1 Далі за текстом — Товариство.
2 Далі за текстом — Відділення.
Суть спору
Відділенням під час виконання покладених на них функцій було встановлено наступне:
| 1 | Товариство є юридичною особою, одним із видів діяльності якої, відповідно до довідки ЄДРПОУ, є вирощування зернових та технічних культур |
| 2 | Товариство користується на правах оренди земельними частками (паями), розташованими на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, які орендуються у фізичних осіб — власників земельних ділянок (паїв) |
| 3 | загальна кількість договорів оренди земельних часток (паїв), укладених Товариством з власниками земельних часток (паїв) на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, станом на лютий 2015 року складає 710 договорів. Загальна площа орендованих Товариством земельних часток (паїв) станом на зазначений період складає 5614,7087 га |
| 4 | листом від 05.02.15 р. № 02-163/22 Іванівська Друга сільська рада Барвінківського району Харківської області повідомила Відділення, що площа орендованих земельних часток (паїв) Товариством складає майже 50 % від загальної площі орних земель у межах Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області та майже 86 % від площі орендованих земель у зазначених межах |
| 5 | особливістю договірних відносин оренди земельних часток (паїв) з їх власниками — фізичними особами є визначення параметрів істотних умов договору оренди землі саме орендарем (суб’єктом господарювання — сільськогосподарським підприємством), а не орендодавцем, про що свідчать копії договорів з однаковими умовами, укладеними Товариством у певний проміжок часу |
| 6 | внаслідок наявності суттєвих бар’єрів вступу на ринок послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв), а також відсутності можливості доступу орендодавців Товариства до отримання цих послуг у інших суб’єктів господарювання, зокрема через неможливість переміщення земельних часток (паїв), укладення довгострокових договорів, які не передбачають можливості їх одностороннього розірвання, недоцільності або неможливості набуття в оренду невеликих земельних часток (паїв) окремих власників, Товариство не має конкурентів на досліджуваному ринку |
| 7 | листом від 09.02.15 р. № 093 Товариство повідомило Відділення, що 615 договорів оренди землі, укладених з власниками земельних часток (паїв), передбачають розмір орендної плати в розмірі не менше 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; 95 договорів оренди землі, які укладені Товариством з власниками земельних часток (паїв), передбачають, зокрема, що розмір орендної плати за оренду земельної ділянки встановлюється у розмірі менше 3 % (у переважній більшості таких договорів розмір орендної плати складає 1,5 %) на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексів інфляції |
| 8 | таким чином, 95 договорів не відповідають вимогам Указу Президента України від 02.02.02 р. № 92/2002 (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 19.08.08 р. № 725/2008)3 щодо встановлення розміру орендної плати не менше 3 % на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки |
| 9 | неприведення Товариством умов зазначених договорів оренди землі з власниками земельних часток (паїв) до вимог чинного законодавства України, шляхом пропозиції власникам таких земельних часток (паїв) внести до договорів відповідні зміни в частині встановлення розміру орендної плати не менше ніж 3 % на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, може призвести до ущемлення інтересів споживачів та не дає гарантованого права власникам земельних часток (паїв) для захисту своїх прав у суді |
| 10 | така бездіяльність Товариства була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв), адже в такому випадку споживач [власник земельної частки (паю)] мав би можливість обирати між кількома орендарями і, у разі ущемлення його інтересів, обрав би іншого орендаря |
3 Далі за текстом — Указ.
За наслідками проведеної перевірки Відділенням прийнято рішення від 12.03.15 р. № 42-р/к у справі № 2/02-99-14 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу»4.
5 Далі за текстом — Закон № 2210.
4 Далі за текстом — Рішення Відділення.
Рішення Відділення містило три пункти, згідно з якими:
– Товариство визнано таким, що за підсумками діяльності протягом 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 років та станом на березень 2015 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з набуття в оренду земельних ділянок часток (паїв) у межах орендованих ним земельних часток (паїв) на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області;
– визнано, що Товариство, не привівши у відповідність з Указом договори оренди землі з власниками земельних часток (паїв) у частині встановлення розміру орендної плати не менше 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ч. 1 ст. 13, п. 2 с. 50 Закону України від 11.01.01 р. № 2210-III «Про захист економічної конкуренції»5, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а саме бездіяльність, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів (власників земельних часток (паїв)), яка була б неможливою за умови існування значної конкуренції на ринку послуг з набуття в оренду земельних часток (паїв);
– за наведені порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 68000,00 грн. та зобов’язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині визначення розміру орендної плати відповідно до чинного законодавства України.
Не погодившись із такими висновками Відділення Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним Рішення Відділення. Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення Відділення недійсним.
Обґрунтування рішення суду
Згідно з приписом ч. 1 ст. 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
| 1 | неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи |
| 2 | недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими |
| 3 | невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи |
| 4 | порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права |
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2210 суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Відповідно до ч. 2 цієї статті Закону № 2210 монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
За змістом ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону № 2210 дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку та порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Указом запроваджено плату за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та передбачено поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.
У попередній редакції цієї статті (до 19.08.08 р.) орендна плата визначалася в розмірі 1,5 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України від 06.10.1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі»6 розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
6 Далі за текстом — Закон № 161.
Частиною другою ст. 23 Закону № 161 передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону № 161).
З урахуванням наведених положень Закону № 161 заінтересована сторона (орендодавець чи орендар) може звернутися з пропозицією про внесення за погодженням сторін змін до договору оренди земельних ділянок і земельних часток (паїв), зокрема, щодо встановлення орендної плати у розмірі, визначеному Указом, а в разі недосягнення згоди — передати спір на вирішення суду.
В Указі не міститься посилання на те, що його дія поширюється на договори, які укладені до набрання ним чинності, у зв’язку з чим змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.
При цьому ні зазначеним Указом, ані положеннями чинного законодавства, якими врегульовано відносини з оренди землі, на орендаря не покладається обов’язок ініціювати приведення орендної плати у відповідність до зазначеного Указу.
Отже, відносини між сторонами договору оренди є цивільно-правовими. Сторони самостійно вирішують питання про внесення змін до вже чинного договору.
Рішення суду
Місцевий та апеляційний господарські суди повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права та з наведенням відповідного мотивування, встановивши, що Відділенням при прийнятті Рішення неправильно застосовані перелічені норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання Рішення Відділення недійсним, а тому за наявності передбачених ст. 59 Закону № 2210 підстав, правомірно задовольнили позов.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.07.15 р. у справі № 922/3465/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.15 р., позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.
Не погодившись із рішенням суду як першої, так і апеляційної інстанції, Відділення подало касаційну скаргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.15 р. у цій справі вирішено рішення господарського суду Харківської області від 08.07.15 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.15 р. зі справи № 922/3465/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Відділення — без задоволення.
Дане рішення є остаточним та оскарженню не підлягає, а отже прийняте рішення Відділення визнано незаконним, протиправним та таким, яке не відповідає вимогам чинного законодавства.
