Неповний робочий час: норми тривалості

НОРМАТИВНЕ

Робочий час — це час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати трудові функції згідно з трудовим договором. Його нормальна тривалість не може перевищувати 40 годин на тиждень. Це прямо вказано в ст. 50 КЗпП.

Водночас трудове законодавство допускає можливість установлення працівникам неповного робочого часу в таких варіантах:

— неповний робочий день, тобто зменшення тривалості щоденної роботи;

— неповний робочий тиждень, тобто зменшення кількості робочих днів на тиждень за нормальної тривалості робочого дня;

— поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

У загальному випадку один із вказаних режимів може встановлюватися за домовленістю між працівником і роботодавцем (див. ст. 56 КЗпП). Проте в окремих випадках згода роботодавця на встановлення неповного робочого часу не потрібна. Так, роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час, якщо з таким проханням до нього звернеться:

— вагітна жінка;

— жінка, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що знаходиться під її опікою;

— жінка, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї згідно з медичним висновком;

— батько, який виховує дітей без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

— опікун, піклувальник, один з прийомних батьків або один з батьків-вихователів.

А ось працівникам похилого віку на їх прохання можуть бути встановлені неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 13 Закону № 3721).

Крім того, за наявності істотних змін в організації виробництва та праці неповний робочий час може бути встановлений за ініціативою роботодавця. Проте в цьому випадку роботодавцеві доведеться дотриматися процедури зміни істотних умов праці, передбаченої ст. 32 КЗпП. Причому про майбутні зміни працівника, умови праці якого змінюються, треба буде повідомити не пізніше ніж за 2 місяці.

А якщо працівник не згоден продовжувати роботу в нових умовах? У такому разі з ним припиняють трудовий договір на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Підкреслимо: неповний робочий час може бути встановлений як на певний час, так і на необмежений строк, при прийнятті на роботу працівника або під час роботи. Майте на увазі: робота на умовах неповного робочого дня (тижня) не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП).

Встановлення неповного робочого часу зобов’язує роботодавця виконати певну «паперово-розрахункову» роботу. Поговоримо про неї.

ПАПЕРОВЕ

Якщо неповний робочий час установлюють за домовленістю сторін, то про своє бажання працювати менше нормальної тривалості робочого часу працівник указує у відповідній заяві. Серед іншого, у ній працівник відображає бажані:

— режим роботи (неповний робочий день, неповний робочий тиждень або їх поєднання);

— тривалість робочого дня в робочі дні тижня (якщо зменшується робочий день) та/або кількість робочих днів протягом робочого тижня (якщо зменшується кількість робочих днів) або кількість робочих годин на тиждень, якщо порядок виходу працівника на роботу регулюється графіком виходу на роботу (графіком змінності).

Якщо роботодавець згоден, то він, у свою чергу, обумовлює такі умови роботи у наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу (якщо неповний робочий час установлюють працівникові при прийнятті на роботу) або в наказі (розпорядженні) про встановлення неповного робочого часу (якщо його встановлюють у процесі трудової діяльності працівника). У цьому ж документі роботодавець може вказати, яку частину штатної одиниці займатиме працівник з неповним робочим часом.

Якщо неповний робочий час установлюють за ініціативою роботодавця у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці (ч. 3 ст. 32 КЗпП), то умови його встановлення визначає роботодавець у наказі (розпорядженні) про заходи зі встановлення неповного робочого часу у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці.

НОРМУВАЛЬНЕ

Для працівника, якому встановлений неповний робочий час, роботодавець зобов’язаний розрахувати індивідуальну норму робочого часу. Для цього йому знадобляться відомості про:

— тривалість щоденної роботи і робочого тижня працівника;

— вихідні дні і вільні від роботи дні, встановлені працівнику (якщо він працюватиме в режимі неповного робочого тижня);

— святкові і неробочі дні, які зазначені в ст. 73 КЗпП і припадають на період, за який розраховується норма робочого часу.

Якщо святковий/неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч. 3 ст. 67 КЗпП). А ось якщо святковий або неробочий день збігається з вільним від роботи днем, то таке перенесення не здійснюється.

У січні 2018 року святковий день 1 січня (Новий рік) припадає на понеділок. Цей день є для працівника вільним від роботи днем, а не вихідним. Тому вимога ст. 73 КЗпП про перенесення вихідного дня тут не діє.

А як стоять справи зі святковим днем 7 січня (Різдво Христове)? Він збігається з вихідним днем працівника (7 січня 2018 року припадає на неділю). Отже, тут «включається» ст. 67 КЗпП і вихідний день із 7 січня (неділя) переноситься на 8 січня (понеділок). У результаті, у працівника день 8 січня 2018 року змінює свій статус з «вільного від роботи дня» на «вихідний день». У зв’язку з такою «накладкою» інший вільний від роботи день працівникові не надають. Тому 9 січня 2018 року (вівторок) буде у нього робочим днем.

Далі, визначившись з вихідними, вільними від роботи і святковими/неробочими днями, розподіляємо робочі години на робочі дні тижня і визначаємо, зокрема:

— кількість робочих днів у кожному календарному місяці періоду, за який обчислюємо норму робочого часу, а також загалом за такий період і за календарний рік. Причому врахуйте, тривалість роботи працівників, яким установлений неповний робочий час, не скорочується напередодні святкових і неробочих днів на 1 годину (див. лист Мінсоцполітики від 28.08.2014 р. № 397/12/116-14);

— індивідуальну норму тривалості робочого часу для кожного місяця періоду, за який обчислюємо норму робочого часу, а також загалом за такий період і за календарний рік.

Незважаючи на те що в грудні 2017 року працівник працюватиме 31 числа (передсвятковий день), тривалість його роботи в цей день скорочена не буде. Тобто працівник повинен буде відпрацювати у свій робочий день 31 грудня 4 години, адже при неповному робочому дні не діє припис про скорочення тривалості передсвяткового дня на 1 годину.

Водночас у колективному договорі, якщо він укладається, можна прописати можливість скорочення тривалості роботи напередодні святкових днів для працівників, яким установлений режим неповного робочого часу (неповного робочого дня та/або неповного робочого тижня). У цьому ж документі слід вказати, наскільки скорочуватиметься робочий час у передсвяткові дні (наприклад, на 1 годину або на час, обчислюваний з урахуванням зайнятості працівника). Зі свого боку, вважаємо за доцільне передбачити таке скорочення для працівників з неповним робочим тижнем.

Хтось скаже: «Ой як складно! Може, просто помножити норму для п’ятиденки на частину штатної одиниці, яку займає працівник з неповним робочим часом, і не морочитися з розрахунком»? Ні, так чинити ми вам не рекомендуємо. Пояснимо чому.

Розрахунок норми робочого часу, наприклад, на 2017 рік, який був наведений Мінсоцполітики в додатку до листа від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13, призначений для п’ятиденного робочого тижня (!) з двома вихідними днями в суботу і неділю (!) при однаковій (!) тривалості часу роботи за день протягом робочого тижня.

Якщо хоча б один з названих показників не «спрацьовує», припустимо, в установі не п’ятиденний робочий тиждень або п’ятиденний, але вихідні дні інші, або п’ятиденний з вихідними днями в суботу і неділю, але тривалість часу роботи за день протягом робочого тижня різна, то роботодавцеві не можна орієнтуватися на норми робочого часу, наведені в тому листі. Йому необхідно самостійно скласти календар робочого часу на відповідний робочий рік і провести розрахунок норми тривалості робочого часу з урахуванням діючих в установі умов праці.

В усіх трьох варіантах, наведених вище, у працівника 20-годинний робочий тиждень. Проте норма робочого часу, наприклад, на грудень 2017 року, буде різною. Вона складе для:

1 варіанта: 4 год х 21 роб. дн. = 84 год, де 21 — кількість робочих днів у грудні згідно з графіком роботи працівника (1, 4 — 8, 11 — 15, 18 — 22, 25 — 29 грудня);

2 варіанта: 4 год х 23 роб. дн. = 92 год, де 23 — кількість робочих днів у грудні згідно з графіком роботи працівника (1 — 3, 6 — 10, 13 — 17, 20 — 24, 27 — 31 грудня);

3 варіанта: (6 год + 5 год + 4 год + 3 год) х 4 роб. дн. + 2 год х 5 роб. дн. = 82 год, де 4 роб. дн. — це кількість робочих днів у грудні 2017 року, в які працівник відпрацює по 6 год (це 4, 11, 18 і 25 грудня), 5 год (це 5, 12, 19 і 26 грудня), 4 год (це 6, 13, 20 і 27 грудня) і 3 год (це 7, 14, 21 і 28 грудня), а 5 роб. дн. — кількість робочих днів у грудні 2017 року, в які працівник відпрацює по 2 год (це 1, 8, 15, 22, і 29 грудня).

Резюме. Незважаючи на те що в усіх трьох варіантах у працівника 20-годинний робочий тиждень, норма робочого часу на місяць різна. Що в цьому випадку вплинуло на її розрахунок? Тривалість робочого дня працівника і розподіл робочих та вихідних днів протягом тижня.

Таким чином, встановлюючи працівникові неповний робочий час, роботодавець зобов’язаний розрахувати йому норму робочого часу.

Використати норму робочого часу на 2017 рік, наведену в додатку до листа Мінсоцполітики від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 і розраховану під конкретну тривалість робочого тижня, роботодавці можуть лише для працівників з п’ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями в суботу і неділю з однаковою тривалістю часу роботи на день (наприклад, за 20-годинного робочого тижня — 4 години на день).

Неправильно робити розрахунок норми робочого часу для працівника з неповним робочим часом шляхом множення норми робочого часу, розрахованої для 40-годинного робочого тижня, на частину штатної одиниці, яку займає такий працівник.

Припустимо, що роботодавець на 2017 рік визначив норму робочого часу для цього працівника шляхом множення норми робочого часу, розрахованої за календарем п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу і неділю при однаковій тривалості часу роботи за день 8 годин протягом робочого тижня і зменшенням тривалості роботи напередодні святкових і неробочих днів на 0,5 (частина займаної працівником штатної одиниці) і отримав у результаті:

1986,0 год х 0,5 = 993 год.

У табелі обліку робочого часу за кожним робочим днем роботодавець проставляв працівникові фактично відпрацьовані ним 4 години. У результаті за рік він відпрацював 996 год, що на 3 год перевищує норму. Звідки взялися ці 3 год?

Норма робочого часу на 2017 рік для працівника з 8-годинним робочим днем (993 год) розрахована з урахуванням зменшення тривалості роботи напередодні святкових і неробочих днів. А в працівника з прикладу такої «пільги» немає. Але роботодавець при розрахунку і встановленні йому норми робочого часу в 993 год не врахував цей факт.

Тому наша вам порада. Розрахуйте норму робочого часу для усіх працівників залежно від їх зайнятості. Затвердіть її відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця або безпосередньо грифом затвердження. Ознайомте з нормами працівників, бажано не пізніше ніж за місяць до початку періоду, на який були розраховані норми. Це дозволить вам уникнути непотрібного нервування у разі, якщо до вашої установи завітають з інспекційним відвідуванням інспектори праці.