Загальні норми
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві (у ФОП). Таке визначення сумісництва передбачене нормами ст. 1021 КЗпП.
Отже, сумісництво за своєю філософією можливе за наявності у працівника основної роботи (основного місця роботи).
Але яке місце роботи вважати основним, трудове законодавство нічого про це не каже. Більш унормованим з цього приводу виявляється ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон № 1058). Норми п. 31 ч. 2 цієї статті зобов’язують працівника у заяві (до її відкликання) повідомляти роботодавця, у якого той працює за основним місцем роботи, про визначення ним такого місця роботи як основного.
Тож виходить, що
основне це робоче місце чи сумісництво — визначає сам працівник.
Трудове законодавство не встановлює відповідальності для працівника, який визначив усі робочі місця сумісництвом.
КЗпП не зобов’язує роботодавця достеменно перевіряти, чи є у працівника основне місце роботи, перед тим, як прийняти його за сумісництвом.
Також у законодавстві про працю немає норм щодо відповідальності роботодавця, який на підставі заяви працівника прийняв його на роботу за сумісництвом, хоча у працівника немає основного місця роботи (див. лист Мінекономіки від 22.10.2021 № 4706-01/51196-09).
Трудовий договір і робочий час
Робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору у вільний від основної роботи час. Якщо трудовий про роботу за сумісництвом укладено на іншому підприємстві, то сумісництво зовнішнє. Також сумісництво можливе у того ж самого роботодавця, у якого працівник вже працює на підставі трудового договору, або на іншому підприємстві — внутрішнє сумісництво.
КЗпП не зобов’язує роботодавця за сумісництвом перевіряти час роботи працівника за основним місцем роботи. Водночас з метою уникнення у подальшому усіляких негараздів роботодавцю краще фіксувати робочий час працівника на підприємстві.
Але якщо неможливо чітко розділити час роботи працівника за основним місцем роботи та за сумісництвом, то є варіанти режиму і форм роботи такого працівника на обох місцях роботи, які це допоможуть зробити:
— дистанційна робота (якщо робота може виконуватися дистанційно);
— гнучкий режим робочого часу, якщо працівник працює на території роботодавця й не може виконувати роботу вдома.
Висновки
- З урахуванням зазначеного можна зробити висновки, що підприємницька діяльність чи, наприклад, навчання не є сумісництвом, але не є й основним місцем роботи. Бо проводяться вони не на підставі укладеного трудового договору. А укласти трудовий договір про роботу за сумісництвом з особою, яка є ФОП, можна лише у випадку, коли така особа має основну роботу на підставі трудового договору.
