Теми статей
Обрати теми

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту

Брусенцова Я., юрист-аналітик ВБ «Фактор»
Означена тема час від часу дає про себе знати. Про пайову участь у розвитку населеного пункту1 ми вже неодноразово писали на сторінках нашого видання2 і начебто вже всі можливі питання розібрали. Але наші читачі, як завжди, все підкидають нові головоломки (за що ми їм дуже завдячуємо). В цьому матеріалі ми торкнемося деяких моментів, з якими на практиці зустрічаються ОМС, розробляючи відповідні порядки про залучення пайової участі та укладаючи договори із забудовниками. Крім іншого, ви будете мати можливість ознайомитися із судовою практикою, яка станом на сьогодні вже склалася відносно питань сплати пайової участі.

img 1

1 Далі за текстом — пайова участь.

2 Див. «Місцеве самоврядування» № 1 за січень 2016 р., с. 47.

Спочатку теорія

Перш ніж перейти до практичних запитань, нагадаємо: що ж таке пайова участь, яким нормативно-правовим документом вона передбачена, хто її має сплачувати і в яких випадках.

Слід одразу зазначити, що чіткого визначення терміна«пайова участь» чинне законодавство не містить, при цьому його можна вивести самостійно, ознайомившись із ст. 40 Закону України від 17.02.11 р. № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»3. Саме цей законодавчий акт встановлює основоположні вимоги до пайової участі.

3 Далі за текстом — Закон № 3038.

Отже, в ч. 2 ст. 40 вказаного документа зазначається, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті).

При цьому ч. 3 ст. 40 Закону № 3038 уточнює, що пайова участь полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Таким чином виходить, що пайова участь — це участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка полягає у перерахуванні ним коштів до відповідного місцевого бюджету.

Замовник — фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (ст. 1 Закону № 3038).

Як ви знаєте, Закон № 3038 не деталізує порядок залучення пайової участі. Ця прерогатива відповідно до ч. 1 ст. 40 вказаного законодавчого акта надана органам місцевого самоврядування4. Такий порядок затверджується рішенням відповідної місцевої ради і є регуляторним актом з усіма наслідками, які з цього випливають. Саме в цьому документі закріплюється механізм залучення пайової участі, розрахунку її розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

4 Далі за текстом — ОМС.

Щоправда, законодавець визначив, що відповідний локальний документ має бути розроблений з дотриманням вимог Закону № 3038, тобто його положення не мають суперечити нормам законодавства. Основною нормою, якою необхідно керуватися під час його складання, є ст. 40 Закону № 3038. Так, у ній, наприклад, наводиться перелік об’єктів будівництва, у разі зведення яких замовники не залучаються до пайової участі, а саме:

1

об’єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або ОМС за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів

2

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення

3

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла

4

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках

5

об’єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів

6

об’єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об’єктів соціальної інфраструктури

7

об’єктів, які споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру

8

об’єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів

9

об’єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об’єктів енергетики, зв’язку та дорожнього господарства (крім об’єктів дорожнього сервісу)

10

об’єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків

Увага! Деякі сільські ради намагаються нав’язувати сплату пайової участі у разі виділення земельної ділянки, яка не призначається для здійснення будівництва. Це є порушенням вимог ст. 40 Закону № 3038.

Сплата пайової участі має обов’язковий характер лише у тому разі, якщо заявник планує будівництво. Це випливає зі змісту ч. 2 ст. 40 Закону № 3038.

Також ч. 5 ст. 40 Закону № 3038 передбачається, що величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з ОМС (відповідно до встановленого ОМС розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об’єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених ОМС нормативів для одиниці створеної потужності (про це більш детально читайте «Місцеве самоврядування» № 1 за січень 2016 р.).

Сплата пайової участі має обов’язковий характер лише у тому разі, якщо заявник планує будівництво. Це випливає зі змісту ч. 2 ст. 40 Закону № 3038.

Крім іншого, звертаємо вашу увагу на те, що саме договір є підставою для сплати пайової участі. Тобто означення в ч. 2 ст. 40 Закону № 3038 зобов’язання замовника щодо сплати пайової участі не є закликом до активної його дії. Для того, щоб замовник сплатив пайову участь, з ним має бути укладено відповідний договір.

Величина пайової участі для конкретного замовника має бути визначена виходячи з розміру пайової участі, встановленого ОМС у прийнятому ним відповідному локальному документі, який визначає порядок залучення пайової участі (встановлюється у відсотках).

Вкотре зауважуємо, що встановлений ОМС для замовника розмір пайової участі не може перевищувати граничний розмір пайової участі, який, в свою чергу, з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

10 % загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта

для нежитлових будівель та споруд

4 % відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта

для житлових будинків

Увага! Розмір пайової участі, який встановлюється ОМС, не обов’язково має дорівнювати граничному розміру пайової участі, що дуже часто зустрічається на практиці. Він може бути і меншим, аби не вищим.

Крім того, зазначаємо, що під час встановлення величини пайової участі не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Як правило, розрахунок величини пайової участі визначається за формулою:

П = (З - З буд. інші) х В,

де: П – розмір пайової участі у грошовому виразі, (грн.);

З – загальна кошторисна вартість будівництва об’єкта відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва (реконструкції) об’єкта містобудування, грн.;

З буд. інші – витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій, грн.;

В – розмір відсотка, встановлений рішенням місцевої ради.

Також нагадаємо, що ОМС, як і раніше, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону.

Якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об’єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об’єкти передаються у комунальну власність.

У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об’єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту (ч. 5 ст. 30 Закону № 3038).

А тепер найцікавіше. Частиною 8 ст. 40 Закону № 3038 встановлено, що розмір пайової участі визначається протягом 10 робочих днів з дня реєстрації ОМС звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об’єкта, з техніко-економічними показниками.

Також передбачається, що у разі зміни замовника розмір пайової участі зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

У п. 9 ст. 40 Закону № 3038, в свою чергу, зазначається, що договір про пайову участь укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

Напевно ви звернули увагу, що означена стаття не зобов’язує замовника звернутися до ОМС для укладення з ним договору про пайову участь. Відсутність прямого зобов’язання для замовника і було в останні роки причиною несплати пайової участі («розумні» замовники просто не зверталися до ОМС). У разі ж неукладення договору не було й підстав для сплати пайової участі (все начебто по закону).

Ситуація змінилася на краще лише з прийняттям Закону України від 09.04.15 р. № 320-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства»5, яким ст. 40 Закону № 3038 було доповнено новою частиною 11. Ця норма зобов’язала інформацію щодо договору про пайову участь та його виконання зазначати у декларації про готовність об’єкта до експлуатації або в акті готовності об’єкта до експлуатації.

5 Далі за текстом — Закон № 320.

Отже, з появою означеної норми органи державного архітектурно-будівельного контролю мали вже зважати на наявність записів про укладення договору про пайову участь у декларації про готовність об’єкта до експлуатації або в акті про готовність об’єкта до експлуатації.

Прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до I – III категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката (п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів6, затвердженого постановою КМУ від 13.04.11 р. № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів»).

Відтепер форми Декларації про готовність до експлуатації об’єкта, який належить до I – III категорій складності, та Акта готовності об’єкта до експлуатації передбачають графи (відповідно додатки 3 та 4 до вказаного Порядку). В цих документах замовник (забудовник) має зазначити інформацію про укладений договір про пайову участь, сплату в повному обсязі пайової участі, звільнення від сплати пайової участі.

6 Далі за текстом — Порядок прийняття в експлуатацію.

Так, п. 18 Порядку прийняття в експлуатацію, зокрема, передбачається, що орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.

У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації (п. 19 Порядку прийняття в експлуатацію).

Пункт 20 Порядку прийняття в експлуатацію дозволяє замовнику після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Отже, враховуючи означене, можна робити висновок, що у разі відсутності в тій же декларації інформації про укладений договір про пайову участь, орган державного архітектурно-будівельного контролю не може вважати вказану декларацію такою, що містить повноту даних. Як наслідок, така декларація має бути повернута замовнику. Це ж, в свою чергу, повинно спонукати «нерадивого» замовника (який, наприклад, не звернувся до ОМС із заявою про укладення договору про пайову участь) подати все ж таки заяву про укладення договору про пайову участь та сплатити її.

Аналізуємо судову практику

При підготовці цього матеріалу нам стало цікаво, а чи існує судова практика, предметом якої є стягнення пайової участі чи спонукання замовників до укладення договорів про пайову участь. Тим паче, що до нашої редакції зверталися із запитаннями, наприклад, про можливість стягнення з замовника величини пайової участі, який у минулому вже навіть спромігся подати декларацію про готовність об’єкта будівництва до експлуатації, і її було зареєстровано.

І ось що ми знайшли.

Справа 1. У квітні цього року одним із апеляційних господарських судів було відмовлено місцевій раді у задоволенні її апеляційної скарги на рішення господарського суду про стягнення збитків з замовника, який не взяв участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (господарським судом, в свою чергу, було відмовлено місцевій раді (позивачу) у задоволенні її позовних вимог про стягнення з замовника (відповідача) збитків в «кругленьку» суму).

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України7 особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є в тому числі доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, через неукладення замовником будівництва договору пайової участі і як наслідок невиконання зобов’язань, що встановлені Законом № 3038, місцевій раді, на її думку, було заподіяно збитків у вигляді неодержаних доходів.

7 Далі за текстом — ЦК.

Розглянемо деталі цієї судової справи.

Почнемо з рішення господарського суду першої інстанції: в його обґрунтування було покладено результати аналізу приписів Закону № 3038. Так, суд першої інстанції зазначив, що із вказаного Закону не вбачається прямого обов’язку замовника щодо сплати паю, а передбачено укладення договору, на підставі якого відповідач зобов’язаний сплатити пай. При цьому, як було з’ясовано, договір з цього предмету між сторонами не укладався.

Оскільки обов’язок щодо сплати не витікає ні з договору, ні із закону, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, місцева рада звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги місцевої ради до відповідача (замовника будівництва) у повному обсязі.

На думку апелянта (місцевої ради), викладені в рішенні висновки суду не відповідали обставинам справи, також судом першої інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права.

Чим же оперував апелянт?

Апелянт в апеляційній скарзі посилався на п. 2 ст. 40 Закону № 3038, яким передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

При цьому апелянт підтвердив, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту здійснюється на договірних засадах. Договір же, всупереч вимогам ст. 40 Закону № 3038, замовником-відповідачем не було укладено, внаслідок чого відповідач завдав місцевій раді збитки в розмірі несплаченої суми коштів пайової участі.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначив, що відповідач не проінформував виконавчий комітет місцевої ради про початок будівельних робіт та не звертався до голови ради щодо укладання договору.

Слід нагадати, що до прийняття Закону № 320 замовники будівництва зобов’язані були протягом семи календарних днів інформувати виконавчі органи місцевих рад про початок виконання будівельних робіт. З набуттям же чинності вказаним законодавчим актом цю норму було вилучено, оскільки функціонал щодо надання (отримання, реєстрації), повернення (відмови у видачі) чи анулювання (скасування реєстрації) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів було передано від Державної архітектурно-будівельної інспекції України до відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Як наслідок, відпала необхідність в такому інформуванні: надавачів (отримувачів) документів, що дають право на виконання будівельних (підготовчих) робіт, та отримувачів пайової участі починаючи з 01.09.15 р. було поєднано в одному суб’єкті містобудівних відносин (ОМС).

Таким чином апелянт звернув увагу суду на те, що відповідач порушив щонайменше дві норми Закону № 3038, які діяли на час подання позову до господарського суду:

щодо необхідності інформування виконавчого органу місцевої ради про початок виконання будівельних робіт

ст. 36, 37 Закону № 3038 (в редакції, яка діяла до 01.09.15 р.)

щодо необхідності взяття участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Примітка. Апелянт вказує на те, що відповідач мав звернутися із заявою на ім’я голови ради про укладення договору про пайову участь. З цього приводу слід нагадати, що, на жаль, Закон № 3038 не містить щодо цього прямої вказівки для замовника. Це така собі, на нашу думку, «чудова прогалина» у діючому законодавстві, яка спонукає замовників уникати певних дій.

ч. 2, 9 ст. 40 Закону № 3038

Тепер розглянемо, яких висновків дійшла судова колегія апеляційної інстанції та чим вони були обґрунтовані.

В описовій частині постанові суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначено наступне.

Позивач посилається на те, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає в перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що порядок залучення, розрахунок розміру використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.

24.12.2012 року <...> міською радою прийнято рішення <...> «Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури <...>».

Пунктом 3.3 вказаного Порядку передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов’язаний звернутися до міського голови.

Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури <...> укладається не пізніше 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідач не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладання Договору.

Позивач вважає, що відповідачем порушено норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого рішенням <...> міської ради від <...>, за наслідком чого територіальній громаді <...> завдано збитки.

Позивач посилається на те, що збитками є, зокрема, доходи, які позивач міг би реально одержати, якби його право не було порушено.

В свою чергу (про що також вказується в описовій частині постанови), у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що єдиною підставою перерахування коштів (пайової участі у розвитку інфраструктури) є договір, укладений з ОМС. За загальним правилом, як означив відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. На його думку, (з урахуванням ст. 40 Закону № 3038 та відповідного рішення міської ради щодо залучення коштів пайової участі) обов’язок щодо укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури покладено на виконавчий комітет міської ради.

У відзиві відповідач також зазначив, що позивачем не надано суду доказів щодо надсилання пропозиції укласти договір про пайову участь відповідачеві до введення об’єкта будівництва в експлуатацію.

Увага! Враховуючи означене вище, господарський суд в лютому 2016 року прийняв рішення, яким міській раді було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків.

Тепер переходимо до мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції. В ній зазначається, що в липні 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об’єкті будівництва.

Також судовою колегією були проаналізовані та наведені правові норми, які регламентують питання сплати пайової участі. Частково про них вже зазначалося, але ми пропонуємо вам повернутися до них та подивитися на них під тим кутом, під яким сприйняла їх судова колегія. Часто буває дуже важливим розуміти позицію судів відносно окремих предметів спору: якими нормами вони оперують, як їх трактують та на чию користь повертають (відповідача, позивача).

Отже, судова колегія, власне як і господарський суд, у своїй постанові посилається все на ту ж ч. 1 ст. 40 Закону № 3038, яка визначає, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють ОМС відповідно до Закону.

Потім в постанові зазначається про ч. 2 ст. 40 Закону № 3038, якою встановлено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. При цьому суд уточнює, що пайова участь полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону № 3038).

Не оминув увагою суд апеляційної інстанції і ч. 5 ст. 40 Закону № 3038, в якій встановлено, що величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з ОМС (відповідно до встановленого ОМС розміру пайової участі), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об’єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених ОМС нормативів для одиниці створеної потужності.

Також суд у своїй постанові посилається на вже наведене нами раніше рішення міської ради, яким було затверджене Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури <...>. Пунктом 3.3 цього документа, зокрема, передбачено, що замовник, який має намір укласти договір, зобов’язаний звернутися із заявою до міського голови. Крім того, в означеному локальному нормативно-правому акті зазначено, що договір про пайову участь має бути укладено не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому судова колегія, як до цього і господарський суд, констатувала, що відповідач не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення договору про пайову участь.

Більше того, судова колегія звертає увагу на те, що в липні 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації.

А тепер починається найцікавіше: стежте за зв’язком, який вибудовує судова колегія між бездіяльністю відповідача та правовими нормами і підводить до бездіяльності міської ради.

Так, судова колегія в мотивувальній частині постанови наводить приписи положення ч. 2 та 3 ст. 40 Закону № 3038, якими передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Крім того, суд посилається на абз. 7 ч. 9 ст. 40 вказаного Закону, яким визначено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

Як бачите, для суду апеляційної інстанції під час розгляду означеної справи важливого значення набуває кінцевий термін укладення договору пайової участі, який встановлений на законодавчому рівні.

Крім означених вище норм, судова колегія спирається також на положення ч. 9 ст.40 Закону, які визначають граничний термін для укладання договору про пайову участь (не пізніше дати прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію). Судом, зокрема, зазначено, що ці норми є імперативними, тобто підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками спірних правовідносин, а не лише відповідачем як замовником будівництва.

І ось який попередній висновок робить судова колегія.

Таким чином, якщо замовник не звернувся про укладення договору та не підписав договір у встановлений термін, позивач вправі звернутися з позовом про укладення договору в судовому порядку, проте, необхідною підставою для укладення договору про пайову участь за рішенням суду є виникнення між сторонами переддоговірного спору в межах строків укладання договору, встановлених законом.

Для такого висновку судової колегії важливу роль відіграє момент реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації. В обґрунтування цього судова колегія наводить ч. 5 ст. 39 Закону № 3038, відповідно до якої датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або видачі сертифіката. А як вже зазначалося вище, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації, яка була подана відповідачем, було зареєстровано в липні 2014 року.

Таким чином виходить, що на момент звернення позивача (місцевої ради) до відповідача з вимогою (у квітні 2015 року) про сплату суми збитків та на момент звернення з даним позовом до господарського суду замовником вже були оформлені відповідні документи та об’єкт будівництва прийнятий в експлуатацію).

Враховуючи означене вище, суд зробив певний висновок. Нижче дослівно наведемо цитату з постанови суду.

З матеріалів справи вбачається, що об’єкт будівництва, замовником якого був відповідач, введено в експлуатацію <...> 07.2014 р., однак договір пайової участі до вказаної дати сторонами укладено не було, а відтак у відповідача не виникло зобов’язання щодо сплати коштів пайової участі.

Вищенаведеними правовими нормами встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію. Договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури на території <...>.

Таким чином, враховуючи відсутність між сторонами договору про пайову участь, відсутня й підстава для сплати відповідачем пайових внесків, а у поведінці відповідача відсутні ознаки протиправності.

З наведеного вбачається, що у даній справі сплив передбачений законом граничний термін для укладення такого виду договору, і чинне законодавство у сфері містобудування не передбачає можливість продовження чи відновлення цього терміну.

Тепер щодо безпосереднього предмету спору в цій справі: стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів, які, на думку ради, виникли у зв’язку з несплатою відповідачем пайової участі. Щодо цього судова колегія також дотримується своєрідної думки.

Спочатку, звісно, суд звертається до правових норм, які роз’яснюють, що таке збитки і в якому разі вони підлягають сплаті.

Так, в постанові суду зазначається, що відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України8 під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

8 Далі за текстом — ГК.

Також судова колегія посилається на ст. 623 ЦК, якою визначено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Припис аналогічного змісту міститься у ст. 224 ГК, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ст. 22 ЦК, яка під збитками розуміє втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також судова колегія робить акцент на тому, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, на думку судової колегії, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

1

протиправна поведінка (або порушення зобов’язання)

2

шкідливий результат такої поведінки (шкода)

3

причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками

4

вина правопорушника

Увага! За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Нагадаємо, що, на думку міської ради, відповідач порушив вимоги ст. 40 Закону № 3038 та Порядку про залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури <...>. Якої ж думки з цього приводу дотримується судова колегія?

В постанові суду наводиться ст. 611 ЦК, якою визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Також судова колегія звертається до положень ч. 1-2 ст. 509 ЦК, в яких наведено визначення поняття «зобов’язання» та підстави його виникнення.

Отже, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК.

В свою чергу ст. 11 ЦК передбачено: цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (від автора: в даній справі це Закон № 3038).

Крім іншого, уточнюється, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або ОМС (від автора: знову ж таки в даній справі цілком доцільно, що таким документом є Порядок про залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури <...>).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події (від автора: в даній справі не настала така подія, як сплата пайової участі).

Тепер, напевно, нашим читачам цікаво дізнатися: яким же чином означені норми застосував суд під час розгляду справи?

Судовою колегією, зокрема, було зазначено: з аналізу Закону № 3038 вбачається, що не передбачено прямого обов’язку щодо сплати відповідачем паю, а передбачено укладення договору, на підставі якого відповідач зобов’язаний сплатити пай. Або, у разі невиконання, сплатити збитки.

Оскільки ж обов’язок щодо сплати, на думку суду, не випливає ні з договору, ні із закону, тому підстав для стягнення з відповідача збитків не вбачається.

Таким чином, враховуючи відсутність договірних зобов’язань між сторонами, недоведеність протиправності у діях відповідача та причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів (враховуючи, що позивач не був позбавлений права вживати заходів спонукання відповідача укласти відповідний договір), то склад цивільного правопорушення є недоведеним.

І нарешті, на нашу думку, найцікавіша частина постанови апеляційного суду по цій справі.

В ній, зокрема, судова колегія звертає увагу на преамбулу Закону № 3038, в якій зазначається, що цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Далі в постанові наводяться визначення «замовника» та «території». Так, відповідно до п.п. 4, 13 ст. 1 Закону № 3038:

замовник

це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву

територія

це частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси

Крім іншого, в постанові є посилання на ст. 2 цього Закону. Нею, як зазначено судовою колегією, передбачено, що планування і забудова територій — це діяльність державних органів, ОМС, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, будівництво об’єктів, реконструкцію існуючої забудови та території.

Також судом, знову ж таки, наводяться ч. 2, 3, 9 ст. 40 Закону № 3038, які передбачають, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

А тепер, увага, висновок суду! Процитуємо його.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював лише реконструкцію існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки, а отже така особа не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону і у неї відсутній обов’язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайові внески.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному процесуальному документі висновки відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду <...> по справі <...> не вбачається.

Апеляційна скарга <...> міської ради на рішення господарського суду <...> області <...> по справі <...> не підлягає задоволенню.

Рішення господарського суду <...> області <...> по справі <...> підлягає залишенню без змін.

На нашу думку, суд досить вузько застосував наведену в Законі № 3038 термінологію, що призвело, м’яко кажучи, до некоректного висновку. Якщо керуватися логікою судової колегії, то напрошується висновок, що кожна особа, яка має намір здійснити реконструкцію об’єкта будівництва, не підпадає під категорію замовника. Ми ж пропонуємо інший логічний ланцюжок, який, на нашу думку, має право на існування. Більше того, він підкріплений правовими нормами.

Так, відповідно до Закону № 3038 замовник — це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. В свою чергу під забудовою (не можна не погодитися з судом) розуміється в тому числі діяльність фізичних та юридичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об’єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій. Відповідачем було здійснено саме реконструкцію, тобто його діяльність належить до забудови території, як наслідок, відповідач є замовником. Не слід забувати також, що деякі терміни у сфері будівництва можуть міститися в інших документах, виданих уповноваженими на те органами. Наприклад, визначення «будівництво», яке міститься в державних будівельних нормах ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», затверджених наказом Мінрегіону від 04.06.14 р. № 163, і під яким розуміється нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт та технічне переоснащення об’єктів будівництва. Отже, в будь-якому випадку реконструкція є складовою будівництва. Це є додатковим підтвердженням неправоти судової колегії, яка зробила висновок, що у разі відсутності у матеріалах справи факту здійснення відповідачем будівництва (а лише здійснення реконструкції), немає й підстав віднесення такого відповідача до замовника, який має здійснити сплату пайової участі.

Як бачите, звертаючись до суду, треба бути готовими до того, що одні й ті ж норми законодавства можуть трактуватися та сприйматися по-різному. В такій ситуації залишається лише озброюватися знаннями та наполягати на своїй позиції.

Справа 2.

В листопаді 2015 року Вищим господарським судом України, який розглянув матеріали касаційної скарги <...> міської ради на постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду за позовом замовника <...> до <...> міської ради (відповідач) про визнання укладеним договору про пайову участь, було прийнято постанову, якою міській раді було відмовлено в задоволенні касаційної скарги.

Розглянемо обставини цієї справи.

В описовій частині постанови, зокрема, зазначається, що наприкінці 2005 року між замовником та виконавчим комітетом міської ради був укладений договір-зобов’язання про участь підприємства у розвитку інженерної та соціальної інфраструктури та компенсацію витрат, понесених виконкомом у зв’язку з відведенням ділянки для будівництва високощільної житлової забудови.

Нагадаємо, що станом на 2005 рік питання пайової участі замовників регламентувалися Законом України від 20.04.2000 р. № 1699-III «Про планування і забудову територій».

Відповідно до зазначеного договору замовник зобов’язався під час прийняття об’єкта в експлуатацію передати виконкому ради 5 % від загальної площі житла квартирами вторинного ринку в багатоповерхових житлових будинках в рахунок пайової участі, а також компенсувати витрати по відселенню мешканців з будівельного майданчика, в тому числі квартирами вторинного ринку.

В 2014 році замовник з метою приведення вказаного договору до вимог діючого законодавства звернувся до міської ради для визначення його пайової участі та укладення договору про пайову участь. У відповідь на звернення отримали проект договору про пайову участь та проект договору на відшкодування витрат міській раді по відселенню мешканців з будівельного майданчика.

Замовник повідомив міську раду про свою незгоду із запропонованим проектом договору на відшкодування витрат і просив визначити дату, час та місце укладання виключно договору про пайову участь.

Станом на 2014 рік вже діяв Закон № 3038, з прийняттям якого Закон України «Про планування і забудову територій» втратив чинність. Слід зазначити, що від самого початку Закон № 3038 містить норму, яка забороняє ОМС вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону.

Абзацом 2 п. 7 розд. V «Прикінцеві положення» Закону № 3038 встановлено, що будь-які рішення ОМС про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об’єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Згодом департаментом міської ради замовнику для ознайомлення та підписання було направлено проект договору про пайову участь із пропозицією письмово повідомити у разі наявності зауважень до викладених у ньому умов.

Проте, зазначений проект договору містив пункт, який суперечив приписам ч. 7 ст. 40 Закону № 3038, що забороняє ОМС від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення за об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

У зв’язку з цим замовник направив на адресу міської ради протокол розбіжностей до проекту договору про пайову участь, який останні залишили без відповіді. Неузгодження міською радою договору про пайову участь у редакції замовника та бездіяльність щодо укладення зазначеного договору і стали предметом оскарження у цій справі.

Відповідно до ч. З ст. 179 ГК, укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону № 3038 договір про пайову участь укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

В 2015 році рішенням господарського суду, залишеним згодом без змін постановою апеляційного господарського суду, позов замовника було задоволено: визнано укладеним між міською радою та замовником договір про пайову участь останнього у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури та викладено його редакцію, запропоновану позивачем, у резолютивній частині рішення. Нижче наведено цитату з постанови суду касаційної інстанції.

Судові рішення із застосуванням положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 179, 181, 187, 188, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 626, 627, 653 Цивільного кодексу України мотивовані доведеністю позовних вимог, а також неправомірністю вимог щодо забудовника відшкодувати витрати на відселення мешканців з орендованої під забудову земельної ділянки комунальної власності.

В свою чергу у касаційній скарзі міська рада посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просила скасувати ухвалені у справі постанову та рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Стверджувала, що на момент укладення договору-зобов’язання в 2005 році за рахунок житла місцевих рад для відселення мешканців було виділено квартири, тому забудовник зобов’язаний виконати зазначений договір у частині компенсації витрат по відселенню мешканців з будівельного майданчика, який знаходиться на відведеній міською радою для будівництва земельній ділянці.

Слід зазначити, що, проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення вимог скарги.

З цього приводу, зокрема, в постанові зазначалося, що, задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили із приписів ч. 3 ст. 179 ГК, якими передбачено обов’язковість укладення договору у випадках наявності прямої вказівки закону. Такі приписи, як вже вказувалося, містяться в ч.ч. 2, 9 ст.40 Закону № 3038, котрими визначено обов’язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури цього населеного пункту, шляхом укладення договору про пайову участь не пізніше ніж через 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

Судами всіх інстанцій також було враховано приписи ч. 4 ст. 181 ГК. Ними, зокрема, визначено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст.181 ГК).

Також судом касаційної інстанції були взяті до уваги вимоги п. 7 розд. V «Прикінцеві положення» Закону № 3038 (ср. ). Пам’ятаєте про необхідність приведення у відповідність із Законом № 3038 усіх рішень ОМС про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об’єктів містобудування, крім пайової участі, прийнятих до набрання чинності цим Законом?

Однією з таких обов’язкових вимог, як вже неодноразово зазначалося, є заборона, встановлена ч. 7 ст. 40 Закону № 3038.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, рішення попередніх судових інстанцій, проаналізувавши наведені положення діючого законодавства, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що покладення на забудовника, окрім сплати ним пайового внеску, ще й обов’язку відшкодування витрат на відселення мешканців з орендованої під забудову земельної ділянки комунальної власності суперечить вимогам Закону № 3038. Тому було визнано договір про пайову участь укладеним у редакції позивача.

Наприкінці наведемо витяг із постанови суду, зміст якого вкотре свідчить про те, що, готуючи будь-який матеріал для судового розгляду, необхідно бути готовими захищати і відстоювати свою позицію.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки судів апеляційної та першої інстанцій, заявником не наведено, у зв’язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об’єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

З наведеної вище справи вбачається, що міська рада до останнього намагалася витребувати від замовника компенсаційні виплати. Але, на жаль, дуже часто це є неможливим з об’єктивних причин, як то внесення змін до законодавства. Розглянута нами справа доводить, що обійти вимоги, закріплені в нормативно-правових актах, майже нереально: будь-то передбачати незаконні пункти в договорі, ігнорувати укладення договору.

Позиція міської ради є цілком зрозумілою (вона здійснила певні витрати і вимагала їх компенсації). Але тут у пріоритеті виявилися вимоги законодавства.

Нехай ця справа стане для вас таким собі прикладом обережності та обміркованості в діях.

Наостанок

Не секрет, що одним із «болючих» питань для забудовників (як основних учасників відносин у сфері будівництва) є питання сплати пайової участі. Як розумієте, для реалізації свого права, наприклад, на проект будівництва (реконструкції), перепланування тощо, забудовник має понести певні затрати (і значні). А до цих затрат ще й додаються кошти, що сплачені як пайова участь.

Тому час від часу з’являються ідеї щодо скасування взагалі пайової участі. Так, наприклад, наразі у Верховній Раді зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо скасування пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Ним пропонується виключити із Закону № 3038 ст. 40. Крім іншого, пропонується у ст. 30 вказаного законодавчого акта передбачити, що технічними умовами не може передбачатися необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об’єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі