З 1 січня 2018 року розпочався етап подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. Відповідно до ст. 45 Закону України від 14.10.2014 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон) суб’єкти декларування зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції (далі — НАЗК).
Відповідно до статті 1 Закону, членами сім’ї суб’єкта декларування вважаються: особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Усі інші особи за відсутності хоча б однієї із вищевказаних ознак для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування.
Слід також звернути увагу на те, що в декларацію включається інформація про членів сім’ї станом на останній день звітного періоду. Наприклад, якщо упродовж звітного періоду — незалежно від його тривалості — член сім’ї спільно проживав із суб’єктом декларування, але таке спільне проживання було припинено станом на останній день звітного періоду (наприклад, 31 грудня для щорічної декларації), то така особа не вважається членом сім’ї суб’єкта декларування і інформація про неї в декларації не відображається.
НАЗК у своїх роз’ясненнях щодо застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю, затверджених Рішенням НАЗК від 11.08.2016 р. № 3 (далі — Роз’яснення), зазначає, що Закон не передбачає обов’язку суб’єкта декларування звертатися до суду для встановлення факту спільного проживання.
Для цілей декларування для того, щоб особа вважалася членом сім’ї суб’єкта декларування, вона повинна:
— проживати спільно із суб’єктом декларування станом на останній день звітного періоду (незалежно від тривалості такого проживання);
— а також одночасно бути пов’язаною спільним побутом та взаємними правами і обов’язками із суб’єктом декларування.
Це не стосується дружини/чоловіка суб’єкта декларування, які є членами сім’ї незалежно від наявності зазначених ознак, а також осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, але взаємні права і обов’язки яких не мають характеру сімейних (наприклад, у випадку спільної оренди квартири, кімнати в гуртожитку тощо).
Стосовно інформації про члена сім’ї для цілей декларації. Частиною 7 ст. 46 Закону передбачено, що: у разі відмови члена сім’ї суб’єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб’єкт декларування зобов’язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім’ї.
Тобто, якщо член сім’ї суб’єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб’єкту декларування ця інформація не відома, він у процесі заповнення декларації обирає у відповідних полях електронної форми помітку «Член сім’ї не надав інформації».
Позиція НАЗК стосовно не наданої членом сім’ї інформації така: «якщо член сім’ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб’єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб’єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію.»
Якщо члену сім’ї відповідна інформація не відома, зазначає НАЗК у своєму Роз’ясненні, і вона не може бути ним отримана з офіційних джерел, то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку «Не відомо» (якщо така помітка доступна у відповідному полі згідно з Технічними вимогами до полів форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування).
Суб’єкт декларування не несе відповідальності за ненадання інформації членом сім’ї. Адміністративна та кримінальна відповідальність передбачена законодавством за подання суб’єктом декларування «завідомо недостовірних» відомостей. Тож якщо недостовірні відомості, які були зазначені в декларації, були надані суб’єкту декларування членом його сім’ї, то відповідальність декларанта може настати лише в тому разі, коли суб’єкт декларування усвідомлював недостовірність таких відомостей, але попри це свідомо зазначив їх у декларації.
Відповідно до положень законодавства про адміністративну та кримінальну відповідальність (див. попередній пункт роз’яснення), карається виключно подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей. При цьому враховується умисел на зазначення таких відомостей саме суб’єкта декларування, а не членів його сім’ї чи інших осіб, які надали інформацію для заповнення в декларації. Отже, суб’єкт декларування не може бути притягнений до відповідальності за подання в декларації недостовірних відомостей, які були надані йому членом сім’ї, якщо суб’єкту декларування не було відомо про недостовірність таких відомостей на момент подання декларації.
Зазначення в декларації завідомо недостовірних відомостей може тягнути за собою дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Адміністративна відповідальність передбачена статтею 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 МЗП.
Статтею 3661 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації. При цьому відповідальність за цією статтею за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 МЗП.
У разі подання завідомо недостовірних відомостей стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму менше 100 МЗП, до суб’єкта декларування може бути застосовано дисциплінарну відповідальність.
НАЗК звертає увагу на те, що адміністративна та кримінальна відповідальність передбачені виключно за подання «завідомо недостовірних» відомостей.
Тобто відповідне діяння має бути вчинено суб’єктом декларування з прямим умислом. При цьому для притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень необхідно довести наявність такого умислу, а саме того, що суб’єкт декларування усвідомлював недостовірність відомостей, які він зазначив у декларації.
Наостанок звертаємо увагу декларантів на два моменти:
1. Частиною 4 ст. 45 Закону передбачено, що упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону НАЗК проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім’ї суб’єкта декларування у випадку, якщо член сім’ї суб’єкта декларування відмовився надати будь-які відомості для заповнення декларації. Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням НАЗК від 10.02.2017 р. № 56.
