Звільнення за власним бажанням: чи обов’язково відпрацьовувати

Частиною 1 ст. 38 КЗпП визначене право працівника за власним бажанням розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця за два тижні.

Водночас у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Які події говорять про неможливість продовження роботи? Це:

— переїзд на нове місце проживання;

— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

— вступ до закладу освіти;

— неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком;

— вагітність;

— догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;

— догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;

— вихід на пенсію;

— прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Також працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк, якщо роботодавець:

— не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору;

— чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

А ще працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, та існування загрози для життя і здоров’я такого працівника (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX).