Замість епіграфа:
Фабула справи
На посадову особу місцевого самоврядування (керівна посада, далі — ОСОБА_1) було накладене адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією,— ОСОБА_1 був членом органу управління (керівного органу) суб’єкта господарювання (ТОВ) на момент обрання на посаду в орган місцевого самоврядування. Після обрання на посаду ОСОБА_1 подав нотаріально посвідчену (!1) заяву до ТОВ про вихід із членів органу управління, що встановлено матеріалами справи. Особа, уповноважена на вчинення реєстраційних дій (тобто внесення до ЄДР даних про вихід новобраного посадовця з членів Правління), забарилася із поданням відповідної інформації до Реєстру. Це «баріння» обернулося для ОСОБА_1 «корупційним провадженням»...
1 Тобто сфальшувати факт та дату подання відповідної заяви ОСОБІ_1 було неможливо. А отже матеріалами справи ДОВЕДЕНО, що ОСОБА_1 зробив усе, залежне від нього, для того, щоб зняти з себе функції членства в органі управління ТОВ.
Суд постановив рішення про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 6800 грн. та судового збору. Після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1, хоча й була не згідна із постановою суду, сплатила ці платежі.
Зверніть увагу, що суд не міг накласти і не наклав на ОСОБА_1 додаткової санкції у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки ця додаткова санкція не могла бути застосована за вчинене правопорушення.
Також нагадаю, що наразі подібні санкції має застосовувати виключно суд і лише у чітко визначених законом випадках.
Здавалося б, кінець історії. Людина була притягнута до відповідальності за сумнівних обставин, боролася, програла. Але програвши, чесно сплатила чималий штраф. Ну, робимо висновки із власних (чи чужих) прикрих помилок, витрушуємо втоптану у пил гордість та живемо далі!
Втім, у прокурорів були інші міркування з цього приводу. І такі міркування були пов’язані з черговим досить цікавим розумінням норм законів. У тому числі й свого профільного Закону України від 14.10.14 р. № 1697-VII «Про прокуратуру»2...
2 Далі за текстом — Закон № 1697.
Правова «начинка»
Не пройшло й 10 днів з моменту набрання чинності рішенням суду про накладення на ОСОБА_1 стягнення у справі про адміністративне правопорушення, як прокурори направили подання у порядку ч. 3 ст. 65 Закону України від 14.10.14 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції»3, яким наполегливо просили скликати сесію ради, внести до порядку денного питання про дострокове припинення повноважень ОСОБА_1 та розглянути це питання. У цьому ж поданні був встановлений строк про повідомлення прокуратури про вжиті заходи.
3 Далі за текстом — Закон № 1700.
Прочитавши це подання, дарма що жінка, дарма, що маю понад 15 років юридичного стажу, я не втрималася від кількох не зовсім літературних висловлювань. У першу чергу від здивування... Бо у такому короткому переліку наполегливих «прохань» із позначенням дати їх виконання було, на мою скромну думку захисника, стільки порушень законодавства, що першою реакцією став ступор.
По-перше, усі ці роки я наївно думала, що службові особи прокуратури діють у першу чергу згідно із повноваженнями, які передбачені спеціальними законами, що визначають їхній статус, права та обов’язки. Втім у поданні прокурорів жодного посилання на Закон про прокуратуру не було. Може тому, що серед повноважень прокурорів вже давно немає права на здійснення загального нагляду?
Цитата
Стаття 121 Конституції України:
«Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами»
Зміст розділу IV «ПОВНОВАЖЕННЯ ПРОКУРОРА З ВИКОНАННЯ ПОКЛАДЕНИХ НА НЬОГО ФУНКЦІЙ» Закону про прокуратуру:
— підтримання державного обвинувачення в суді (стаття 22);
— представництво інтересів громадянина або держави в суді (стаття 23);
— особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді (стаття 24);
— нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (стаття 25);
— нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (стаття 26).
Можливо, на обласну прокуратуру, яка внесла відповідне подання до місцевої ради, приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України про обов’язок діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не поширюється?
Дивно, бо у ст. 123 Конституції сказано, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. А у ст. 1 Закону № 1697 йдеться, що прокуратура України здійснює лише встановлені Конституцією України функції...
Ну та то не єдиний привід для здивування. Хоча далі взагалі йдуть «дрібниці», на які прокуратура, що позіхає на Конституцію, може й не зважати.
Втім, раз вже я зізналася вам, шановні читачі, про допущені непечатні висловлювання, маю право виправдатися за таку нечемність. Тому продовжу ділитися іншими приводами для здивування поданням прокуратури.
Отже, по-друге, який статус має такий документ як «подання» прокурора, жоден закон наразі не каже. Колись, за часів дії старого закону, такий документ дійсно мав право на існування і його статус визначався профільним законом. Та ж старий закон у цій частині стратив чинність багато місяців назад. Чи, може, не усі прокурори мають час для вивчення власних профільних законів? Чи, створюючи цей документ, раду хотіли ввести у оману, сподіваючись, що грізне слово «подання» придасть ваги відсутнім повноваженням? Навіть не знаю, яке з цих двох припущень виглядає більш сумним...
По-третє, ч. 3 ст. 65 Закону № 1700 передбачає проведення службового розслідування в організації, де працює особа, яка вчинила правопорушення, пов’язане з корупцією. То чому ж, посилаючись на цю норму, прокуратура вимагала не початку службового розслідування (до речі, «подання» було адресоване ще й неналежному органу), а скликання сесії та розгляду питання про дострокове припинення повноважень голови?
По-четверте, прокурор у «поданні» «просить» раду (!) скликати сесію та внести до порядку денного певні питання.
Оскільки це видання є професійним, зайвим буде пояснювати будь-кому з читачів, що прокурор не є суб’єктом, наділеним правом скликати сесію. Втім, як і ціла рада.
Закон України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»4 чітко визначає, що сесію скликає відповідний голова, та визначає хто, у яких випадках, у який строк та у який спосіб має право скликати сесію замість голови, якщо останній ухилився від цього обов’язку.
4 Далі — Закон № 280.
По-п’яте, Закон № 280 встановлює певну процедуру внесення питань до порядку денного пленарних засідань ради. Для того, щоб питання було розглянуте на сесії, про його включення до порядку денного має проголосувати відповідна кількість депутатів. Тобто прокурор пропонує депутатам знехтувати цією процедурою? І начхати, що це є порушенням закону і рішення, прийняте з порушенням відповідної процедури, має бути скасоване?
Ну з третього по п’яте, то вже я так, прискіпуюсь. Бо хіба можна сподіватись, що фахівці, які не обізнані із власним профільним законом, будуть знати процедури діяльності інших органів, створених в Україні?
Висновок перший, правовий
Отже, в описаній ситуації маємо:
По гарному рахунку такий «документ» взагалі не має права розглядатися радою як серйозний, бо від назви до крапки від останньою вимогою є протизаконним.
Висновок другий, емоційний
Скажіть, шановні посадовці, вам ще не набридло? Ці лінощі «уповноважених органів» до роботи? Чому я сподіваюся, що у подібних ситуаціях головна причина — звичайна лінь та байдужість? Бо простіше ж бездумно клацаючи по клавіатурі комп’ютера, не виходячи з кабінету та не напружуючи навіть м’язів частини тіла, що розташовує тулуб на казенному кріслі, зробити статистику «боротьби» з корупцією, аніж ловити реальних злочинців. Бо за реальними й побігати треба, і не лише м’язи тіла, а й мозок напружити. Та й страшно за справжніми ганятись — це ж вам не нещасний посадовець, який кількамісячну зарплату витратив на сплату штрафу і тепер добре подумає, чи можна прокурору «строптивість» демонструвати!
Давайте не грати у «мовчання ягнят»! Немає сорому розповідати про такі випадки! Сором — опускати руки та смиренно приймати на себе незаслужене тавро «корупціонера», смиренно виконувати протизаконні вимоги від представників органу державної влади.
Ми вдячні усім читачам, які діляться з нами такими фактами, і будемо продовжувати привертати до них увагу суспільства, владних структур та представників міжнародних організацій.
