактично доглядає за дитиною, може оформити таку відпустку як безпосередньо після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, так і в будь-який інший час, та на свій розсуд може неодноразово переривати відпустку, а потім знову її оформляти. Для цього потрібно подати відповідну письмову заяву на ім’я керівника із зазначенням строку, на який оформляється відпустка. Однак в усіх випадках відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку розпочинається з дати, зазначеної в заяві про її надання, а закінчується в день виповнення дитині трьох років (якщо відпустку не буде припинено достроково). Переривання і оформлення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку щоразу має здійснюватися на підставі наказу (розпорядження) керівника.

Слід зазначити, що день подання заяви з проханням про переривання відпустки для догляду за дитиною і день виходу на роботу не можуть збігатися (заява повинна бути подана принаймні в день, що передує дню виходу на роботу). Це дає змогу правильно звільнити працівника, прийнятого на роботу тимчасово на час перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки тимчасовий працівник підлягає звільненню в останній день напередодні виходу на роботу основного працівника.

Потреба у перериванні й наступному оформленні відпустки для догляду за дитиною виникає, як правило, у працівників, які в період такої відпустки продовжують навчання у вищих навчальних закладах на заочному відділенні. Якщо під час зазначеної відпустки працівник одержує виклик на сесію, він може обрати більш високооплачувану відпустку у зв’язку з навчанням. Для цього йому необхідно перервати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме: подати заяву на ім’я керівника, який видасть наказ (розпорядження) про переривання такої відпустки.

На період сесії відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути надана іншому працюючому родичу, який фактично доглядатиме за дитиною. Застрахованій особі, яка фактично доглядатиме за дитиною, потрібно за місцем своєї основної роботи подати заяву про надання відпустки і довідку з місця роботи матері дитини про те, що вона перервала відпустку для догляду за дитиною, а також довідку органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про те, що вона допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не отримує (із зазначенням дати). Після закінчення додаткової відпустки у зв’язку з навчанням відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку можна оформити наново.

Відповідно до ст. 180 КЗпП і ст. 10 Закону про відпустки власник зобов’язаний за заявою жінки надати їй щорічну відпустку безпосередньо перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї незалежно від тривалості її роботи протягом поточного робочого року. Якщо жінка вирішила приєднати невикористану частину щорічної відпустки після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, керівник зобов’язаний видати наказ (розпорядження) про надання їй щорічної відпустки. У такому разі наказ (розпорядження) про надання жінці відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має бути видано після закінчення невикористаної частини щорічної відпустки.

Робота на умовах неповного робочого часу в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Згідно зі ст. 179 КЗпП та ст. 18 Закону про відпустки за бажанням матері дитини (іншої працюючої особи, яка фактично доглядає за дитиною) під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Водночас за нею зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Статтею 56 КЗпП передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або жінки, яка відповідно до медичного висновку доглядає за хворим членом сім’ї, керівник зобов’язаний встановити їй неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Згідно із зазначеною статтею неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і керівником як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору. У разі встановлення неповного робочого часу до трудового договору мають бути внесені зміни на підставі заяви особи, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, і наказу керівника про встановлення неповного робочого часу.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення кількості годин упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тому працівник, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на щорічну відпустку повної тривалості. Це узгоджується також зі ст. 9 Закону про відпустки, за якою до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

Збереження місця роботи за особою, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Частина 3 ст. 2 Закону про відпустки гарантує збереження місця роботи (посади) за працівником, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Збереження місця роботи (посади) на тому самому підприємстві за працівником, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, обумовлює строковість трудового договору для працівника, якого прийнято на період відсутності основного працівника.

У заяві тимчасового працівника та в наказі про прийняття його на роботу має бути чітко визначено, що трудовий договір укладається на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника до дня фактичного виходу його з відпустки.

Дія такого строкового трудового договору припиняється не лише тоді, коли дитині, яку доглядають, виповниться три роки, а й тоді, коли особа, що доглядає за цією дитиною, виявить бажання перервати таку відпустку і стати до роботи до досягнення дитиною трирічного віку.

У разі виходу на роботу основного працівника у зв’язку з припиненням відпустки для догляду за дитиною (достроково або після закінчення терміну відпустки) працівник, якого прийнято для заміщення основного працівника за строковим трудовим договором, підлягає звільненню на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору. При цьому працівникові не потрібно писати відповідну заяву або попереджати власника про наступне звільнення.

Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особа, яка доглядала за дитиною, може повернутися на своє попереднє місце роботи (посаду), яке за нею зберігалося.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 — ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язково працевлаштовують таких жінок також у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору.

Ліквідація підприємства з правонаступником не дає керівникові права звільняти зазначених вище жінок за власною ініціативою.

У разі повної ліквідації підприємства жінок, які доглядають за дитиною віком до трьох років, може бути звільнено лише за умови їхнього обов’язкового працевлаштування на інше підприємство. Звільнення може бути проведене відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП — у зв’язку з переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Відповідно до ст. 19 Закону про відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП). Відповідно до цієї ж статті за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст. 6, 7 і 8 Закону про відпустки, а також понад щорічні відпустки, установлені ст. 75 та 76 КЗпП, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 цього Закону.

Право на таку відпустку виникає кожного календарного року. Кількість відпрацьованих місяців не має ніякого значення для набуття права одинокою матір’ю на таку відпустку. Однак право на таку відпустку втрачається з дня, коли дитині виповнилося 18 (у деяких випадках — 15) років. Проте законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на таку відпустку.

Відкликати працівника з такої відпустки керівник не має права, тому що про це йдеться тільки по відношенню до щорічних відпусток (ст. 12 Закону про відпустки).

При звільненні працівника йому виплачують компенсацію за невикористані дні такої відпустки або можуть надати можливість, на прохання працівника, використати цю відпустку.

Законодавством не передбачено перерахування компенсації на нове місце роботи та права отримання такої відпустки в році прийняття на нове місце роботи.

Відпустка без збереження заробітної плати

Власник зобов’язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках:

1) матері або батьку, яка (який) виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або іншим особам в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежна), — не більш як до досягнення дитиною 16-річного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6) пенсіонерам за віком та інвалідам ІІІ групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

7) інвалідам І та ІІ груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8) особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10) працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14) сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15) ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацією, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Слід зазначити, що, отримавши відпустку без збереження зарплати за однією з визначених причин, без проблем можливо отримати її ще раз, пославшись на інший випадок. Проте, незважаючи на встановлену тривалість відпустки, її можуть зменшити — у межах дії тих чи інших обставин.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

При наданні цієї відпустки обов’язково, щоб сторони дійшли спільної згоди щодо відпустки, тобто самого бажання працівника тут замало.

II. Відпустки державних службовців і посадових осіб ОМС

Основна відпустка — це відпустка, право на яку мають усі працівники. Це головна її відмінність від інших видів відпусток. Для одержання інших видів відпусток необхідні спеціальні юридичні факти та підстави. При наданні щорічної основної відпустки береться до уваги лише факт перебування працівника у трудових відносинах з даним органом.

Посадовим особам місцевого самоврядування відповідно до п. 4 ст. 21 Закону про службу в ОМС надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, відповідно до ст. 35 Закону про державну службу та п. 5 ст. 21 Закону про службу в ОМС постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.94 р. № 250 (далі — постанова № 250) надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Так, посадовим особам місцевого самоврядування додаткова відпустка збільшується відповідно до стажу роботи на:

10 років — 5 календарних днів;

11 років — 7 календарних днів;

12 років — 9 календарних днів;

13 років — 11 календарних днів;

14 років — 13 календарних днів;

15 років — 15 календарних днів.

Додаткові оплачувані відпустки посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною основною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

На підставі роз’яснень, викладених у листі Міністерства праці та соціальної політики України та Головного управління державної служби України від 27.01.99 р. № 13-294, виникнення права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходяться у прямій залежності від наявності відповідного стажу державної служби. Тому надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні залежить лише від наявності стажу, передбаченого постановою № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого часу у відповідному робочому році.

Додаткова оплачувана відпустка, яка надається посадовим особам, належить до щорічних відпусток, передбачених ст. 4 Закону про відпустки. Тому право на таку відпустку у перший рік роботи державного службовця настає за наявності права на основну відпустку повної тривалості.

У разі використання додаткової відпустки за стаж чи її компенсації за попереднім місцем роботи за новим місцем роботи така відпустка не надається.

Держслужбовці, відповідно до Закону № 889, мають право на відпустки: щорічну основну, щорічну додаткову «за держстаж», «виборчу» відпустку без оплати. Крім цих видів держслужбовці мають право і на всі зазначені вище види відпусток (окрім тих, на які мають право лише деякі категорії працівників), які визначають «профільний» Закон про відпустки та КЗпП.

Щорічна основна відпустка держслужбовця

Щорічні відпустки на те й щорічні, що надаються щороку, і надання їх визначеної тривалості обов’язкове. При цьому тривалість щорічних відпусток визначають у календарних днях незалежно від режимів та графіків роботи.

Право на щорічну основну відпустку закріплено у ст. 57 Закону № 889 (ср. ). Її тривалість, як і раніше, становить 30 календарних днів. До цього періоду не входять святкові та неробочі дні. Тобто, до днів відпустки не увійдуть лише офіційно встановлені ст. 73 КЗпП святкові та неробочі дні. Отже, якщо на період наданої держслужбовцю щорічної відпустки (як основної, так і додаткової) припадають святкові та неробочі дні — тривалість відпустки збільшується на кількість таких днів. Але слід мати на увазі, що оплаті підлягають тільки дні відпустки, а святкові та неробочі дні не оплачуються.

Зазначимо, що щорічна основна відпустка державним службовцям, як і іншим працівникам, надається за відпрацьований робочий рік. При цьому, якщо для «звичайних» працівників такий рік обчислюється з дня укладення трудового договору, то для держслужбовців — це день вступу (призначення) на посаду.

Крім того, щорічна основна відпустка для держслужбовців супроводжується наданням матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Зазначена матдопомога надається один раз на робочий рік незалежно від того, чи повної тривалості надається щорічна основна відпустка чи її частина.

Частиною 1 ст. 59 Закону № 889 визначено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю. Упорядкуємо ці загальнотрудові умови відповідно до умов держслужби:

Умови та порядок надання щорічних основних відпусток

Зверніть увагу, ст. 80 КЗпП та ч. 5 ст. 11 Закону про відпустки містять ряд прямих заборон щодо ненадання щорічної відпустки:

— повної тривалості протягом двох років підряд;

— протягом робочого року особам віком до 18 років;

— працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (державним службовцям такі додаткові відпустки не надаються).

Щорічна додаткова відпустка держслужбовця

Крім щорічної основної відпустки державні службовці мають право на оплачувану щорічну додаткову відпустку, так звану відпустку за держстаж, тривалістю до 15 календарних днів.

Надання цієї відпустки державним службовцям визначено ч. 1 ст. 58 Закону № 889, із положень якої випливає, що право на надання додаткової оплачуваної відпустки державному службовцю дає напрацьований стаж державної служби. Від наявного стажу залежить тривалість додаткової оплачуваної відпустки.

Право на додаткову відпустку «за держстаж» з’являється у держслужбовця з досягненням відповідного стажу державної служби – п’ять років.

Починаючи з дати досягнення п’ятирічного стажу за кожний рік державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів (ч. 1 ст. 58 Закону № 889).

Стаж державної служби обчислюється відповідно до ч. 2, ст. 46 Закону № 889, якою визначено час перебування на відповідних посадах, який зараховується до стажу державної служби, та інші періоди, коли держслужбовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з держорганом.

Звертаємо увагу кадровиків на те, що окрім часу перебування на конкретних посадах (державної служби, народного депутата, працівників дипломатичної служби, в органах місцевого самоврядування, суддів, прокурорів, на яких присвоюються військові та спеціальні звання та ін.), до стажу державної служби зараховуються наступні періоди:

— час професійного навчання державного службовця з відривом від служби, якщо не пізніше 75 днів після його завершення така особа повернулася на державну службу;

— період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;

— час перебування державного службовця у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, — у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

При обчисленні стажу необхідно мати на увазі, що:

— механізм обчислення державного стажу, який державний службовець набув після 01.05.2016 р., визначається Порядком № 229;

— стаж держслужби за період роботи до 01.05.2016 р. відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 обчислюється в порядку та на умовах, передбачених законодавством на той момент (Порядок № 283).

Згідно з п. 5 Порядку № 229 стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Звертаємо увагу, що п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, п. 12 Порядку № 270 визначено: за держслужбовцями, які відповідно до ст. 35 Закону № 3723 набули права на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено ст. 58 Закону № 889, така тривалість додаткових відпусток зберігається.

Нюанси надання додаткових оплачуваних відпусток (Порядок № 270)

Додаткова відпустка не надається (п. 11 Порядку № 270) державному службовцю за час перебування:

- у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- у відпустках без збереження заробітної плати:

- у разі, коли дитина потребує домашнього догляду (тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку);

- у разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежна), не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

- у разі, коли дитині встановлено категорію «дитина-інвалід підгрупи А» (до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку);

- за час навчання у навчальному закладі, установі, організації незалежно від форми власності, що має право надавати освітні послуги, зокрема за кордоном, для підвищення рівня професійної компетентності з відривом від виробництва.

Види відпусток держслужбовця

Види оплачуваних відпусток, які можуть бути надані держслужбовцям

Як бачимо із таблиці, законодавець для відпочинку, навчання, творчості, народження та виховання дітей тощо, в тому числі і для держслужбовців, передбачив достатньо варіантів відпусток. При цьому час перебування у цих відпустках зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку, та оплачується.

Але крім оплачуваних, державний службовець може скористатися ще й відпусткою за «свій рахунок», тобто без збереження заробітної плати.

При надходженні від працівника (держслужбовця) заяви на надання відпустки без збереження заробітної плати, необхідно пам’ятати, що Законом про відпустки передбачено надання цього виду відпустки в обов’язковому порядку (ст. 25) та за згодою сторін (працівника і роботодавця) (ст. 26). Категорії працівників та обставини надання відпустки без збереження заробітної плати наведено у ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки. Але крім зазначених відпусток, передбачених Законом про відпустки, для держслужбовців передбачено ще види відпусток, установлених Законом № 889 та Законом № 76.

Види відпусток, які можуть бути надані держслужбовцям без збереження заробітної плати, та їх тривалість

Як бачимо із таблиці, для державних службовців Законом № 889 (ч. 3 ст. 58) передбачено ще один вид додаткової відпустки без збереження заробітної плати — на час участі у виборчому процесі. Порядок надання цієї відпустки визначено ст. 10 Закону № 889.

Відповідно до зазначеної статті така відпустка надається державному службовцю у разі реєстрації його кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями за його заявою. Відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.

Крім цієї неоплачуваної відпустки, відповідно до норм п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76 керівники державних органів у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників мають право встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

При цьому зазначеною нормою Закону № 76 установлено, що під час здійснення органами виконавчої влади та іншими державними органами цих заходів положення ст. 26 Закону про відпустки та ст. 84 КЗпП (у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати) не застосовуються.

Слід відзначити, що період відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі ст. 25, 26 Закону про відпустки, зараховують як до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, так і до стажу державної служби як період, коли держслужбовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом (п. 4 Порядку № 229).