* Назва матеріалу редакційна. У матеріалі наведені рішення окружного адміністративного суду та постанова апеляційного адміністративного суду. — Прим. ред.
Витяг із рішення окружного адміністративного суду у справі № 802/2081/18-а
<...>
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що 23.05.2018 головою районної державної адміністрації прийнято розпорядження від 23 травня 2018 року, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади заступника голови районної державної адміністрації з 24.05.2018 у зв’язку з припиненням повноважень голови районної державної адміністрації з виплатою грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної основної відпустки.
Позивач вважає, що прийнятим розпорядженням порушено його права та гарантії, передбачені законодавством щодо отримання вихідної допомоги.
<...>
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника голови райдержадміністрації розпорядженням голови райдержадміністрації 20.05.2014 № 57-к, склав присягу державного службовця, і йому було присвоєно 11 ранг державного службовця, що підтверджується записом у трудовій книжці.
<...>
При цьому 27 листопада 2017 року у зв’язку із набранням чинності 15 листопада 2017 року Законом України від 09.11.2017 № 2190-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби», яким внесено зміни до Закону України «Про державну службу» стосовно непоширення його дії на голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, відповідно до ч. 3, 4 ст. 32 Кодексу законів про працю України позивача повідомлено під розпис про зміну істотних умов праці.
Розпорядженням Президента України № 35/2018-рп від 23.02.2018 «Про призначення ОСОБА_2 головою РДА Вінницької області» ОСОБА_2 був призначений головою райдержадміністрації.
14.05.2018 ОСОБА_1 на ім’я голови РДА Вінницької області ОСОБА_2 подав заяву про припинення повноважень заступника голови РДА.
23.05.2018 згідно з поданою заявою та відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 24 Закону України «Про відпустки» за погодженням з обласною державною адміністрацією від 22.05.2018 за № 01.01-70/2959 головою райдержадміністрації видано розпорядження № 15-рк «Про звільнення ОСОБА_1», яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади заступника голови районної державної адміністрації з 24.05.2018 у зв’язку з припиненням повноважень голови районної державної адміністрації з виплатою грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної основної відпустки.
Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням в частині підстав звільнення, а саме вважаючи, що належною підставою для його звільнення слід вказати п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), а саме у зв’язку з припиненням його повноважень, а також зазначивши про необхідність виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку та вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України, вважає, що відповідачем порушено його права та гарантії, передбачені законодавством щодо отримання вихідної допомоги, в зв’язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
<...>
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд керується наступним.
Згідно з преамбулою Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV, відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Згідно із частинами першою і другою статті 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону.
Відповідно до частин другої, третьої статті 10 цього Закону перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідної обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації. Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.
З наведених положень Закону вбачається, що заступник голови районної державної адміністрації зобов’язаний заявити про припинення своїх повноважень перед новопризначеним головою адміністрації в день його призначення. Такого висновку суд дійшов з тих міркувань, що Закон України «Про місцеві державні адміністрації» не містить альтернативного вибору варіанту поведінки заступником голови районної державної адміністрації. Тобто, Законом встановлено граничний термін перебування заступника голови районної державної адміністрації на займаній посаді.
Таким чином, трудовий договір, укладений між відповідною РДА та посадовою особою, що обіймає посаду заступника голови РДА, може бути припинений на підставі поданої особою заяви про припинення своїх повноважень новопризначеному голові РДА у день його призначення. При цьому подання відповідної заяви згідно з положеннями ст. 10 статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» носить імперативний характер та підлягає обов’язковому виконанню.
Так, судом встановлено, що станом на день призначення нового голови РДА позивач перебував на лікарняному, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних лікарняних листів (на. с. 61-64). Також судом встановлено, що після виходу на роботу 14.05.2018 позивач звернувся з відповідною заявою про звільнення до голови Оратівської РДА, за наслідком розгляду якої й було прийнято оскаржуване розпорядження.
Таким чином, за наведених обставин суд вважає, що відповідач при формулюванні підстав, за яких позивач підлягає звільненню із займаної посади правомірно, з дотриманням вимог ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», в оскаржуваному розпорядженні зазначив, що таке звільнення відбулось «у зв’язку з припиненням повноважень голови Оратівської РДА».
Водночас, визначаючись щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України, суд дійшов наступного.
Так, обґрунтовуючи свою правову позицію відповідач посилається на те, що Законом України від 09.11.2017 № 2190-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби» посада заступника голови районної державної райдержадміністрації була виведена із категорії посад державної служби України, а відтак, на переконання відповідача, порядок звільнення позивача із займаної посади регулюється виключно положеннями Закону України «Про місцеві державні адміністрації», який є спеціальним по відношенню до положень Закону України «Про державну службу». Таким чином, на переконання відповідача, підстави для застосування положень КЗпП України в даному випадку відсутні, а відтак відсутні й підстави для виплати ОСОБА_1 передбаченої ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги.
Разом з тим, суд критично оцінює наведену аргументацію представника відповідача та звертає увагу на те, що Закон України «Про місцеві державні адміністрації» є спеціальним законом, яким, в тому числі, визначено механізм (порядок та підстави) звільнення заступника голови місцевих, районних, обласних державних адміністрацій. В свою чергу інші аспекти проведення процедури звільнення особи з відповідної посади, що не охоплені Законом України «Про місцеві державні адміністрації», врегульовані КЗпП України.
Так, постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-42а12 встановлено, що питання, пов’язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію», Законом України від 02.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Така ж правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду № 11 від 29.09.2016.
Враховуючи те, що положеннями спеціального законодавства з питань організації, повноваження та порядку діяльності місцевих державних адміністрацій, а саме Законом України «Місцеві державні адміністрації» не врегульоване питання остаточного розрахунку з особами, що працюють в місцевих, районних та обласних адміністраціях та на посади яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», суд, з урахуванням наведених рішень Верховного Суду України, вважає, що в даному випадку до спірних правовідносин потрібно застосувати окремі положення Кодексу законів про працю України.
Так, статтею 41 КЗпП України передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
При цьому припинення трудового договору за вищенаведених підстав згідно зі ст. 44 КЗпП України передбачає виплату працівникові вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Так, в даному випадку припинення повноважень як заступника голови РДА було зумовлено звільненням з займаної посади попереднього голови РДА та призначенням на його посаду нового голови.
Таким чином, звільнення позивача напряму пов’язане із припиненням повноважень посадової особи, під керівництвом якої між РДА та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір, та який в силу імперативності положень ст. 10 Закону України «Про державну службу» розірваний за заявою позивача.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного розпорядження протиправно не застосував положення ст. 44 КЗпП України, що призвело до порушення прав та гарантій позивача, визначених чинним на час звільнення законодавством щодо отримання належної йому вихідної допомоги.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про те, що при винесенні розпорядження від 23 травня 2018 року, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади заступника голови РДА з 24.05.2018 у зв’язку з припиненням повноважень голови Оратівської РДА з виплатою грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної основної відпустки, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а відтак підстави для його скасування відсутні. Отже, у задоволенні позову в даній частині необхідно відмовити. В свою чергу, неврахування відповідачем при прийняття вказаного розпорядження положень ст. 44 КЗпП України позбавило позивача права на отримання вихідної допомоги, яке підлягає відновленню, шляхом зобов’язання роботодавця виплатити вихідну допомогу у розмірах, визначених вказаною статтею КЗпП, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому суд зауважує, що при визначенні розміру вихідної допомоги, що належить до виплати ОСОБА_1, відповідачу слід взяти до уваги, що підстави для звільнення останнього із займаної посади визначені ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», які за своєю суттю відповідають підставам, зазначеним у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Таким чином, визначаючись щодо розміру вихідної допомоги позивача, відповідач повинен керуватись положеннями ст. 44 КЗпП України у взаємозв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Як передбачено частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд —
ВСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати районну державну адміністрацію Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України в розмірах, встановлених для осіб, звільнених за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань районної державної адміністрації Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Витяг із постанови апеляційного адміністративного суду у справі № 802/2081/18-а
<...>
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу районної державної адміністрації Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження.
<...>
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року позов задовольнити частково.
Зобов’язано районну державну адміністрацію Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України, в розмірах, встановлених для осіб звільнених за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
В задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач звільнений з посади заступника голови РДА відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», тому, визнавши, що таке звільнення проведено відповідачем з дотриманням приписів Закону України «Про місцеві державні адміністрації», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для виплати позивачу вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України, оскільки вказана стаття КЗпПУ може бути застосована виключно в разі звільнення особи відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ. Натомість ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не передбачено виплати вихідної допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
<...>
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правильно зазначив в оскаржуваному розпорядженні обставини, які слугували правовими підставами для звільнення позивача з займаної посади: подання заяви про припинення повноважень першого заступника голови РДА згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у зв’язку з призначенням нового голови районної державної адміністрації, в той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Законом України від 09.11.2017 № 2190-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби» посада заступника голови районної державної райдержадміністрації була виведена із категорії посад державної служби України, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України, зокрема щодо виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання виконання покладених на голів місцевих адміністрацій та їх заступників службових обов’язків, припинення ними наданих повноважень, права і обов’язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі — Закон № 586-XIV).
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (частина друга статті 1 Закону № 586-XIV).
Дійсно, як зазначає позивач, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Так, повноваження голів місцевих державних адміністрацій закріплено у статті 39 Закону № 586-XIV, пунктом 3 частини першої якої передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону.
В свою чергу, відповідно до частини другої статті 10 Закону № 586-XIV перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації.
Отже, голова районної державної адміністрації наділений дискреційними повноваженнями, тобто сукупністю прав та обов’язків, які дають можливість самостійно на власний розсуд і в межах закону вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень за погодженням з головою органу виконавчої влади вищого рівня, в даному випадку прийняття рішення про призначення на посаду заступника голови районної державної адміністрації або звільнення з такої посади.
Крім того, у частині третій статті 10 Закону № 586-XIV вказано, що перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.
З урахуванням вказаних положень Закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заступник голови районної державної адміністрації зобов’язаний заявити про припинення своїх повноважень перед новопризначеним головою адміністрації в день його призначення, позаяк Закон України «Про місцеві державні адміністрації» не містить альтернативного вибору варіанту поведінки заступником голови районної державної адміністрації.
Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що Закон України «Про місцеві державні адміністрації» є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, в тому числі механізм (порядок та підстави) звільнення заступника голови районної державної адміністрації, та вважав, що проведення процедури звільнення особи з відповідної посади не охоплюється Законом України «Про місцеві державні адміністрації», а врегульовані КЗпП України, а відтак визначився щодо наявності підстав для виплати позивачу вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як уже зазначалось, в силу приписів Закону України «Про місцеві державні адміністрації» заступник голови місцевої державної адміністрації зобов’язаний заявити про припинення своїх повноважень перед новопризначеним головою адміністрації в день його призначення. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» не містить альтернативного вибору варіанту поведінки заступником голови місцевої державної адміністрації. Таким чином, Законом встановлено граничний термін перебування заступника голови місцевої державної адміністрації на займаній посаді, позаяк його звільнення відповідач безпосередньо пов’язував з призначенням Президентом України нового голови районної державної адміністрації.
Закон України «Про місцеві державні адміністрації» є спеціальним по відношенню до положень Закону України «Про державну службу» та не містить спеціальних вимог чи заборон звільнення заступника голови адміністрації, оскільки таке звільнення відбувається у зв’язку із припиненням повноважень.
Отже, при формулюванні причин звільнення позивача не мають застосовуватися норми КЗпП України (зокрема п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України), оскільки в даному випадку на спірні відносини поширюються положення спеціального законодавства, а саме норми Закону № 586.
Відтак звільнення заступника голови районної державної адміністрації на підставі ст. 10 Закону України № 586-XIV не є звільненням з ініціативи власника.
Так, ця норма містить додаткову, особливу підставу для звільнення працівника, пов’язану з його статусом, якої не містить КЗпП України чи Закон України «Про державну службу». Ця підстава законом пов’язується не з волевиявленням працівника чи голови райдержадміністрації, а з самим фактом призначення нового керівника адміністрації. Статтею 10 Закону № 586 для перших заступників голови райдержадміністрації передбачено обов’язок заявити про складення повноважень перед новопризначеним головою.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 39 та ч. 3 ст. 10 Закону № 586 визначено, що юридичним наслідком призначення нового голови районної державної адміністрації є право останнього звільнити перших заступників та заступників голови районної державної адміністрації із займаних посад внаслідок автоматичного припинення їх повноважень, про що вони заявляють новому голові адміністрації.
Звільненню новопризначеним головою районної державної адміністрації своїх заступників на підставі ч. 3 ст. 10 Закону № 586 не може передувати дотримання певного додаткового порядку припинення їх повноважень, які не передбачені спеціальним законом, як і не можуть надаватись додаткові гарантії, які спеціальним законом не передбачені.
Написання заяви про припинення повноважень є обов’язком посадової особи — заступника голови районної державної адміністрації в силу вимог ч. 3 ст. 10 Закону № 586 та пов’язане з настанням юридичного факту, а саме: звільненням з посади голови такої державної адміністрації та призначенням на посаду нового голови, наслідком чого є звільнення заступника голови із займаної посади. Тому у цьому випадку не відбувається припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України чи п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Відтак поширення на спірні правовідносини приписів ст. 44 КЗпП України є безпідставним.
Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених вище обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України, в розмірах, встановлених для осіб, звільнених за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, неправильно застосовано норми матеріального права, а тому в силу приписів ст. 317 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції при прийнятті рішення від 14.11.2018 про часткове задоволення позовних вимог стягнуто на користь позивача сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення в частині задоволення позовних вимог, відтак скасуванню підлягає і рішення суду першої інстанції в частині щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині задоволення позовних вимог щодо зобов’язання Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України, в розмірах, встановлених для осіб, звільнених за п. 5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, та в частині стягнення судових витрат — скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 — відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
