Відсторонення від посади

Стаття 72 Закону № 889 визначає питання відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків.

Відповідно до цієї статті державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов’язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7 — 10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків приймається відповідно керівником державної служби або суб’єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі:

наявності обставин, які дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;

впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;

перешкоджання в інший спосіб об’єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження.

Під час відсторонення від виконання посадових обов’язків державний службовець зобов’язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

При цьому нормами цієї ж статті передбачено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Водночас, читаючи норми цієї статті, ми отримуємо відповідь щодо відсторонення державного службовця під час здійснення дисциплінарного провадження!

Відповідь на запитання стосовно того, чи повинен державний службовець фактично перебувати на робочому місці в період відсторонення від роботи, застосованого в рамках кримінального провадження, потрібно шукати в інших нормативних актах.

Тож спочатку звернемось до норм чинного трудового законодавства, які регламентують відсторонення від роботи.

Так, ст. 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

— появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

— відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

— в інших випадках, передбачених законодавством.

Тож, скоріше за все, одним з таких випадків буде відсторонення від посади особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ст. 154 — 157 КПК України.

Зверніть увагу! Таке відсторонення від посади є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. І здійснюється воно на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців.

Його метою є недопущення з боку підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на посаді, знищення чи підроблення речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування, впливу незаконними засобами на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправного перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

За нормами Закону № 889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині, не врегульованій цим Законом.

Тож за змістом ст. 46 КЗпП, ст. 154 — 157 КПК України відсторонення від посади державного службовця, який підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, на підставі ухвали слідчого судді означає недопущення такого службовця до виконання своїх посадових обов’язків задля позбавлення можливості знищення чи підроблення ним речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування, здійснення впливу незаконними засобами на свідків та інших учасників кримінального провадження, протиправного перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, з позбавленням права отримувати за цей час заробітну плату.

Як визначив ВС у постанові від 01.04.2020 р. у справі № 761/12073/18:

Про те, що відсторонення від роботи, в тому числі відсторонення від посади на підставі ухвали слідчого судді, здійснюється без збереження заробітної плати, свідчать положення ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону № 108.

Отже, не дивлячись на те, що згадане нами законодавство не містить прямих вказівок на те, де ж саме повинен знаходитись державний службовець в період відсторонення його від посади, з аналізу наведених вище норм трудового та кримінально-процесуального законодавства можливо зробити висновок, що однозначно не при виконанні своїх службових обов’язків на своєму робочому місці у приміщенні установи.

Бо ж у протилежному випадку, якщо установа не позбавить такого службовця можливості здійснювати певні дії, прописані в ухвалі слідчого судді, то власне установа буде відповідати за незабезпечення виконання заходів забезпечення кримінального провадження, які гарантують належний, передбачений законом хід досудового розслідування та судового провадження.

Відповідь щодо щорічної відпустки — так, але за певних умов.

Відповідно до статті 57 Закону № 889 державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Порядок і умови надання щорічних відпусток, передбачені ст. 59, визначають, що відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Відповідно до ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону № 504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі — підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону № 504.

Отже, щорічна відпустка обов’язково має бути надана державному службовцю кожного року; виконання затвердженого графіку надання відпустки є обов’язком як для роботодавця, так і для державного службовця.

Враховуючи те, що під час відпустки службовець своїх посадових обов’язків не виконує, факт відсторонення такого службовця не є перешкодою для надання йому щорічної основної відпустки, якщо робочий рік, за який надається така відпустка, вже наступив і за графіком відпустка припадає на період його відсторонення від посади.

Щодо надання відпустки без збереження заробітної плати

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КЗпП, ст. 25 Закону № 504 відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:

— матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

— матері або іншим особам, зазначеним у ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;

— матері або іншій особі, зазначеній у ч. 3 ст. 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;

— учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

— особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

— пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

— особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

— особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

— працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

— працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

— працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

— працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

— працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

— ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

— працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.

За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;

— працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш ніж сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, відповідних заходів.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Тож якщо державний службовець відноситься до категорії працівників, яким за певних умов або на певний період законом передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, — то така відпустка йому має бути надана йому у період відсторонення від посади тривалістю, визначеною ст. 25 Закону № 504 (ср. ).

У нашому випадку державний службовець, який є особою з інвалідністю III групи, має право скористатись відпусткою без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів, подавши про це відповідну заяву, навіть у період відсторонення від посади.

Щодо надання відпустки без збереження заробітної плати на час карантину

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КЗпП, ч. 1 ст. 26 Закону № 504 відпустка без збереження заробітної плати може надаватись за згодою сторін:

— за сімейними обставинами та з інших причин працівнику на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік;

— на період карантину.

При цьому ч. 3 ст. 84 КЗпП, ч. 2 ст. 26 Закону № 504 передбачено, що у разі встановлення КМУ карантину відповідно до Закону від 06.04.2000 р. № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження зарплати на період карантину не включається до загального терміну в разі отримання такої відпустки за згодою сторін.

Згідно з постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 р. № 211 в Україні до 31.12.2020 р. офіційно встановлено карантинний режим.

Тож якщо у період відсторонення державний службовець виявив бажання скористатись відпусткою на час карантину (на підставі постанови КМУ), питання щодо її надання керівник установи має вирішувати на власний розсуд у кожному конкретному випадку, оскільки така відпустка надається за згодою сторін і обов’язковості її надання законом не передбачено.