Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,
<...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про виплату одноразової грошової допомоги та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2010 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до управління, в якому просив постановити рішення про зобов’язання відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік та відшкодувати моральну шкоду в сумі 10000 грн.
На обґрунтування позовних вимог Особа 1 зазначив, що сумарний стаж його служби в органах місцевого самоврядування, до якого зараховано військову службу в Збройних силах СРСР на офіцерській посаді і стаж наукової роботи на посаді молодшого наукового співробітника Львівського державного університету ім. І. Франка, становить 16 років 5 місяців 24 дні. При виході його на пенсію управління, на порушення вимог ст. 21 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 07.06.2001 № 2493-ІІІ відмовило у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік.
Суди встановили, що наказом начальника управління від 10.03.2010 № 181-к Особу 1 з 15.03.2010 звільнено з посади заступника начальника Франківського відділу соціального захисту управління у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію. Стаж служби позивача в органах місцевого самоврядування, обчислений відповідно до вимог ст. 22 Закону № 2493-ІІІ, становить 16 років 10 місяців 6 днів, з яких 2 роки 13 днів — служба у Збройних силах СРСР та 5 років 3 місяці 19 днів — робота на посаді молодшого наукового співробітника вищого навчального закладу. При звільненні з посади у зв’язку з виходом на пенсію з позивачем було проведено розрахунок, проте одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік, на які, як вважає позивач, він має право, виплачено не було.
З 16.03.2010 позивачу призначена пенсія за віком відповідно до Закону «Про державну службу» від 16.12.93 № 3723-ХІІ.
Франківський районний суд м. Львова постановою від 15.04.2011 у задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.12.2011, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 06.06.2013, позов задовольнив частково: постановив стягнути з управління одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 13590 грн. та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 1459 грн. 65 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства, управління посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 21 Закону № 2493-ІІІ та постанови КМ «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.94 № 250. Просить ухвалу ВАС від 06.06.2013 та постанову ЛААС від 12.12.2011 скасувати, а постанову Франківського районного суду м. Львова від 15.04.2011 залишити в силі.
Колегія суддів уважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції від 06.03.2012 та 16.04.2013 по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення ст. 21 Закону № 2493-ІІІ та п. 1 постанови № 250.
Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції від 06.03.2012 в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що право державного службовця на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки та її тривалість залежать від наявності відповідного стажу державної служби, відлік якого починається з дати, встановленої для обчислення саме цього стажу. Повний рік державної служби відраховується з цієї дати поточного року до аналогічної дати року наступного.
Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що, оскільки позивач має необхідний для надання додаткової відпустки стаж служби в органах місцевого самоврядування, він незалежно від дати, з якої обчислюється цей стаж, має право на цю відпустку за рік, у якому відбувається звільнення з посади, або на грошову компенсацію за невикористання додаткової відпустки.
В іншій наданій для порівняння ухвалі суду касаційної інстанції від 16.04.2013 цей суд зазначив, що позивач набув право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів, оскільки мав понад 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування.
У справі ж, що розглядається, ВАС дійшов іншого висновку та зазначив у своєму рішенні, що Особа 1 має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів, оскільки стаж його служби, обчислений відповідно до вимог ст. 22 Закону № 2493-ІІІ, становить понад 10 років.
Колегія суддів уважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення ст. 21 Закону № 2493-ІІІ та постанови № 250.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з ч. 7, 11 ст. 21 Закону № 2493-ІІІ пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється в порядку, визначеному законодавством про державну службу. У разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв’язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Категорії посад в органах місцевого самоврядування встановлені в ст. 14 Закону № 2493-ІІІ, а посад державних службовців — в ст. 25 Закону № 3723-ХІІ.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів дійшла правового висновку, який полягає в тому, що для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів у разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв’язку з виходом на пенсію посадова особа місцевого самоврядування повинна мати не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування, перелік яких установлено ст. 3, 14 Закону № 2493-ІІІ, чи на посадах, про які йдеться в ст. 25 Закону № 3723-ХІІ.
Сама по собі наявність передбаченого в ч. 7 ст. 21 Закону № 2493-ІІІ стажу служби в органах місцевого самоврядування, обчисленого відповідно до ст. 22 цього Закону, що дає право на одержання пенсії відповідно до законодавства про державну службу, не дає права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, якщо стаж роботи особи, що виходить на пенсію, на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, є меншим, ніж 10 років.
Отже, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність в Особи 1 права на отримання одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, що регламентують підстави та умови надання посадовим особам місцевого самоврядування додаткової оплачуваної відпустки, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону № 2493-ІІІ посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток установлюються Кабінетом Міністрів.
Відповідно до п. 1 постанови № 250 посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно зі щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що виникнення права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість перебувають у прямій залежності від наявності в посадової особи місцевого самоврядування відповідного стажу служби в органах місцевого самоврядування.
Отже, надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні посадової особи місцевого самоврядування залежать лише від наявності стажу служби в органах місцевого самоврядування, обчисленого відповідно до ст. 22 Закону № 2493-ІІІ, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого цією особою часу у відповідному році.
Правовий висновок, якого дійшла колегія суддів на підставі аналізу зазначених норм права, полягає в тому, що посадова особа місцевого самоврядування, стаж служби якої в органах місцевого самоврядування, обчислений відповідно до ст. 22 Закону № 2493-ІІІ, становить 10 років, має право на додаткову відпустку, передбачену ч. 6 ст. 21 цього Закону, тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.
Дата, з якої в посадової особи місцевого самоврядування розпочинається відлік стажу служби в органах місцевого самоврядування (наведена дата), визначається відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМ від 03.05.94 № 283, і є незмінною протягом усього періоду служби цієї особи в органах місцевого самоврядування.
Якщо посадова особа місцевого самоврядування звільняється з роботи до настання наведеної дати, вона не має права на додаткову відпустку за рік, в якому відбувається звільнення, а відповідно — і на виплату компенсації за цю невикористану додаткову відпустку.
Як установили суди, Особа 1 на момент звільнення — 15.03.2010 — мав стаж служби в органах місцевого самоврядування 16 років 10 місяців 6 днів. Отже, право на додаткову оплачувану відпустку за 2010 рік він набув би після 17 років стажу служби в органах місцевого самоврядування, тобто з 10.05.2010. Тому висновок суду касаційної інстанції про те, що позивач, звільнившись з роботи у березні 2010 року, мав право на додаткову відпустку за 2010 рік, а отже, і право на компенсацію за її невикористання, є помилковим.
За наведених обставин ухвала ВАС від 06.06.2013 не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. 241 — 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити частково.
Ухвалу ВАС від 06.06.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
