ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ
З 1 січня 2017 року дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII (далі – Закон) у частині заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в електронній формі поширюється на усіх суб’єктів декларування, зазначених у статтях 1 та 3 Закону.
Нагадаємо, що до таких суб’єктів відносяться 2 групи осіб:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До цієї групи, зокрема, належать: Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, поліцейські, посадові та службові особи інших державних органів, члени державних колегіальних органів та інші особи;
2) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у першій групі. Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. До цієї групи, зокрема, належать керівники, їх заступники, інші посадові особи державних та комунальних підприємств, керівники, їх заступники, інші посадові особи державних чи комунальних навчальних закладів, закладів охорони здоров’я тощо.
Щодо другої групи суб’єктів декларування, слід звернути увагу читачів на те, що Законом України «Про вищу Раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VІІІ, який набрав чинності 5 січня 2017 року, внесено зміни до статті 45 Закону, зокрема, її доповнено частиною п’ятою, якою встановлено, що дія розділу VII Закону (тобто вимоги фінансового контролю) не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування населення, соціальної та професійної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ), культури, мистецтв, відновлення та збереження національної пам’яті, фізичної культури, спорту, національно-патріотичного виховання».
Крім того, стосовно поняття «посадова особа підприємства» доцільно враховувати норму частини третьої статті 65 Господарського кодексу України, прийняту Законом України від 2 червня 2016 року № 1405-VІІІ (ср. ). Цією нормою встановлюється, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Слід також звернути увагу читачів, що з 1 січня 2017 року на усіх вищезазначених суб’єктів декларування, з урахуванням змін, поширюються вимоги статті 52 Закону.
Так, у разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ї валютного рахунку в установі банку-нерезидента відповідний суб’єкт декларування зобов’язаний у десятиденний строк письмово повідомити про це Національне агентство у встановленому ним порядку, із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку-нерезидента.
У разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, а це 80 тис. грн. (оскільки прожитковий мінімум на 1 січня 2017 року для працездатних осіб встановлено на рівні 1600 грн.), зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.
Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 р. № 3, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 15 липня 2016 р. за № 961/29091, затверджено Форму повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, рішенням Національного агентства від 06.09.2016 р. № 20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 18 жовтня 2016 р. № 1366/29496, затверджено Порядок інформування Національного агентства з питань запобігання корупції про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента.
Наостанок щодо питання електронного декларування зазначимо, що суб’єктам декларування першим кроком необхідно якомога швидше виготовити ключі для електронного цифрового підпису. Нагадаємо, при вході до електронної системи декларування офіційного веб-сайту Національного агентства міститься перелік із 16 акредитованих центрів сертифікації ключів, у якому, зокрема, зазначається АЦСК органів юстиції України, АЦСК ІДД ДФС, АЦСК ПАТ КБ «ПриватБанк», АЦСК ПАТ «УкрСиббанк» тощо, що дає змогу отримати ЕЦП суб’єкту декларування за певних умов самостійно. Лише наявність ЕЦП дасть можливість зайти до електронної декларації.
Не слід відкладати заповнення декларації на останній день – 31 березня 2017 року. Як свідчать дані з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, восени 2016 року протягом двох місяців особами, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище, було подано близько 103 тис. декларацій. Під час деклараційної кампанії 2017 року (з січня по березень) кількість таких декларацій, за прогнозами експертів, може бути на порядок більше.
ЗАХОДИ З ПІДГОТОВКИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ
Статтею 19 Закону встановлено, що в Адміністрації Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, державних цільових фондах — шляхом затвердження їх керівниками приймаються антикорупційні програми, які підлягають погодженню Національним агентством.
Антикорупційні програми повинні передбачати:
визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми;
оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють;
заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси;
навчання та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування;
процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм;
інші спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням заходи.
ОЦІНЮВАННЯ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ
З метою встановлення єдиного підходу в органах влади до організації роботи з оцінки корупційних ризиків, що виникають при реалізації ними своїх повноважень, визначання комплексу правил і процедур щодо оцінки корупційних ризиків у їх діяльності рішенням Національного агентства від 02.12.2016 р. № 126, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1718/29848, затверджено Методологію оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади (далі – Методологія).
Методологія складається із п’яти розділів:
I. Загальні положення;
ІІ. Організаційно-підготовчі заходи щодо оцінки корупційних ризиків в органі влади;
ІІІ. Ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків;
ІV. Оцінка корупційних ризиків;
V. Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків.
У Загальних положеннях зазначається, зокрема, що оцінка корупційних ризиків проводиться у рамках підготовки антикорупційної програми органу влади або під час її періодичного перегляду, наводяться значення термінів, які вживаються у Методології:
внутрішнє середовище – існуючі в органі влади організаційно-управлінські процеси, які спрямовані на забезпечення реалізації органом влади законодавчо закріплених функцій та завдань;
зовнішнє середовище – ряд чинників навколишнього середовища (законодавчі, інші нормативно-правові акти, крім актів, прийнятих безпосередньо органом влади, природні явища тощо), що впливають на здійснення органом влади повноважень, тоді як такий орган не має прямого впливу на ці чинники;
ідентифікація корупційних ризиків – визначення чинників у діяльності/бездіяльності посадових осіб органу влади, що можуть сприяти скоєнню ними корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією;
корупційний ризик – ймовірність того, що відбудеться подія корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, яка негативно вплине на досягнення органом влади визначених цілей та завдань;
об’єкт оцінки корупційних ризиків – функції та завдання органу влади, його посадових осіб, визначені законодавчими актами, та способи їх реалізації;
оцінка корупційних ризиків – процес визначення, аналізу та безпосередньої оцінки корупційного ризику;
чинники корупційного ризику – умови та причини, що можуть заохочувати (стимулювати), викликати або дозволяти скоєння посадовою особою при виконанні нею функцій держави або місцевого самоврядування діянь, які можуть призвести до вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Інші терміни у цій Методології вживаються у значеннях, визначених у Законі України «Про запобігання корупції».
Оцінку корупційних ризиків може проводити комісія з оцінки корупційних ризиків органу влади (далі – комісія), до складу якої входять працівники структурних підрозділів органу влади, представники громадськості та експерти, які володіють знаннями про особливості діяльності органу влади.
Процес оцінки корупційних ризиків органу влади складається з таких основних чотирьох етапів:
організаційно-підготовчі заходи;
ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків;
оцінка корупційних ризиків;
складання звіту за результатами оцінки корупційних ризиків.
До організаційно-підготовчих заходів щодо оцінки корупційних ризиків в органі влади належать такі блоки.
| 1. Підготовка до проведення оцінки корупційних ризиків: прийняття суб’єктом, уповноваженим на затвердження антикорупційної програми відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – суб’єкт затвердження антикорупційної програми), рішення про проведення оцінки корупційних ризиків; публікація рішення суб’єкта затвердження антикорупційної програми про проведення оцінки корупційних ризиків на офіційному веб-сайті органу влади; формування комісії; розробка робочого плану оцінки корупційних ризиків (далі – робочий план) |
| 2. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми приймає рішення про проведення оцінки корупційних ризиків, яке з метою залучення до складу комісії представників громадськості та експертів не пізніше семи робочих днів до моменту затвердження її складу розміщується на офіційному веб-сайті органу влади |
| 3. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми визначає голову комісії та її персональний склад, строк проведення оцінки корупційних ризиків, а також затверджує положення про неї. До складу комісії, серед іншого, включаються особи — представники служби управління персоналом, бухгалтерської та юридичної служб, структурного підрозділу внутрішнього аудиту, уповноваженого підрозділу (особи) з питань запобігання та виявлення корупції. На різних етапах проведення оцінки корупційних ризиків до роботи комісії можуть в установленому законодавством порядку залучатися інші працівники органу влади (за згодою), які не входять до її складу, але можуть надати інформацію для здійснення об’єктивної та якісної оцінки корупційних ризиків |
| 4. Комісія відповідно до об’єктів оцінки корупційних ризиків складає робочий план, який затверджує голова комісії. У робочому плані відображається інформація про: об’єкти оцінки корупційних ризиків; джерела інформації для проведення оцінки корупційних ризиків; методи та способи оцінки корупційних ризиків; осіб, відповідальних за проведення оцінки корупційних ризиків, по кожному об’єкту; строки проведення оцінки корупційних ризиків по кожному об’єкту. Робочий план за необхідності може переглядатися комісією на різних етапах здійснення оцінки корупційних ризиків |
| 5. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми повинен забезпечити комісію матеріальними ресурсами, необхідними для проведення оцінки корупційних ризиків, а також вивчення положень цієї Методології |
Орієнтовне положення про комісію. Доцільно відмітити, що у запропонованому положенні комісія здійснює як функції з оцінки корупційних ризиків, так і функції з підготовки пропозицій до проекту річної антикорупційної програми органу влади, координації та моніторингу виконання річної антикорупційної програми органу влади.
| ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ органу влади від ________ 20___ року № ____ ПОЛОЖЕННЯ про комісію з оцінки корупційних ризиків та моніторингу виконання антикорупційної програми 1. Комісія з оцінки корупційних ризиків та моніторингу виконання антикорупційної програми органу влади (далі – Комісія) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом органу влади. 2. Це Положення є організаційним документом, який визначає завдання, функції та повноваження комісії з оцінки корупційних ризиків та моніторингу органу влади, регулює питання організації та діяльності Комісії. 3. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також актами Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, рішеннями Національного агентства з питань запобігання корупції, наказами органу влади, іншими актами законодавства та цим Положенням. 4. Основними завданнями Комісії є: 1) проведення оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади; 2) розроблення за результатами проведеної оцінки пропозицій щодо усунення виявлених корупційних ризиків у діяльності органу влади; 3) підготовка пропозицій до проекту річної антикорупційної програми органу влади; 4) координація та моніторинг виконання річної антикорупційної програми органу влади; 5) надання консультацій та пропозицій з питань запобігання корупції, розгляд інформації про підозри в корупції. 5. Комісія відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює планування діяльності з проведення оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади та подає відповідний план на затвердження голові Комісії. За необхідності переглядає цей план на різних етапах проведення оцінки корупційних ризиків; 2) проводить аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища органу влади з метою виявлення ризиків у нормативно-правових актах та організаційно-управлінській діяльності органу влади; 3) організовує шляхом використання різних джерел отримання інформації для ідентифікації (виявлення) корупційних ризиків; 4) здійснює ідентифікацію (виявлення) корупційних ризиків; 5) у встановленому порядку здійснює оцінку корупційних ризиків; 6) готує звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади та пропозиції щодо заходів з усунення (зменшення рівня) виявлених корупційних ризиків; 7) на підставі проведеної оцінки корупційних ризиків розробляє пропозиції до проекту антикорупційної програми органу влади; 8) координує виконання щорічної антикорупційної програми органу влади; 9) не рідше ніж один раз на квартал проводить моніторинг виконання річної антикорупційної програми органу влади; 10) не рідше ніж один раз на півріччя проводить оцінку ефективності виконання щорічної антикорупційної програми органу влади; 11) готує, у разі необхідності, пропозиції щодо здійснення в установленому порядку корегування річної антикорупційної програми органу влади; 12) взаємодіє з громадськими організаціями, об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства з питань, віднесених до компетенції Комісії; 13) здійснює за дорученням керівництва органу влади інші повноваження. 6. Комісія для виконання покладених на неї завдань має право: 1) заслуховувати представників структурних підрозділів органу влади, територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління органу влади, з питань, що належать до компетенції Комісії, давати їм відповідні доручення, необхідні для розв’язання питань, що належать до компетенції Комісії; 2) одержувати в установленому порядку від структурних підрозділів органу влади, територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління органу влади, інформацію, необхідну для виконання поставлених перед Комісією завдань; 3) залучати в установленому законодавством порядку до роботи комісії інших працівників структурних підрозділів органу влади, територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління органу влади, інших державних органів (за згодою їх керівників), які не входять до її складу; 4) вносити керівництву органу влади пропозиції щодо вдосконалення в органі влади роботи з питань запобігання і протидії корупції; 5) залучати для забезпечення своєї діяльності матеріальні ресурси органу влади. 7. Склад Комісії визначається наказом керівника органу влади. У складі Комісії обов’язково призначаються голова, заступник голови та секретар комісії. Комісію очолює голова Комісії, який має заступника. У разі відсутності голови Комісії його обов’язки виконує заступник голови. До складу Комісії включаються особи, які знають особливості діяльності органу влади, а також представники служби управління персоналом, бухгалтерської та юридичної служб, структурного підрозділу внутрішнього аудиту, уповноваженого підрозділу (особи) з питань запобігання та виявлення корупції, представники громадськості та експертного середовища (за згодою). До роботи комісії можуть у встановленому законодавством порядку залучатися інші працівники структурних підрозділів органу влади, його територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління органу влади, інших державних органів (за згодою їх керівників), які не входять до її складу, але можуть надати інформацію для здійснення об’єктивної та якісної оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади. 8. Голова Комісії: 1) організовує роботу Комісії та забезпечує для цього необхідні умови; 2) затверджує робочий план з проведення оцінки корупційних ризиків; 3) визначає перелік питань для розгляду на засіданні Комісії; 4) забезпечує усім присутнім на засіданні членам Комісії можливість узяти участь в обговоренні питань порядку денного та висловити свою думку. 9. Секретар Комісії: 1) готує проекти порядку денного засідання Комісії; 2) інформує членів Комісії та запрошених осіб про дату, час і місце проведення засідання Комісії та порядок денний; 3) оформлює протоколи засідання Комісії; 4) готує інші документи, необхідні для забезпечення роботи Комісії. 10. Засідання Комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. 11. Основною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться відповідно до затвердженого плану роботи Комісії або в разі потреби, але не рідше одного разу на квартал. 12. Рішення Комісії приймається простою більшістю голосів, яке оформлюється протоколом засідання. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови Комісії. 13. У протоколі зазначається список присутніх на засіданні Комісії, питання, які розглядалися, та рішення, прийняті за результатами обговорення відповідного питання, із зазначенням результатів голосування. 14. Кожен член Комісії має право внести до протоколу свої пропозиції та зауваження з питання, яке розглядалося на засіданні. 15. Протокол засідання Комісії оформляється протягом двох робочих днів, підписується головою та секретарем Комісії. Копія протоколу доводиться до відома всіх членів Комісії. 16. Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, мають рекомендаційний характер. |
ІДЕНТИФІКАЦІЯ КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ
Оцінці корупційних ризиків передує їх ідентифікація (виявлення).
Під час ідентифікації корупційних ризиків в органі влади визначаються вразливі до ризиків сфери діяльності, окремі його функції та завдання, конкретні напрями діяльності структурних підрозділів під час виконання ними функцій та завдань.
Ідентифікація корупційних ризиків проводиться шляхом дослідження (аналізу) зовнішнього та внутрішнього середовища органу влади на предмет виявлення чинників корупційних ризиків у нормативно-правових актах і організаційно-управлінській діяльності органу влади.
Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органу влади, аналізуються на предмет виявлення норм щодо здійснення органом влади дискреційних повноважень і норм, що сприяють вчиненню корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією (нечітко сформульовані дефініції та мовні конструкції, правові колізії тощо).
Ідентифікація корупційних ризиків в організаційно-управлінській діяльності органу влади передбачає вивчення та аналіз таких питань:
організаційна структура органу влади;
система внутрішнього контролю;
управління персоналом;
проведення процедур закупівель;
надання адміністративних послуг;
реалізація контрольно-наглядових функцій;
дотримання вимог, обмежень, заборон, встановлених Законом України «Про запобігання корупції»;
інших питань, що випливають з діяльності органу влади.
Джерелами отримання інформації для ідентифікації корупційних ризиків є:
| інтерв’ювання (соціологічне опитування), анкетування (в тому числі анонімне) працівників органу влади, а також представників громадськості, які взаємодіяли (взаємодіють) з органом влади, зокрема з використанням електронної пошти, мережі Інтернет, телефону тощо; нормативно-правові та організаційно-розпорядчі акти, що регулюють діяльність органу влади; аналіз здійснених заходів щодо усунення виявлених корупційних ризиків за попередні періоди; результати перевірок, аудитів, проведених контролюючими органами, а також внутрішніх перевірок та службових розслідувань в органі влади; публікації в засобах масової інформації та соціальних мережах; інформація з відкритих реєстрів; звернення, що надійшли до органу влади від фізичних та юридичних осіб. |
Ідентифікація корупційних ризиків передбачає визначення та класифікацію корупційних ризиків за категоріями та видами.
За категоріями корупційні ризики можуть бути зовнішні (ймовірність виникнення корупційних ризиків не пов’язана з виконанням органом влади відповідних функцій та завдань) та внутрішні (ймовірність виникнення корупційних ризиків безпосередньо пов’язана з виконанням організаційно-управлінської діяльності в органі влади відповідно до покладених на нього функцій і завдань).
За видами корупційні ризики можуть бути нормативно-правові (відсутність, суперечність або нечітка регламентація у законодавстві положень щодо виконання органом влади функцій та завдань); організаційні (невизначення або нечітке визначення процедур виконання органом влади функцій та завдань); кадрові; фінансово-господарські; адміністративні; контрольно-наглядові тощо.
Перелік видів корупційних ризиків не є вичерпним. Кожен орган влади може визначати перелік видів корупційних ризиків, враховуючи специфіку покладених на нього завдань і функцій.
За результатами ідентифікації корупційних ризиків здійснюється їх формальне визначення, яке включає проаналізовані функції, завдання органу влади або конкретні напрями діяльності структурних підрозділів, існуючі заходи контролю та опис корупційного ризику.
Оцінка корупційних ризиків здійснюється за критеріями ймовірності виникнення ідентифікованих корупційних ризиків та наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Оцінка ймовірності виникнення корупційного ризику визначається відповідно до частоти випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, з урахуванням часових меж.
Відповідно до критеріїв ймовірності виникнення корупційному ризику йому присвоюється рівень «низький», «середній», «високий».
Частота випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначається за такими рівнями:
напевно або майже напевно – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, може бути скоєно у короткостроковій перспективі – найближчі кілька місяців (до одного року) – та може бути повторено;
рідко – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, було вчинено тільки один раз протягом останніх трьох років та існує ймовірність, що його буде вчинено протягом трьох років;
ніколи – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, не було скоєно і вірогідність його вчинення майже неможлива.
Ймовірність виникнення корупційного ризику оцінюється за трибальною шкалою:
низька – 1 бал;
середня – 2 бали;
висока – 3 бали.
Приклад оформлення результатів оцінки ймовірності виникнення корупційного ризику наведено у додатку 1 до Методології.
Відповідно до критеріїв наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, корупційному ризику присвоюється рівень «низький», «середній», «високий».
Оцінка наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначається відповідно до розмірів втрат органу влади, які комісія встановлює самостійно.
Приклад рівнів наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, та критеріїв їх визначення наведено у додатку 2 до цієї Методології.
Наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, оцінюються за трибальною шкалою:
низький – 1 бал;
середній – 2 бали;
високий – 3 бали.
Приклад оформлення результатів оцінки наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, наведено у додатку 3 до цієї Методології.
Пріоритетність (ступінь) корупційних ризиків встановлюється за їх кількісним рівнем, який визначається добутком рівня ймовірності виникнення корупційного ризику на рівень наслідку корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Приклад оформлення результатів оцінки корупційних ризиків за кількісним рівнем наведено у додатку 4 до цієї Методології.
Пріоритетність корупційних ризиків оцінюється за шкалою:
низька – від 1 до 2 балів;
середня – від 3 до 4 балів;
висока – від 6 до 9 балів.
Приклад визначення пріоритетності корупційних ризиків наведено у додатку 5 до Методології.
За результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади комісія готує звіт.
Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків містить:
ідентифіковані корупційні ризики, чинники корупційних ризиків та можливі наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією;
пропозиції щодо заходів із усунення (зменшення) рівня виявлених корупційних ризиків.
Заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків полягають у визначенні можливих механізмів протидії та запобігання корупційним ризикам, містять пропозиції щодо шляхів їх реалізації та спрямовані на ліквідацію або мінімізацію умов (причин) виникнення корупційних ризиків.
Пропозиції щодо заходів із усунення виявлених корупційних ризиків формуються у таблиці оцінених корупційних ризиків та заходів щодо їх усунення, форма якої визначена в додатку 6 до цієї Методології, та є невід’ємною частиною звіту за результатами оцінки корупційних ризиків.
Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади затверджує суб’єкт затвердження антикорупційної програми та включається до антикорупційної програми.
У разі виявлення за результатами оцінки корупційних ризиків зовнішніх корупційних ризиків, які полягають у недосконалості нормативно-правових актів, суб’єктом прийняття яких не є орган влади, виявлені корупційні ризики та пропозиції щодо їх усунення (мінімізації) направляються до Національного агентства з питань запобігання корупції.
Як зазначається на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, на сьогодні Національне агентство готує комплексні методичні рекомендації щодо підготовки антикорупційних програм. Їх затвердження відбудеться після офіційного опублікування Методології.
При цьому слід нагадати читачам, що Державною програмою щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційною стратегією) на 2015-2017 роки, затвердженою постановою Уряду від 29.04.2015 р. № 265, передбачено щорічне затвердження в органах влади антикорупційних програм не пізніше 1 березня.
