Заповнення декларації: типові помилки*

* За матеріалами роз’яснень НАЗК.

ОБ’ЄКТИ НЕРУХОМОСТІ

Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві користування.

Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, інші права, передбачені законом. Визначення зазначених категорій наведено у Цивільному кодексі України.

Відповідно до вимог Закону суб’єкт декларування повинен зазначити відомості про усі об’єкти нерухомості, що належать йому та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Якщо суб’єкт декларування або член його сім’ї не пам’ятає точну дату набуття прав на майно, і при цьому правовстановлюючі документи відсутні, а встановити цю дату з інших офіційних джерел неможливо, суб’єкт декларування може зазначити як таку дату перше число відповідного місяця або 1 січня відповідного року.

У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» у полі «Вид об’єкта» слід обрати варіант «Інше» і навести відповідний опис об’єкта. Водночас, якщо складові такої садиби зареєстровані як окремі об’єкти нерухомості, їх слід відобразити в декларації окремо.

Коректно зазначити адресу земельної ділянки без поштового індексу та назви вулиці можна, якщо у полі «Загальна площа (м²)» обрати відмітку «Не відомо». У полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою, грн» також додано відмітку «Не застосовується». У полях «Поштовий індекс» та «Назва» вулиці додано відмітку «Не відомо».

Відомості щодо вартості об’єктів декларування, які відображаються у розділах 3 «Об’єкти нерухомості», 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)» та 6 «Цінне рухоме майно — транспортні засоби», округлюються до одиниці.

Крім того, округлюються відомості грошових показників у розділах 11 «Доходи, у тому числі подарунки», 12 «Грошові активи», 13 «Фінансові зобов’язання» та 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (відповідно до математичних правил округлення).

Якщо у договорі відсутні відомості про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проте зазначена її нормативно-грошова оцінка, у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід зазначати відомості про нормативно-грошову оцінку об’єкта.

У випадках, коли проведення експертної грошової оцінки з метою встановлення її вартості для визначення орендної плати не вимагається і така оцінка фактично не проводилась, при цьому у договорі відсутні відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, то у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід обрати позначку «Не застосовується».

ДОХОДИ, У ТОМУ ЧИСЛІ ПОДАРУНКИ

Відповідно до статті 46 Закону, відомості щодо доходу суб’єкта декларування або члена його сім’ї включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір.

При цьому

Наприклад: джерелом доходу у вигляді заробітної плати є організація, у якій працює суб’єкт декларування або член його сім’ї і яка виплатила (нарахувала) таку заробітну плату; джерелом доходу у вигляді дивідендів є юридична особа, корпоративними правами якої володіє суб’єкт декларування або член сім’ї; джерелом подарунку є особа, яка подарувала відповідний об’єкт.

Винятком є дохід від зайняття підприємницькою або незалежною професійною діяльністю члена сім’ї, коли сам член сім’ї може бути вказаний джерелом свого доходу від такої діяльності. Це не стосується суб’єктів декларування, які таку діяльність здійснювати не можуть згідно із законодавством.

Таким чином, при заповнення форми декларації, при додаванні нового об’єкта в розділі «Доходи, у тому числі подарунки» слід спочатку обрати в полі «Особа, якої стосується об’єкт декларування» суб’єкта декларування або одного з членів його сім’ї, які отримали відповідний дохід у звітному періоді. Якщо дохід отриманий суб’єктом декларування, то суб’єкт декларування не може бути обраний далі в полі «Джерело доходу» як джерело доходу; таким джерелом може бути або член його сім’ї, або інша фізична чи юридична особа, дані про яку слід додатково зазначити в декларації. Член сім’ї може бути обраний як джерело власного доходу, якщо це дохід від зайняття підприємницькою або незалежною професійною діяльністю такого члена сім’ї.

Під заробітною платою розуміється як основна заробітна плата, так і будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати (премії, надбавки тощо), які виплачуються (надаються) суб’єкту декларування або члену його сім’ї у зв’язку з відносинами трудового найму, крім коштів для покриття витрат на відрядження, які у цілях декларування доходом не вважаються (див. далі окреме роз’яснення з цього приводу).

Соціальні виплати, субсидії тощо вважаються доходом і відображаються в декларації лише в разі їх монетизації, тобто виплати у грошовій формі.

Подарунки вважаються доходом незалежно від того, у якій формі вони отримуються: у формі грошових коштів або в іншій формі. Відповідно до статті 1 Закону

У разі оплати третьою особою витрат на відпочинок (переліт, проживання тощо), лікування, освіту тощо суб’єкта декларування або члена його сім’ї, це вважається подарунком у негрошовій формі, який повинен бути відображений у декларації із зазначенням вартості подарунка.

Доходи зазначаються незалежно від їх розміру. Винятком є доходи у вигляді подарунків. Подарунки у формі грошових коштів зазначаються в декларації, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) сукупно протягом року, перевищує 5 ПМ. Подарунок у формі, іншій ніж грошові кошти (наприклад, рухоме майно, транспортні засоби, нерухомість тощо), зазначається, якщо вартість одного подарунка перевищує 5 ПМ.

Якщо отриманий у звітному періоді подарунок у вигляді цінного рухомого майна, транспортного засобу, нерухомого майна, цінних паперів, грошових активів чи інших об’єктів декларування перебуває у суб’єкта декларування або члена його сім’ї станом на останній день звітного періоду, такий подарунок повинен бути також відображений у відповідному розділі 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)», 6 «Цінне рухоме майно — транспортні засоби», «Об’єкти нерухомості», 7 «Цінні папери», 12 «Грошові активи» тощо. Якщо ж відповідне таке майно не належить суб’єкту декларування або члену його сім’ї станом на останній день звітного періоду, таке майно зазначається в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», а у разі його відчуження — двічі у такому розділі, а також у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» у разі, якщо це стосується суб’єкта декларування та перевищує встановлений Законом поріг — 50 ПМ.

ЦІННЕ РУХОМЕ МАЙНО — ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ

У цьому полі слід зазначити ідентифікаційний номер транспортного засобу, якщо він наявний. Наприклад, для автомобіля слід вказати ідентифікаційний номер (VIN), тобто вказаний у технічному паспорті на транспортний засіб номер шасі (кузова, рами).

Для цілей декларування під транспортними засобами розуміється широкий спектр засобів, які не обмежуються автотранспортними засобами, а включають інші самохідні машини і механізми, а саме: легкові та вантажні автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілі, мотоцикли усіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, сільськогосподарська техніка, водні та повітряні судна. На відміну від іншого цінного рухомого майна, відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.

У декларації зазначають транспортні засоби, які відповідають хоча б одній з таких обставин:

1) транспортний засіб належить на праві власності, володіння чи користування суб’єкту декларування або члену його сім’ї станом на останній день звітного періоду;

2) транспортний засіб перебував у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї протягом не менше половини днів звітного періоду;

3) станом на останній день звітного періоду транспортний засіб був об’єктом права власності третьої особи, якщо суб’єкт декларування, який є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, а також займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, або член його сім’ї отримував чи мав право на отримання доходу від такого об’єкта або міг прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним (такі відомості не зазначаються в декларації, якщо відповідні об’єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 51 частини першої статті 46 Закону, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи).

Якщо транспортний засіб перебуває на праві власності у суб’єкта декларування та одночасно на праві користування у члена його сім’ї, то зазначаються права кожної особи на такий транспортний засіб (власність, інше право користування) у підрозділі «Права на цей об’єкт» форми декларації.

Аналогічно зазначається інформація, якщо транспортний засіб перебуває на праві власності у члена сім’ї суб’єкта декларування.

Створювати нові записи про вже зазначений транспортний засіб для кожного члена сім’ї не потрібно.

Не потрібно також вказувати в декларації відомості про службові транспортні засоби, які використовуються тільки у службових цілях.

Також не потрібно зазначати в декларації відомості про транспортні засоби, які належать на праві приватної власності або перебувають у володінні чи користуванні юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї, якщо такі транспортні засоби призначені виключно для використання в процесі здійснення господарської діяльності юридичної особи.

У разі якщо ці транспортні засоби використовуються суб’єктом декларування або членами його сім’ї для власних потреб — відомості про них підлягають відображенню у декларації.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Таким чином, видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

ДОХОДИ, У ТОМУ ЧИСЛІ ПОДАРУНКИ

У декларації зазначаються відомості про отримані доходи, включаючи податки і збори.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону в декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України до числа платників податку на доходи фізичних осіб належать, зокрема, резидент (фізична особа), яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, а також податковий агент.

Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку на доходи фізичних осіб відповідно до умов трудового договору (контракту), належать до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, який є базою оподаткування (пункт 164.1, підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб.

Слід зазначити, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець при кожній виплаті заробітної плати зобов’язаний повідомити працівника про дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, до яких належать загальна сума заробітної плати із розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, сума заробітної плати, що належить до виплати.

Тобто із загальної суми заробітної плати фактично й відбуваються відрахування, у тому числі нараховується, утримується та сплачується податок на доходи фізичних осіб.

Таким чином, в декларації зазначаються відомості про отриману заробітну плату, включаючи податки і збори.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО СУБ’ЄКТА ДЕКЛАРУВАННЯ

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до статті 50 Закону, відповідно до якої під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються:

Президент України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, члени Національної комісії зі стандартів державної мови, Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої — третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.

Інформація щодо того, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду (станом на 31 грудня для щорічних декларацій).

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

Відповідно до пункту 51 частини першої статті 46 Закону у декларації слід зазначити юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї. При цьому термін «кінцевий бенефіціарний власник (контролер)» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Згідно з визначенням, наведеним у зазначеному Законі (стаття 1), кінцевий бенефіціарний власник (контролер) — це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб. Такий вирішальний вплив здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами юридичної особи чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління.

Кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є також фізична особа, яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Отже, при встановленні того, чи є суб’єкт декларування або член його сім’ї кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, слід зважати на наявність можливості здійснювати фактичний контроль (вирішальний вплив) за діяльністю юридичної особи, навіть якщо такий контроль не ґрунтується на формальній власності корпоративних прав у такій юридичній особі.

У декларації зазначається інформація про юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї, стосовно юридичних осіб, які зареєстровані як в Україні, так і за кордоном.

При цьому слід враховувати, що 28 квітня 2020 року набув чинності новий Закон України від 06.12.2019 р. № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи вказується під час державної реєстрації такої особи та відображається в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. При цьому Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» (стаття 9) передбачає випадки, коли інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи не подається (такий виняток встановлено для окремих видів юридичних осіб, а також якщо засновниками юридичної особи є виключно фізичні особи, які є бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи).

Оскільки Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» має інший предмет регулювання і стосується виключно порядку державної реєстрації юридичних осіб, зазначені винятки не поширюються на зазначення інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи в декларації відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Останній при визначенні терміна «кінцевий бенефіціарний власник (контролер) юридичної особи» посилається на Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», який зазначених винятків також не містить.

ФІНАНСОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Позика, отримана суб’єктом декларування або членом його сім’ї (тобто кошти, стосовно яких суб’єкт декларування або член його сім’ї є позичальником), відображається у розділі 13 «Фінансові зобов’язання» декларації, якщо розмір такої позики перевищує 50 ПМ (див. запитання 103 цих Роз’яснень), а якщо позика отримана суб’єктом декларування у звітному періоді та її розмір перевищує 50 ПМ, — додатково у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» слід вказати відомості про такий правочин.

Кошти, які суб’єкт декларування або член його сім’ї позичив третій особі (тобто кошти, стосовно яких суб’єкт декларування або член його сім’ї є позикодавцем), не відображаються в розділі 13 «Фінансові зобов’язання», а зазначаються натомість у розділі 12 «Грошові активи» як кошти, позичені третій особі (у разі перевищення порогу декларування).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 46 Закону в декларації відображаються фінансові зобов’язання суб’єкта декларування та членів його сім’ї.

У розділі 13 «Фінансові зобов’язання» декларації відображаються також відомості про розмір сплачених суб’єктом декларування або членом його сім’ї коштів у рахунок основної суми позики (кредиту), процентів за позикою (кредитом), залишок позики (кредиту) станом на кінець звітного періоду.

Відомості щодо фінансових зобов’язань включають дані про вид зобов’язання, його розмір, валюту зобов’язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов’язання, або найменування відповідної юридичної особи та дату виникнення зобов’язання.

Відомості про фінансові зобов’язання зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов’язання перевищує 50 ПМ.

Зокрема, у полі «Розмір зобов’язання» зазначається загальний розмір отриманої позики (кредиту) у звітному періоді. Якщо зобов’язання за позикою (кредитом) виникло у попередньому звітному періоді і станом на 1 січня звітного періоду залишок позики (кредиту) перевищує 50 ПМ, то у полі «Розмір зобов’язання» зазначається заборгованість по зобов’язанню станом на 1 січня звітного періоду.

Якщо залишок позики або кредиту, які були отримані у попередньому звітному періоді, станом на 1 січня звітного року не перевищує 50 ПМ, відомості про таке фінансове зобов’язання не зазначаються в декларації.

Для всіх інших видів фінансових зобов’язань (зобов’язання за договорами лізингу, зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення тощо) у розділі 13 «Фінансові зобов’язання» зазначається лише розмір зобов’язання, який є дійсним станом на кінець звітного періоду (зазначається в полі «Розмір зобов’язання»).

У декларації за 2020 рік відомості про зазначене фінансове зобов’язання не зазначатимуться у наступному році, оскільки розмір фінансового зобов’язання буде меншим, ніж 50 ПМ.

ЦІННІ ПАПЕРИ

Вартість цінних паперів відображається відповідно до їх номінальної вартості, при цьому у декларації зазначаються кількість таких цінних паперів та номінальна вартість одного цінного папера.

Законодавством визначено низку цінних паперів, які не мають номінальної вартості, а посвідчують права особи на отримання грошового доходу, на одержання суми вкладу та процентів, право на виплати власнику цінного папера або посвідчують безумовне грошове зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» казначейське зобов’язання України — державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України. Номінальна вартість казначейських зобов’язань України може бути визначена у національній або іноземній валюті.

Частиною першою статті 12 вказаного Закону визначено, що інвестиційний сертифікат — цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Відповідно до частини першої статті 13 вказаного Закону ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання із спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Згідно з частиною першою статті 14 цього Закону вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Частиною першою статті 151 зазначеного Закону державний дериватив — цінний папір, що розміщується державою на міжнародних фондових ринках і підтверджує зобов’язання України відповідно до умов розміщення цього цінного папера здійснити виплати власнику цього цінного папера в разі досягнення певних показників валового внутрішнього продукту України, а також здійснити інші виплати.

Таким чином, у декларації відображається кількість таких цінних паперів, а в полі «Номінальна вартість» необхідно обрати позначку «Не застосовується».

ГРОШОВІ АКТИВИ

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону в декларації зазначаються грошові активи, наявні у суб’єкта декларування або членів його сім’ї станом на останній день звітного періоду.

такої установи). Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування» такими інститутами є корпоративні та пайові фонди;

— кошти, які суб’єкт декларування або члени його сім’ї позичили третім особам (тобто кошти, стосовно яких суб’єкт декларування або член його сім’ї є позикодавцем);

— активи у дорогоцінних (банківських) металах;

— інші грошові активи (у декларації необхідно зазначити, які саме активи).

Якщо сукупна вартість усіх наявних станом на останній день звітного періоду в суб’єкта декларування або члена його сім’ї грошових активів не перевищує 50 ПМ, такі активи не зазначаються в декларації.

Службові особи, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 Закону, вказують у декларації також грошові активи, які є об’єктами права власності третьої особи, якщо суб’єкт декларування або член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним (такі відомості не зазначаються в декларації, якщо відповідні об’єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 51 частини першої статті 46 Закону, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи).

У декларації зазначаються ті грошові активи, у тому числі готівкові кошти, суб’єкта декларування або членів його сім’ї, які наявні в них станом на останній день звітного періоду (за умови перевищення встановленого Законом порогу декларування для таких об’єктів — див. вище).

Якщо суб’єкт декларування або член його сім’ї протягом звітного періоду отримав грошові активи, але станом на останній день звітного періоду вони в нього відсутні, такі активи не відображаються в розділі 12 «Грошові активи», але відображаються в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», крім позики, кредиту. Крім того, видатки, вчинені суб’єктом декларування у звітному періоді, повинні бути відображені у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування», якщо розмір видатку перевищує 50 ПМ.