Спершу зазначимо, що такого звільнення не потрібно боятися: порушення трудового законодавства в цьому немає. Пояснимо чому.
КЗпП забороняє звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (шести років — за наявності медвисновку), одиноких матерів за наявності дітей віком до 14 років або дитини-інваліда, з ініціативи власника (ч. 3 ст. 184). Виняток — випадки повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення цих категорій працівників з обов’язковим їх працевлаштуванням.
А ось звільнити за власним бажанням або за угодою сторін жінок, які належать до зазначених вище категорій, у тому числі й вашу працівницю, можна. Підтвердження цьому знаходимо в листі Мінпраці від 23.01.2007 р. № 13/13/116-07.
Нюанс: за власним бажанням звільнити працівницю, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, потрібно у строк, про який вона просить (тобто без двотижневого відробітку). Догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років вважається поважною причиною, згідно з якою трудовий договір необхідно розірвати у зручний для працівника строк (ч. 1 ст. 38 КЗпП). У трудовій книжці працівниці роблять запис із зазначенням поважної причини: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років, ст. 38 КЗпП України».
Якщо ж працівниця звільняється за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), то роботодавець і працівниця, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до трьох років, мають право домовитися про припинення трудового договору у строк, що влаштовує обидві сторони. Однобічне скорочення цього строку як працівником, так і роботодавцем не допускається.
При звільненні необхідно здійснити остаточний розрахунок з працівницею, тобто виплатити всі суми, належні їй. Ураховуючи, що працівниця не працювала, вона може розраховувати тільки на компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки і додаткової відпустки «на дітей»*, та й то не завжди.
* Право на додаткову відпустку «на дітей» мають жінка, яка працює і має двох чи більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда або усиновила дитину; одинока мати, батько, який виховує дитину без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, а також особа, яка взяла дитину під опіку (ст. 19 Закону про відпустки).
Наприклад, до виходу у відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами працівниця могла використати належну їй щорічну основну (та додаткову) відпустку, а також відпустку «на дітей» (за наявності права на неї). У цьому випадку жодних розрахунків з нею здійснювати не потрібно.
Якщо ж працівниця з будь-яких причин не скористалася своїм правом на щорічну відпустку за попередні роки роботи, роботодавець зобов’язаний виплатити їй грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки (ст. 24 Закону про відпустки).
Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачав би право на щорічні відпустки і відповідно право на виплату компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.
Урахуйте: період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки).
Якщо у працівниці є підстави претендувати на додаткову відпустку «на дітей», отримати компенсацію за невикористані дні такої відпустки вона зможе тільки за роки, коли працювала. Тобто в ситуації, коли така відпустка була «накопичена» до виходу у відпустку для догляду за дитиною, роботодавець зобов’язаний її компенсувати. Працівниця не має права на додаткову відпустку «на дітей» (відповідно, і на компенсацію) за ті роки, протягом яких вона повністю перебувала у відпустці для догляду за дитиною до трьох років і фактично не працювала (лист Мінсоцполітики від 20.10.2011 р. № 307/13/133-11).
Компенсація за невикористані дні відпусток уключається до складу додаткової заробітної плати.
