Електроенергетична галузь — одна з базових галузей економіки України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистем визначаються виключно законами України. Такими є закони України від 16.10.97 р. № 575/97-ВР «Про електроенергетику»1, від 24.10.13 р. № 663-VII «Про засади функціонування ринку електричної енергії України», від 20.04.2000 р. № 1682-III «Про природні монополії», а також відповідні положення Цивільного кодексу України2 та Господарського кодексу України3.
1 Далі за текстом — Закон № 575.
2 Далі за текстом — ЦК.
3 Далі за текстом — ГК.
Особливістю нормативно-правового регулювання електропостачання є наявність численних підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі нормативно-технічних, якими визначається та деталізується порядок отримання та споживання електроенергії.
Спірні питання договірних відносин
Договірні відносини у сфері постачання електроенергії мають свої особливості, що пов’язано зі специфікою предмета договору та обумовлює спеціальний порядок його укладання. Особливістю договору електропостачання є покладення на споживача додаткових обов’язків, пов’язаних з необхідністю: дотримуватись передбаченого договором режиму споживання електроенергії; забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичних мереж та справність приладів і устаткування, що використовуються у процесі споживання електричної енергії.
Статтею 275 ГК встановлено, що відпуск електроенергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; суб’єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції, що також передбачено ч. 6 ст. 179 ГК.
Укладення договору про постачання електричної енергії та визначення його змісту на основі типового договору передбачено п. 5.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України4 від 31.07.96 р. № 285, а сам типовий договір міститься в додатку 3 до цих Правил.
4 Далі за текстом — НКРЕ.
5 Далі за текстом — Правила.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК).
Нормою ст. 179 ГК визначено, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких є обов’язковим, на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Важливі правові позиції Верховного Суду України6 та Вищого господарського суду України7 у цій категорії справ:
6 Далі за текстом — ВСУ.
7 Далі за текстом — ВГСУ.
| 1 | серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК, не зазначено такого способу захисту, як встановлення правовідносин (у тому числі шляхом зобов’язання особи до укладення відповідних договорів). У разі невизнання споживачем права виробника (виконавця) послуг на укладення договору, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов’язкової дії | постанова ВСУ від 10.10.12 р. у справі № 6-110цс12 |
| 2 | оскільки нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом, внесення змін до Правил, обов’язок додержання яких законодавчо встановлений ст. 277 ГК, є достатньою підставою для внесення змін до договору в разі його невідповідності Правилам. При цьому суди, розглядаючи справи, пов’язані із застосуванням цих Правил, мають виходити з положень тієї їх редакції, яка була або є чинною на час існування спірних правовідносин | постанови ВГСУ від 26.03.14 р. № 7/414пд і від 06.06.13 р. № 913/79/13-г |
| 3 | включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів, за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, є підставою для визнання умов договору недійсними | постанова ВСУ від 08.10.13 р. № 21-220а3 |
Стягнення штрафних санкцій
Розповсюдженою причиною звернення з позовом є виникнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії внаслідок неналежного виконання споживачами прийнятих на себе зобов’язань або перевищення договірних величин електроспоживання.
Згідно з положеннями ст. 525 — 526 ЦК одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно висуваються.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання зобов’язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Згідно з правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові від 15.04.15 р. у справі № 910/6379/14, положення ч. 6 ст. 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання в межах шести місяців від дня, коли це зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, лише за відсутності таких умов у договорі.
Стягнення подвійної вартості при перевищенні лімітів
ВСУ у постанові від 06.12.10 р. № 6/75 визначив, що заборгованість за спожиту електроенергію підлягає стягненню у межах спожитої електроенергії, визначених умовами договору, а відповідальність у вигляді двократної вартості повинна застосовуватися лише до різниці між фактично спожитою та договірною величиною споживання електроенергії.
Наразі у судів немає чіткої позиції щодо визначення правової природи такого платежу, як сплата двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину та, відповідно, немає єдності у судовій практиці вирішення спорів, зокрема, про нарахування податку на додану вартість на такий платіж. А саме:
1. В одних судових рішеннях зазначено, що передбачена ст. 26 Закону № 575 санкція (сплата двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини електроенергії) є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і не є базою оподаткування. Суди обґрунтовують такий висновок наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 218 ГК встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч. 1 ст. 230 ГК).
2. В інших справах позов про стягнення заборгованості за перевищення відповідачем встановлених договором на постачання електричної енергії величин споживання з урахуванням нарахованого позивачем податку на додану вартість задовольняється в повному обсязі.
Як встановлено п. 6.16 Правил, обсяг перевищення договірних величин споживання електричної енергії та/або величини потужності протягом розрахункового періоду оплачується споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до законодавства України та договору. Визначені відповідно до законодавства України вартість різниці між обсягом фактично спожитої величини і обсягом договірної величини електричної енергії, а також вартість різниці між найбільшою величиною споживаної електричної потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду в години контролю максимуму навантаження, та договірною граничною величиною електричної потужності зараховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом. Отже, названі нарахування за своєю правовою природою не є санкціями, а є спеціальним способом визначення вартості спожитої електричної енергії із застосуванням подвійного тарифу (у разі перевищення договірних величин споживання).
Щодо викладеного зауважимо таке.
У ст. 27 Закону № 575, якою визначаються правопорушення в електроенергетиці та встановлюється відповідальність за такі правопорушення, відсутні наслідки перевищення споживачем лімітів електроспоживання.
Положеннями ч. 7 цієї статті як санкції визначено платежі, передбачені ч. 3 — 5 ст. 26 Закону № 575, тоді як сплата двократної вартості за перевищення договірних величин споживання та за перевищення договірних величин потужності споживання встановлена ч. 6 та 7 ст. 26 (якою визначаються обов’язки та відповідальність споживачів енергії).
Пунктом 4.4 Правил передбачена можливість коригування договірної величини споживання електричної енергії.
Перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта прийняття-передавання електричної енергії (п. 6.14 Правил). Перевищення договірної величини електричної потужності фіксується протягом розрахункового періоду в години контролю максимуму навантаження та оформляється актом з контролю електричної потужності (п. 6.15 Правил). Тобто акт про порушення в таких випадках не складається.
Підпунктом 7 п. 8.1 Правил визначено, що за обсяг перевищення споживачем договірних величин споживання електричної енергії та величини потужності постачальник електричної енергії має право на отримання від споживача підвищеної плати за електричну енергію відповідно до актів законодавства та умов договору.
Питання сплати двократної вартості електроенергії, спожитої понад договірні величини, розглядалося ВСУ при перегляді постанови ВГСУ у справі про стягнення заборгованості за використану електроенергію та двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною споживання (справа № 6/75).
ВСУ залишив без змін судові рішення, якими з посиланням на приписи ст. 509 ЦК, ч. 5 ст. 26 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пп. 7 п. 8.1 Правил позовні вимоги про стягнення заборгованості за використану в обумовлених договором межах електроенергію та двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною споживання задоволено.
ВСУ у цій справі взяв до уваги також пояснення НКРЕ, відповідно до яких у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину споживач повинен сплатити вартість використаної електричної енергії за обсяг, обумовлений договором, та двократну вартість електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії (постанова ВСУ від 06.12.10 р. № 6/75).
Загальні висновки постанови
Постанова пленуму ВГСУ № 3 «Про узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання» стосується різних спірних питань в сфері електропостачання. Пропонуємо вам ознайомитись із загальними висновками, до яких дійшов ВГСУ.
| 1 | Якщо процедура укладення договору здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства про електроенергетику та Правил, суд має підстави для визнання договору про постачання електричної енергії укладеним |
| 2 | Кошторис обґрунтованих річних витрат власника мереж на утримання електричних мереж спільного використання є невід’ємною частиною договору про спільне використання електричних мереж, складання якого покладається на власника (п. 1.8 Методики) |
| 3 | Внесення змін до Правил, обов’язок додержання яких законодавчо встановлений ст. 277 ГК, є достатньою підставою для внесення змін до договору в разі невідповідності умов договору зазначеному нормативному акту |
| 4 | Заборгованість за спожиту електричну енергію підлягає стягненню у межах спожитої електричної енергії, визначених умовами договору, а відповідальність у вигляді двократного розміру вартості повинна застосовуватися лише до різниці між фактично спожитою та договірною величиною споживання електроенергії |
| 5 | Якщо умовами договору сторони погодили нарахування пені протягом усього періоду прострочення зобов’язання, суд має підстави для стягнення її з відповідача у повному розмірі. Нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, лише за відсутності таких умов у договорі |
| 6 | Визнання недійсним рішення комісії постачальника електроенергії, оформленого протоколом, є належним способом захисту порушеного права, оскільки оскаржуване рішення постачальника електроенергії є оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні ч. 2 ст. 20 ГК |
| 7 | Акт про порушення Правил не є актом в розумінні ст. 20 ГК, а є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання Правил. Позовна вимога про визнання недійсним акта про порушення Правил не відповідає встановленим способам захисту прав |
| 8 | Пошкодження або відсутність пломб є окремим порушенням Правил, і у такому випадку необхідність доведення факту втручання в роботу лічильника нормами чинного законодавства не передбачена |
| 9 | У разі задоволення судом скарги споживача постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) скасовує відповідний акт про порушення. Повторне застосування оперативно-господарської санкції на підставі такого акта неможливе |
| 10 | Початок перебігу позовної давності відраховується від дня проведення перевірки і складання акта про порушення. Якщо сторони в укладеному договорі передбачили збільшену позовну давність, аніж та, що встановлена законом, то такі положення договору відповідають приписам ч. 1 ст. 259 ЦК та підлягають застосуванню при вирішенні спору |
| 11 | Термін «споживач електричної енергії» необхідно застосовувати в дещо ширшому значенні, зокрема, як такий, що поширюється і на осіб, які використовують електричну енергію без укладення договору на електропостачання |
| 12 | Позов про стягнення вартості електричної енергії, спожитої без укладення договорів на її постачання (розрахованої на підставі Методики), не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил, може бути поданий на підставі ст. 1212 і 1213 ЦК, оскільки сторони не перебувають між собою у договірних відносинах |
| 13 | Позаобліково спожита електрична енергія — це збитки енергопостачальника, завдані внаслідок вчинення правопорушень споживачем у сфері електроенергетики, які підлягають доказуванню з урахуванням приписів ст. 225 ГК та ст. 22, 614, 1212 — 1213 ЦК |
| 14 | Для донарахування вартості електроенергії споживачу визначальним є факт порушення ним Правил; якщо ж особу порушника встановити неможливо, відповідає власник майна або особа, яка має інші речові права щодо цього майна |
Разом з цим ВГСУ не зміг знайти однозначної практики вирішення інших питань, які потребують визначення єдиних правових підходів, до них належать:
— визначення правової природи платежів, які подаються енергопостачальною організацією до сплати споживачами за перевищення договірної величини споживання електричної енергії: чи є нарахування споживачу електричної енергії двократної вартості різниці фактично спожитих та договірних величин електричної енергії за своєю правовою природою оперативно-господарською санкцією, штрафною санкцією або спеціальним способом визначення вартості електричної енергії, спожитої понад договірну величину;
— чи є акт, складений з порушеннями вимог Правил та Методики, належним доказом вчиненого споживачем порушення та відповідно підставою для донарахування вартості та обсягу недоврахованої електроенергії;
— застосування положень п. 6.41 Правил щодо визначення особи, яка може вважатися належним представником споживача;
— можливості скасування оперативно-господарської санкції частково.
