Про стягнення середньомісячної заробітної плати у зв’язку із звільненням з посади сільського голови

Суть спору

Рішенням Красківської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області¹ І сесії 5-го скликання від 14.04.06 р. ОСОБУ_ 1 було прийнято на роботу у зв’язку з обранням її сільським головою. 12.11.15 р. вона була звільнена з посади сільського голови у зв’язку із закінченням повноважень.

¹ Далі за текстом — сільська рада.

Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 до обрання на посаду сільського голови працювала на посаді соціального працівника цієї ж сільської ради.

Після звільнення колишній сільський голова звернулася до Ріпкинського районного територіального центру соціального обслуговування з метою працевлаштувати її на посаду соціального працівника сільської ради, оскільки цю посаду вона обіймала до обрання сільським головою, проте їй було відмовлено у зв’язку з тим, що вказана посада скорочена на 0,5 ставки, а іншу рівноцінну посаду надати неможливо через її відсутність.

Посилаючись на ст. 33 Закону України від 11.07.02 р. № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад»², колишній сільський голова звернулася до сільської ради з проханням виплатити їй середній заробіток на період працевлаштування протягом 6 місяців, але рішенням сільської ради від 11.12.15 р. у цій виплаті їй було відмовлено.

² Далі за текстом — Закон № 93.

Не погоджуючись із рішенням сільської ради, колишній сільський голова звернулась до адміністративного суду із позовною заявою про скасування вказаного рішення та зобов’язання сільську раду виплатити на її користь середньомісячну заробітну плату за шість місяців, яку вона отримувала на посаді сільського голови.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, вказуючи, що працівник, який працював на посаді позивача, була попереджена про звільнення за два місяці у зв’язку з поверненням на роботу позивача, яка займала цю посаду до обрання сільським головою, а на адресу позивача направлено лист, в якому запропоновано звернутися до Ріпкинського районного територіального центру соціального обслуговування із заявою про надання попередньої посади, оскільки 04.02.16 р. закінчується двомісячний строк попередження працівника про звільнення, який на даний час займає цю посаду, в задоволенні позову просили відмовити повністю.

Обґрунтування рішення суду

Згідно зі ст. 118 Кодексу законів про працю України³ працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Норма аналогічного змісту передбачена також і ч. 2 ст. 33 Закону № 93.

³ Далі за текстом — КЗпП.

Також ч. 2 ст. 33 вказаного Закону передбачено, що у разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Таким чином законодавець гарантує колишньому депутату міської ради збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді, лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше 6 місяців.

Обов’язок запропонувати звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади роботу (посаду) за згодою працівника на іншому підприємстві, в установі, організації в разі відсутності можливості працевлаштувати на попередній або рівнозначній посаді покладається саме на роботодавця.

За змістом Закону № 93 збереження протягом шести місяців середнього заробітку не звільняє адміністрацію установи, де працював депутат міської ради, вжити заходи до його працевлаштування. Жодних застережень з приводу умов оплати праці або повної чи часткової зайнятості наведений нормативний акт не містить.

Відтак посилання колишнього сільського голови на те, що починаючи з 05.05.15 р. посада соціального працівника передбачала лише 0,5 ставки замість цілої, що свідчить про відсутність рівноцінної роботи (посади), є помилковим.

З довідки № 510 від 24.11.15 р., виданої Ріпкинським районним територіальним центром соціального обслуговування, вбачається, що на посаді позивача на час звільнення її з посади сільського голови працювала інша особа, а інша рівноцінна робота по сільській раді відсутня.

Позивач надала до сільської ради довідку про неможливість працевлаштуватися на попередній роботі, підтвердивши своє право на отримання заробітної плати на період працевлаштування.

Рішенням сільської ради від 11.12.15 р. позивачу було відмовлено у виплаті середнього заробітку на період працевлаштування. Поряд з цим колишнього сільського голову також було повідомлено про те, що з 04.02.16 р. звільняється посада, яку вона займала до обрання сільським головою, та запропоновано звернутися із заявою до Ріпкинського районного територіального центру соціального обслуговування для працевлаштування.

Враховуючи, що позивач не виявила бажання для працевлаштування, позовні вимоги підлягають задоволенню за період, протягом якого була відсутня можливість для працевлаштування позивача, тобто з моменту звільнення з виборної посади 12.11.15 р. до 04.02.16 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати⁴ нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

⁴ Далі за текстом — Порядок № 100.

Пунктом 8 цього Порядку закріплено: нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою сільської ради від 25.04.16 р. № 96 заробітна плата позивача за вересень 2015 року складала 6606,16 грн., за жовтень 2015 року — 6606,16 грн. При цьому кількість робочих днів у вересні 2015 року становила 22, а у жовтні 2015 року — 21.

Відтак середньоденна заробітна плата позивача складала 307,26 грн. ((6606,16 + 6606,16) : 43). Отже, враховуючи, що у період з 12.11.15 р. по 04.02.16 р. кількість робочих днів складала 57, розмір належної до виплати колишньому сільському голові середньої заробітної плати за період працевлаштування становить 17513,82 грн. (307,26 х 57).

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4500 грн.

Відповідно до ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України⁵ судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

⁵ Далі за текстом — КАС.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

Приписи ч. 1 і 3 ст. 94 КАС визначають: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу — відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З наведеного випливає, що витрати, підтверджені документально, підлягають присудженню з суб’єкта владних повноважень у повному обсязі виключно у випадку ухвалення рішення на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, у повному обсязі. Часткове ж задоволення позовних вимог має своїм наслідком присудження судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

При цьому відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.11 р. № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено витрати на правову допомогу у розмірі 4500,00 грн. відповідно до договору «Про надання правової допомоги».

Згідно з журналами судового засідання від 30.05.16 р. та від 27.07.16 р. представник позивача брав участь у судовому засіданні 1 годину 11 хвилин. Доказів вчинення інших процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи позивачем не надано.

Відтак суд знайшов правові підстави для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 834,00 грн.

Рішення суду

27.07.16 р. рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області позовні вимоги колишнього сільського голови задоволені частково. Суд ухвалив: