Загальні норми
Відпустку без збереження зарплати оформлюють у разі, якщо працівник виказав бажання (викладає у заяві) скористатися правом на цю відпустку. Відпустку «за свій рахунок» в обов’язковому порядку надають лише за наявності підстав, указаних у ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).
Зверніть увагу! Якщо працівник має право для використання відпустки «за свій рахунок» за двома або більше підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504, то він може скористатися такою відпусткою за кожною із підстав.
Пояснюється це тим, що Закон № 504 не містить окремих приписів стосовно максимальної тривалості відпустки без збереження зарплати, а також не обмежує комбінації підстав для її надання. При цьому за наявності обставин, викладених у ст. 25 цього Закону, відпустку без збереження зарплати надають в обов’язковому порядку (якщо працівник бажає реалізувати право на неї). Тобто не можна відмовити в оформленні цієї відпустки.
У п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 викладена така підстава для надання відпустки без збереження зарплати: «пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно». Як бачимо, наведений пункт поєднує одразу дві категорії працівників — претендентів на отримання відпустки «за свій рахунок».
Тож у цьому випадку слід говорити про дві різні підстави для надання відпустки без збереження зарплати.
Підстави для надання відпусток
За умовами, викладеними у запитанні, працівник має право на відпустку без збереження зарплати як пенсіонер за віком і як інвалід III групи.
Тобто він має змогу скористатися відпусткою «за свій рахунок» максимальною тривалістю 60 календарних днів щорічно (до 30 календарних днів як пенсіонер за віком + до 30 календарних днів як інвалід III групи).
Працівник як пенсіонер за віком і як інвалід III групи може скористатися відпусткою «за свій рахунок» тривалістю до 60 календарних днів протягом відповідного календарного року.
Якщо працівник протягом поточного року не скористався правом на відпустку без збереження зарплати, то вона не може бути використана у наступному році. Це пов’язано з тим, що відпустка без збереження зарплати не належить до щорічних, а тому перенесенню або використанню за попередні роки не підлягає.
Наприклад, за умов, викладених у запитанні, працівник у поточному році не реалізував (реалізував частково) право на неоплачувану відпустку за ст. 25 Закону № 504. Тоді у наступному році (у разі збереження усіх складових для її надання) він матиме право на 60 календарних днів цієї відпустки і ні днем більше, тобто «хвіст» з поточного року не потягнеться у наступний.
Додаткові дні
Працівник скористався своїм правом на відпустку без збереження зарплати, на яку має право згідно зі ст. 25 Закону № 504, а йому необхідні додаткові дні такої відпустки?
У такій ситуації він може скористатися й відпусткою «за свій рахунок» тривалістю до 15 календарних днів на рік за ст. 26 цього Закону.
Але надання або ненадання неоплачуваної відпустки через сімейні або інші обставини за ст. 26 Закону № 504 знаходиться у компетенції роботодавця.
