Про підстави звільнень з ініціативи власника

Загальні норми

По-перше, ст. 40 містить загальний (для всіх працівників) перелік випадків, коли трудовий договір укладається на невизначений термін. Разом з тим строковий трудовий договір до закінчення його чинності може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом, а ст. 41 передбачено перелік додаткових підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівниками окремих категорій за певних умов.

По-друге, фактично звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може здійснюватись не тільки з підстав, передбачених ст. 40 та 41, а й у інших випадках, оскільки в чинному законодавстві є спеціальні норми, які це дозволяють.

Так, ч. 2 ст. 43-1 КЗпП встановлено, що законодавством можуть бути передбачені й інші (крім тих, що зазначені в частині першій цієї статті) випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного профспілкового органу.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9 роз’яснено, що правила про неприпустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору згідно з чинним законодавством здійснюється з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Додаткові підстави

Стаття 7 КЗпП передбачає можливість установлення законодавством додаткових підстав для припинення трудового договору з працівниками деяких категорій за певних умов.

Крім того, чинним законодавством про працю передбачено укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності. Пункт 8 ст. 36 КЗпП дозволяє в контракті зазначити підстави припинення трудового договору, не передбачені законодавчими актами.

Слід зауважити, що нормативно-правові акти, якими встановлено додаткові підстави розірвання трудового договору, не завжди їх кваліфікують як звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Через це виникають трудові спори, оскільки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу має здійснюватися за встановленими правилами та гарантіями, недотримання яких є порушенням законодавства про працю. Розірвання ж трудового договору не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регулюється іншими правилами.

Проте ч. 3 ст. 184, ст. 186¹ КЗпП встановлено заборону звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох або до шести років у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду; одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда; батьків, котрі виховують дітей без матері (в тому числі у випадку тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікунів (піклувальників) таких дітей. Працівники названих категорій не можуть бути звільнені не тільки з підстав, передбачених ст. 40 та 41 КЗпП, а й з інших підстав, що кваліфікуються як звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, із наведеного випливає, що працівники зазначених у цих статтях категорій не можуть бути звільнені за результатами випробування. У зв’язку з цим виникає питання про доцільність установлення для таких осіб випробування, хоча в переліку осіб, для яких не встановлюється випробування при прийнятті на роботу, вони не значаться.

Стаття 7 КЗпП також передбачає таку додаткову підставу припинення трудового договору, як порушення встановлених правил прийняття на роботу.

Порушення встановлених правил прийняття на роботу є самостійною підставою для розірвання трудового договору, яке не слід розглядати як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.