ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Закон № 2704 — Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII.
Порядок № 819 — Порядок взаємодії Уповноваженого із захисту державної мови з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, затверджений постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 819.
Закон № 889 — Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Закон № 802 — Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року № 802-IV.
Рішення КСУ № 10 — Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови), справа № 1-6/99 від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99.
Концепція мовної політики — Концепція державної мовної політики, схвалена Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 161/2010.
Порядок № 211 — Порядок організації підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування, затверджений наказом Національного агентства України з питань державної служби від 26 листопада 2019 року № 211-19.
Постанова № 530 — постанова КМУ «Деякі питання Уповноваженого із захисту державної мови» від 25 червня 2020 року № 530.
Урядовою постановою № 819 затверджений Порядок взаємодії Уповноваженого із захисту державної мови з органами державної влади, органами місцевого самоврядування. У чому є суть такої взаємодії? Які основні аспекти?
Відповідно до п. 2 Порядку Національна поліція, Держпродспоживслужба, органи державної влади можуть залучатися Уповноваженим до заходів контролю за застосуванням державної мови, які здійснюються відповідно до пункту 1 частини першої статті 53, статті 56 Закону.
Уповноважений надсилає відповідному органу державної влади лист, у якому повідомляє про заплановані заходи контролю та строки їх здійснення, обґрунтовує потребу залучення представника такого органу до заходів контролю, визначає строк подання кандидатур. До листа додається копія рішення Уповноваженого про здійснення контролю за застосуванням державної мови.
Яким чином керівники відповідних держаних органів повинні відреагувати на звернення Уповноваженого? Що потрібно робити керівнику держоргану у разі виявлення порушення визначених Законом вимог щодо застосування державної мови під час здійснення власних заходів державного нагляду (контролю)?
Керівники відповідних органів державної влади у визначений у листі строк подають Уповноваженому кандидатури представників, які залучаються до заходів контролю. За зверненням Уповноваженого відповідні органи державної влади у разі наявності передбачених законом підстав у межах повноважень здійснюють заходи державного нагляду (контролю) у відповідних сферах та про результати таких заходів інформують Уповноваженого з надсиланням копій акта, складеного за результатами заходу, припису чи розпорядження (за наявності підстав).
У разі виявлення порушення визначених Законом вимог щодо застосування державної мови під час здійснення власних заходів державного нагляду (контролю) відповідні органи державної влади інформують про це Уповноваженого.
Якими є процесуальні заходи реагування Уповноваженого стосовно застосування державної мови?
На підставі п. 3 Порядку № 819 Уповноважений надає висновки і рекомендації органам державної влади та органам місцевого самоврядування щодо застосування української мови як державної в їх діяльності за зверненнями таких органів та/або за результатами здійснення заходів контролю або моніторингу дотримання законодавства про державну мову. Інформація, що міститься в річному публічному звіті про діяльність Уповноваженого і про стан дотримання Закону № 2704, розміщеному на офіційному вебсайті Уповноваженого відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону, враховується органами державної влади та органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
Чого очікувати посадовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування у разі наявності висновків Уповноваженого про ознаки публічного приниження чи зневажання державної мови в публічних виступах посадових осіб?
Відповідно до п. 4 Порядку № 819 висновки про ознаки публічного приниження чи зневажання державної мови в публічних виступах посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування в Україні та інших юридичних осіб не пізніше ніж на наступний робочий день після оприлюднення надсилаються Уповноваженим їх керівникам або вищим органам для розгляду в межах компетенції та вжиття за наявності підстав відповідних заходів реагування. Висновки про ознаки публічного приниження чи зневажання державної мови в публічних виступах посадових осіб іноземних держав не пізніше ніж на наступний робочий день після оприлюднення надсилаються Уповноваженим до МЗС.
Водночас варто звернути увагу і на певні правові суперечності змісту мовного Закону, про які розповімо трохи пізніше. Отож цілком логічно постає питання про можливості його доопрацювання.
Що слід розуміти державною (офіційною) мовою, виходячи з офіційного роз’яснення Конституційного Суду України? Яка є одна із обов’язкових умов для зайняття відповідних посад державного рівня?
Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі. Положення про українську мову як державну міститься у розділі I «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в державі. Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). Порядок застосування мов згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Конституції України визначається виключно законами України.
До чого зобов’язують держслужбовців у мовній сфері положення Конституції України та рішення Конституційного Суду держави?
Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для зайняття відповідних посад (статті 103, 127, 148 Конституції України), йдеться про Президента держави, суддів різних судів та суддів Конституційного Суду України.
Шляхом конституційного та законодавчого закріплення унормовується застосування української мови як державної. Положення Конституції України зобов’язують застосовувати державну — українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Як офіційно слід тлумачити норму про те, що державною мовою в Україні є українська мова?
Відповідь на це запитання знайдемо у Рішенні КСУ. Так, Конституційний Суд України вирішив наступне. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. (Повний текст: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови), справа № 1-6/99 від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99; zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-99#Text)
Яким чином вдосконалення володіння державною мовою має бути визначено у програмі підвищення кваліфікації у контексті організації підвищення кваліфікації державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування?
Відповідно до розділу II Порядку № 211 «Складання індивідуальної програми» (п. 9) кожному державному службовцю рекомендується щорічно визначати від однієї до чотирьох професійних компетенцій, які потребують подальшого вдосконалення. До переліку таких професійних компетенцій доцільно включати визначені згідно з додатком 7 до Типового порядку потреби у професійному навчанні за щорічного оцінювання результатів діяльності державного службовця. Також на підставі розділу III Порядку «Вимоги до програм підвищення кваліфікації» зміст загальних професійних (сертифікатних) та короткострокових програм підвищення кваліфікації має охоплювати такий напрям, як підвищення рівня володіння державною мовою.
Розв’язуємо правові ребуси
З метою з’ясування проблемних питань, пов’язаних із практичним застосуванням окремих правових норм мовного Закону, автор статті письмово звернувся до Національного агентства України з питань державної служби, Міністерства культури та інформаційної політики України із конкретними запитаннями, висновками та зауваженнями.
Статтею 54 Закону № 2704 передбачено механізми захисту прав людини щодо застосування державної мови у сферах суспільного життя. Водночас різні статті Закону містять певні суперечності (юридичні колізії), які ускладнюють його практичне застосування. Стаття 56 цього Закону передбачає здійснення державного контролю за застосуванням державної мови. Відповідно до ч. 4 ст. 56 Закону Уповноважений, його представник за результатами здійснення контролю за застосуванням державної мови складає акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови.
Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону акт про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови повинен містити таку інформацію: місце складення і дату складання акта; ім’я або найменування особи, стосовно якої здійснено контроль за застосуванням державної мови; підстави здійснення контролю за застосуванням державної мови; опис фактів, виявлених під час здійснення контролю за застосуванням державної мови; висновок про дотримання або недотримання (порушення) визначених законом вимог обов’язкового застосування державної мови; прізвище, ім’я, по батькові Уповноваженого чи його представника, який склав акт.
Відповідно до ч. 6 ст. 56 Закону у разі фіксації актом про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови факту порушення органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою та організацією, іншим суб’єктом господарювання незалежно від форми власності, а також громадським об’єднанням, політичною партією вимог щодо обов’язкового застосування державної мови, встановлених статтями 12 — 23, 25 — 29, 31 — 42 цього Закону, Уповноважений, його представник складає на підставі такого акта протокол.
У своєму зверненні автор статті поставив профільним держорганам такі ключові запитання.
1. Чи є законним можливе складання протоколу із подальшим накладенням штрафу (у разі повторного протягом року порушення норм Закону про застосування державної мови) саме на держслужбовців, посадових і службових осіб, працівників органу місцевого самоврядування за фактом порушення застосування державної мови органом державної влади, органом місцевого самоврядування?
2. Чи можуть бути накладені штрафи на держслужбовців місцевих державних адміністрацій та посадових осіб органів місцевого самоврядування (місцевих рад) за порушення цього Закону, якщо вони не є такими суб’єктами господарювання, на яких може бути накладено штрафи згідно зі ст. 57 Закону?
У своїй відповіді Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) підтвердило, що статтею 57 Закону регламентується порядок притягнення до відповідальності саме суб’єктів господарювання за порушення ними вимог ст. 30 цього Закону. Водночас законодавством передбачено механізм притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону щодо застосування державної мови в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в нормативних актах, діловодстві, документообігу, судочинстві. Такі порушення, вчинені повторно, тягнуть за собою накладення штрафу. І ще цікавий практичний нюанс — це п. 2 Порядку, на який посилається МКІП.
За зверненням Уповноваженого відповідні органи державної влади у разі наявності передбачених законом підстав у межах повноважень здійснюють заходи державного нагляду (контролю) у відповідних сферах та про результати таких заходів інформують Уповноваженого з надсиланням копій акта, складеного за результатами заходу, припису чи розпорядження (за наявності підстав). У разі виявлення порушення визначених Законом вимог щодо застосування державної мови під час здійснення власних заходів державного нагляду (контролю) відповідні органи державної влади інформують про це Уповноваженого.
Інша інформація, пов’язана із застосуванням мовного Закону, є одним із небагатьох позитивних моментів для держслужбовців. Йдеться про те, що механізм накладення штрафів поки що їм не загрожує, але проблема є. Так, відповідно до п. 7 Розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» мовного Закону № 2704-VIII Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтями 18852 і 18853 такого змісту:
«Стаття 18852. Порушення закону щодо функціонування і застосування української мови як державної
Порушення вимог Закону № 2704 щодо застосування державної мови під час засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування, в актах, діловодстві та документообігу в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб’єктах господарювання державної і комунальної форми власності, у судочинстві та діловодстві у судах України, в органах правопорядку, розвідувальних органах, державних органах спеціального призначення з правоохоронними функціями, на державному кордоні України, у процесі виборів та референдумів, у міжнародних договорах України — тягнуть за собою накладення штрафу від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або попередження, якщо порушення вчинене вперше.
Порушення цього Закону щодо застосування державної мови у сфері освіти, науки, культури, книговидання, у користувацьких інтерфейсах комп’ютерних програм та вебсайтів, у сфері інформації для загального ознайомлення, публічних заходів, технічної і проектної документації, реклами, охорони здоров’я, спорту, телекомунікацій та поштового зв’язку, транспорту — тягнуть за собою накладення штрафу від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або попередження, якщо порушення вчинене вперше.
Інші, ніж визначені частинами першою — третьою цієї статті Закону — тягнуть за собою накладення штрафу від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або попередження, якщо порушення вчинене вперше. А повторне протягом року вчинення порушення з числа зазначених у частинах першій — четвертій цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, — тягне за собою накладення штрафу від 500 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 18853. Невиконання законних вимог Уповноваженого із захисту державної мови під час здійснення ним державного контролю за застосуванням державної мови.
Повторне невиконання законних вимог Уповноваженого із захисту державної мови під час здійснення ним державного контролю за застосуванням державної мови — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Втім, мовну ситуацію варто розглядати не лише скрізь «економіку штрафів», адже краще дотримуватися мовних норм, аби взагалі скарг громадян та реагувань Уповноваженого не виникало.
Хто має забезпечити на регіональному рівні виконання законодавства щодо всебічного розвитку та функціонування української мови як державної?
Згідно зі ст. 22 Закону «Про місцеві державні адміністрації» саме місцева державна адміністрація забезпечує виконання законодавства щодо всебічного розвитку та функціонування української мови як державної у всіх сферах суспільного життя.
Водночас Національне агентство України з питань державної служби (НАДС) акцентує увагу на ст. 64, ст. 65 Закону № 889 (ср. ). За невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для притягнення держслужбовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками, зокрема, є невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень. Також, за висновком НАДС, держслужбовці та посадові особи ОМС при виконанні своїх службових обов’язків мають володіти і застосовувати державну мову. Крім того, держслужбовець за невиконання своїх посадових обов’язків може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності. А до посадових осіб ОМС можуть бути застосовані заходи дисциплінарного стягнення, передбачені Кодексом законів про працю України.
На що варто звернути увагу депутатам місцевих рад, посадовим особам органів місцевого самоврядування; державним службовцям; головам місцевих державних адміністрацій, їх першим заступникам та заступникам, іншим категоріям осіб, аби не потрапити під моніторинг мовного Уповноваженого?
Вочевидь, серед тих, хто присвятив себе професійному служінню суспільству і державі, не варто завчасно говорити про можливість публічного приниження чи зневажання державної мови, навмисного її спотворення в офіційних документах і текстах, зокрема навмисного застосування її з порушенням стандартів державної мови. Адже незнання чи допущення помилок навряд чи є умислом з точки зору складу адміністративного правопорушення. Бо там мають бути саме навмисні дії.
На яких підставах Уповноваженим може бути вжито заходів стосовно захисту прав людини щодо застосування державної мови у сферах суспільного життя або від чого держслужбовці, органи державної влади та місцевого самоврядування не застраховані?
У ст. 54 Закону визначено 3 групи ситуацій, які пов’язані із діяльністю органів влади та місцевого самоврядування, коли Уповноваженим може бути вжито заходів стосовно захисту прав людини щодо застосування державної мови у сферах суспільного життя.
Перша група ситуацій (ч.1 ст. 54 Закону) має досить узагальнений характер, коли Уповноваженому доведеться скаргу приймати до розгляду, бо у разі відмови працівники Секретаріату (теж держслужбовці) ризикують бути притягненими до відповідальності за бездіяльність. Отож кожна особа має право звернутися до Уповноваженого зі скаргою про порушення вимог цього Закону, а також щодо усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.
Друга група (ч. 2 ст. 54 Закону) стосується випадків, коли у публічній сфері відносин замість державної мови використовується інша. Особа може оскаржити до Уповноваженого рішення, дії або бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та працівників, якщо їх нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії був прийнятий та/або офіційно оприлюднений іншою мовою, ніж державна, всупереч вимогам цього Закону або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий акт, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно.
Також скарга до Уповноваженого буде розглядатися, якщо у судовому процесі застосовувалася інша мова, ніж державна, крім випадків, визначених цим Законом та процесуальними кодексами; якщо судове рішення було складено іншою мовою, ніж державна, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено таке рішення, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно. Інший випадок стосується акта, що регулює діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що був прийнятий іншою мовою, ніж державна, всупереч вимогам цього Закону або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий акт, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно.
Окремо передбачено підставу для розгляду скарги, якщо у відповідь на свої письмові звернення (пропозиції, зауваження, заяви, клопотання, скарги чи інші письмові звернення) особа отримала документ іншою мовою, ніж державна, всупереч вимогам цього Закону або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий документ, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно.
Наступний випадок розгляду скарги стосується ситуації, коли посадова чи службова особа або працівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування відмовилися застосувати державну мову в спілкуванні із особою, що скаржиться. Особливо слід бути уважними під час засідань, заходів чи зустрічей в органах державної влади та місцевого самоврядування, аби не застосовувалася інша мова, ніж державна, всупереч вимогам цього Закону.
Третя група мовних ситуацій (ч. 4 ст. 54 Закону) за аналогією із першою групою (ч. 1 ст. 54) теж має узагальнений характер, коли держслужбовці, органи державної влади та місцевого самоврядування не застраховані від перевірок. Уповноваженому доведеться скаргу заявника приймати до розгляду, бо у разі відмови працівники Секретаріату (теж держслужбовці) ризикують опинитися бути притягненими до відповідальності за бездіяльність.
Дослівно ця норма зазначена так: «Особа може звернутися до Уповноваженого з інших підстав». Єдина чітка підстава для непроведення перевірок та по суті невтручання у роботу держслужбовців, органів державної влади та місцевого самоврядування зазначена у ч. 5 ст. 54 Закону. Це стосується вчасного подання скарги заявником. Скарги подаються Уповноваженому протягом шести місяців з дня виявлення заявником порушення, і якщо заявник не встиг подати скаргу протягом 6 місяців з моменту вчинення, на його думку, порушення, то вона вже не повинна прийматися до розгляду.
Мовний держконтроль: чого очікувати?
Особливість норм мовного Закону така, що перевіряти дотримання вимог застосування української мови Уповноважений може не лише у суб’єктів господарювання, але й в органах державної влади, місцевого самоврядування. Ці норми досить детально описані у ст. 56 Закону. Предметом здійснення державного контролю за застосуванням державної мови є дотримання визначених цим Законом вимог застосування державної мови. Порядок здійснення державного контролю за застосуванням державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, іншими юридичними особами та їх посадовими особами встановлюється цим Законом.
Чого очікувати держслужбовцю у разі направлення скарги громадянина стосовно порушень його прав у мовній сфері? Які дії має право здійснювати мовний Уповноважений, його представник?
Відповідно до ст. 55 Закону у разі направлення заявником скарги стосовно порушення, на його думку, прав людини у державно-мовній сфері, Уповноважений протягом 10 робочих днів з дня надходження скарги ознайомлюється з інформацією, що міститься в ній. За результатами ознайомлення Уповноважений може ухвалити 3 такі рішення:
— про здійснення мовної експертизи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
— про здійснення контролю за застосуванням державної мови;
— про залишення скарги без розгляду.
А після того на підставі ч. 2 ст. 56 Закону Уповноважений, його представник під час здійснення державного контролю за застосуванням державної мови має право здійснювати такі дії, які поділено на 3 групи:
1) одержувати на свою вимогу копії документів та іншу інформацію, що стосується предмета контролю, необхідну для здійснення контролю за застосуванням державної мови;
2) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, бути присутнім на їх засіданнях з дотриманням вимог закону;
3) одержувати на свою вимогу копії документів та іншу інформацію, що стосується предмета контролю, від громадських об’єднань, політичних партій, інших юридичних осіб.
Яким чином варто правильно діяти органам державної влади та місцевого самоврядування, які отримали вимогу мовного Уповноваженого або його представника?
На підставі ч. 3 ст. 56 Закону органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності, а також громадські об’єднання, політичні партії, інші юридичні особи на вимогу Уповноваженого, його представника протягом 30 днів від дня надходження відповідного запиту надають копії документів, а також іншу інформацію, що стосується предмета контролю, крім інформації, яка визначена законом як інформація з обмеженим доступом.
Якщо відповідний суб’єкт, зазначений в абзаці першому цієї частини, без установлених законом підстав відмовив у наданні або не надав у визначений цим Законом строк відповідних копій документів чи інформації, Уповноважений або його представник повторно звертається до такого суб’єкта. У разі повторної відмови у наданні або повторного ненадання відповідних копій документів чи інформації Уповноважений застосовує стягнення відповідно до закону.
Суттєвим нюансом, навіть своєрідним «підводним каменем» мовно-державної проблеми є те, що через ненадання інформації чи документів Уповноваженому з боку органів державної влади і місцевого самоврядування почнеться зайва «бюрократична змагальність», після чого буде повторний запит від Уповноваженого. А далі він може на власний розсуд направити подання до керівництва держоргану про порушення етичних засад поведінки. Погодьтеся, не варто доводити проблему до такої стадії. Навпаки, надання відповідної інформації та документів (принаймні частково, якщо культурно зазначити у відповіді про те, що через об’єктивні причини надання додаткових документів та підготовка інформації потребують часових витрат) суттєво убезпечить держслужбовця від зайвих проблем.
Про недосконалість підзаконної нормативно-правової бази
У контексті нового мовного Закону, дійсно, чимало зобов’язань покладено на держслужбовців різного рівня. При цьому варто не забувати і про певні організаційні функції, що є зобов’язаннями Держави. Йдеться про відсутність станом на сьогодні державної цільової програми розвитку і функціонування української мови. До речі, донедавна ще діяла така державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004 — 2010 роки, затверджена урядовою постановою № 1546 від 2 жовтня 2003 року.
Багато правових суперечностей та недосконалості державно-мовного Закону слід вирішувати різними шляхами: необхідне офіційне тлумачення спірних правових норм Конституційним Судом України, внесення відповідних змін і доповнень до Закону парламентом.
Вочевидь наявна станом на сьогодні правова неузгодженість (юридичні колізії) різних норм державно-мовного Закону. Поки що є час виправити цю ситуацію.
Для цього пропонуються такі варіанти.
1. Варто ініціювати конституційне подання 51 народного депутата до КСУ.
2. Необхідно створення робочої групи для підготовки урядового законопроєкту, в якому будуть чітко визначені аспекти притягнення до відповідальності держслубовців та суб’єктів господарювання, йдеться про притягнення до відповідальності за порушення норм мовного Закону.
3. Доцільно ініціювати проведення широкого громадського обговорення наявних юридичних колізій та запропонувати парламентарям і урядовцям варіант нового державно-мовного законопроєкту, у якому чітко виключити норму про накладення штрафів на представників органів влади та місцевого самоврядування, залишивши механізм притягнення цих посадових осіб лише до дисциплінарної відповідальності. Бо через тотальну реформу держорганів дисциплінарні провадження і так є доволі суттєвим фактором впливу на посадовця, і тому не варто у потенційних кандидатів руйнувати бажання вступати на держслужбу через колізії мовного Закону.
