Чи має право працівник на щорічну основну відпустку після демобілізації?

Згідно з частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) за працівниками, призваними на:

— строкову військову службу;

— військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

— військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

— військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або

— прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.

КЗпП також передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (частина друга статті 119 КЗпП).

Сама стаття 119 КЗпП не містить норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки, визначеної законодавством про працю.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон) щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З урахуванням зазначеного,

Тож за дотримання всіх умов після демобілізації і повернення до виконання своїх повноважень працівник має право на щорічну основну відпустку.

Водночас Мінекономіки у листі від 03.04.2023 № 4706-05/14490-07 зосереджує увагу на тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX визначено, що до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

З огляду на викладене, наголошує Мінекономіки, працівники, зазначені у частині третій статті 119 КЗпП, у період проходження військової служби не набувають права, зокрема, на щорічну основну відпустку у роботодавця, в якого вони увільнені від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором.

До окремих працівників, зокрема педагогічних, можуть застосовуватися й інші норми.

Так, відпускним Законом передбачено надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти (далі — Порядок) затверджено постановою КМУ від 31.01.2001 № 78 (зі змінами).

Дія Порядку поширюється на працівників, які займають посади згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою КМУ від 14.06.2000 № 963, і на яких поширюються умови оплати праці працівників навчальних закладів і установ освіти.

Згідно з пунктом 5 Порядку