У випадку, наведеному у запитанні, йдеться про надання працівнику відпустки без збереження зарплати за підставою «інвалід 2 групи» тривалістю до 60 календарних днів щорічно (п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, далі — Закон № 504/96). Почнемо з особливостей надання відпустки без збереження зарплати, які слід урахувати у наведеній ситуації.
По-перше, відпустка без збереження зарплати надається за підставами і тривалістю, визначеними на законодавчому рівні. Тобто роботодавець не має права надавати працівникам відпустку «за свій рахунок» тривалістю більшою, ніж вказана у ст. 25 і 26 Закону № 504/96, інших законах. Більше того, у колективному або трудовому договорі не допустимо запроваджувати інші підстави для надання відпустки без збереження зарплати та її тривалість*.
У разі надання відпустки без збереження зарплати тривалістю більшою, ніж законодавчо установлена, роботодавцю загрожує штраф у розмірі 1 мінзарплати (зараз — 3200 грн.) (абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП). За вчинення такого правопорушення на посадову особу установи може бути накладено штраф у розмірі від 510 до 1700 грн. (ч. 1 ст. 41 КпАП), а у разі повторного протягом року вчинення цього чи іншого порушення, вказаного у ч. 1 ст. 41 КпАП, за яке особу уже було піддано адміністративному стягненню, або по відношенню до осіб, указаних у ч. 2 ст. 41 КпАП (неповнолітнього, вагітної жінки тощо), — штраф може складати від 1700 до 5100 грн. (ч. 2 ст. 41 КпАП).
Пам’ятайте: у 2017 році лише керівникам органів виконавчої влади та інших держорганів надано право відправляти працівників (без їх згоди) у відпустки без збереження зарплати і самостійно визначати їх тривалість (п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII). Ця норма не поширюється на органи, які беруть участь в АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об’єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
По-друге, відпустка без збереження зарплати виділена в окремий вид відпусток й не віднесена до виду щорічних відпусток. Отже, правила надання щорічної відпустки не поширюються на відпустку без збереження зарплати. Тому при настанні події, яка дає право на використання відпустки «за свій рахунок», або якщо у календарному році працівник не скористався належними днями відпустки без збереження зарплати, невикористані дні цієї відпустки не переносяться на наступний календарний рік.
Однак допустима ситуація, коли відпустка «за свій рахунок» розпочинається в одному календарному році, а закінчується — в іншому.
Увага! Якщо тривалість відпустки без збереження зарплати частково припала на один календарний рік і частково — на наступний рік, то вважається, що усі дні цієї відпустки надані в рахунок календарного року, на який припадає її початок.
У випадку, наведеному у запитанні, відпустку без збереження зарплати надано з 16.11.2016 р. по 14.01.2017 р., тобто одна частина цієї відпустки (46 календарних днів) припала на 2016 рік, а інша частина (14 календарних днів) — на 2017 рік. У цій ситуації слід вважати, що усі 60 календарних днів відпустки без збереження зарплати надані працівнику за 2016 рік.
Отже, у 2017 році працівник як інвалід 2 групи знову має право скористатися 60 календарними днями відпустки без збереження зарплати, які вже надаватимуться в рахунок 2017 року. Оскільки йдеться про надання відпустки «за свій рахунок» за однією з підстав ст. 25 Закону № 504/96, роботодавець не може відмовити працівнику в оформленні цієї відпустки. Так, за заявою працівника йому як інваліду 2 групи має бути надана відпустка без збереження зарплати тривалістю 60 календарних днів з 25.09.2017 р. по 23.11.2017 р.
Окремо зауважимо: в одному й тому ж календарному році працівнику може надаватися відпустка без збереження зарплати за підставою «інвалід 2 групи» тривалістю 60 календарних днів, а також за іншими підставами ст. 25 Закону № 504/96 (при виникненні відповідного права, за бажанням працівника оформлюють в обов’язковому порядку), за сімейними обставинами та з інших причин відповідно до ст. 26 Закону № 504/96 (надається за згодою між працівником і роботодавцем), за підставами інших законодавчих актів.
Висновок: Дні відпустки без збереження зарплати вважаються наданими в рахунок того календарного року, на який припадає початок цієї відпустки. У наступному календарному році, на який припали дні закінчення відпустки без збереження зарплати, працівнику за його бажанням може бути надано відпустку «за свій рахунок» повної тривалості.
