Пеня та штраф
Перш ніж перейти до вивчення та аналізу озвученої теми, необхідно зауважити, що українське законодавство чітко не регулює питання накладення штрафу та застосування пені як юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору. При цьому це стосується всіх видів цивільних та господарських договорів, тому закономірно виникають різні трактування з цього приводу, що, в свою чергу, призводить до різної судової практики з означеного питання. У нашій статті ми спробуємо розібратися зіспецифікою законодавчого регулювання юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договору оренди нежитлового приміщення, проаналізуємо судову практику та дамо своє бачення із цього приводу.
Зазначимо: договір оренди нежитлового приміщення (офісу, складу, торгової площі тощо) регулюється і цивільним, і господарським законодавством. Більше того, суди у своїй практиці застосовують норми і Цивільного, і Господарського кодексів України при вирішенні питання застосування штрафу та пені як юридичної відповідальності.
Необхідно зазначити, що є загальноприйнятий підхід урегулювання таких відносин: Господарський кодекс України1 є спеціальним щодо Цивільного кодексу України2. І дійсно, ч. 2 ст. 9 ЦК передбачає можливість встановлення законом особливостей регулювання ма нових відносин у сфері господарювання; акомпанує цьому положенню ч. 2 ст. 4 ГК, де вказується, що особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Тобто за загальним правилом договір оренди приміщення регулюється ЦК, а в разі якщо однією зі сторін є суб’єкт господарювання, то регулювання здійснюється ще й ГК.
1 Далі за текстом – ГК.
2 Далі за текстом — ЦК.
Відповідно до Конституції України нікого не можна притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж порушення двічі. Але часто сторони правовідносин включають у договір умови відповідальності, які передбачають одночасне стягнення пені та штрафу. Наприклад, за порушення строку оплати – пеня за кожен день затримки, та штраф – якщо затримка склала якусь кількість днів. Відразу постає запитання: чи можливе застосування одночасно й штрафу й пені? Чи не суперечать такі умови договору законодавству? Про те, чи є штраф та пеня одним видом юридичної відповідальності, та позицію господарських судів щодо одночасного стягнення пені та штрафу будемо говорити далі.
Після аналізу норм цивільного законодавства закономірно виникає запитання, якщо штраф та пеня є різновидами неустойки, то чи можливо їх застосувати за одне й те ж правопорушення? Одразу зазначимо, що практика із цього питання протягом років була неоднаковою.
Так, починаючи з 2011 року Вищий господарський суд України3 наголошував, якщо у договорі, яким передбачена відповідальність у вигляді штрафу і пені як відповідальність одного виду, то їх одночасне застосування неможливе.
3 Далі за текстом – ВГСУ.
Згодом ВГСУ змінив свою позицію, про що свідчить інформаційний лист від 13.07.12 р., у якому йдеться про можливість одночасного застосування стягнення штрафу та пені, передбачених за порушення умов договору. Ця позиція підтверджена Постановою Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.13 р. № 12 (ср. ).
Нижче сформульована позиція ВГСУ щодо цього питання у вигляді таблиці. Отже, одночасне накладення штрафу та пені за невиконання чи неналежне виконання умов договору оренди нежитлового приміщення можливе, тому що:
| 1 | одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК — видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій |
| 2 | можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов’язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК |
| 3 | для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим ст. 627 ЦК, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості |
Видається необхідним проаналізувати зазначену позицію ВГСУ, оскільки може здаватись заплутаним такий різний зміст, що вкладається в поняття неустойки та штрафних санкцій, але у межах цієї статті важливо зрозуміти, що саме вони є окремими і самостійними видами юридичної відповідальності.
Суди у своїй практиці займають позицію, що пеня і штраф є видами:
а) неустойки у цивільному праві;
б) штрафних санкцій у господарському,
і не є окремими й самостійними видами юридичної відповідальності.
Крім цього, суди у своїх рішеннях наголошують на тому, що штраф і пеня можуть застосовуватись одночасно за одне правопорушення, адже останні виступають санкціями, в межах одного виду відповідальності.
Ще одним додатковим аргументом на користь цієї позиції — можливість передбачити в договорі одночасно і штраф, і пеню за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання як реалізація принципу свободи договору. До того ж ВГСУ обмежує розмір пені, тобто вона не може перевищувати розмір, який передбачено в законі як граничний, власне можна стягнути пеню за договором ту, яка обмежена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, доходимо до висновку, що у господарських правовідносинах штраф і пеню як вид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору оренди нежитлових приміщень можливо та правомірно застосувати одночасно, але це повинно ґрунтуватися на договірних відносинах і бути закріплене в договорі.
Задля унеможливлення неочікуваних наслідків при укладанні договору оренди нежитлових приміщень хочемо надати декілька порад з цього приводу:
| 1 | передбачити у відповідному договорі, конкретно які правові наслідки та в якому розмірі виникають за невиконання чи неналежне виконання умов договору |
| 2 | обов’язково відрізняти порушення умов договору та унеможливити їх збіг та ототожнення |
| 3 | не допускати термінологічної підміни понять |
| 4 | унеможливити стягнення пені та штрафу за одне порушення умов договору |
Інфляційні витрати та 3 % річних
При вирішенні питання щодо одночасного нарахування штрафу та пені ми вже з’ясували. У цьому аспекті слід також згадати про нарахування інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми.
Підкреслимо: у разі якщо санкції договором не передбачені, кредитор відповідно до ст. 625 ЦK має право вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3 % річних від простроченої суми. З огляду на сказане та далі в статті для кращого розуміння слід вказати, що боржник і кредитор в аспекті договору оренди нежитлових приміщень виступають орендар та орендодавець відповідно.
Варто пам’ятати, що зазначену норму можна застосувати до того ж боржника, який зобов’язаний сплатити на користь кредитора певну суму грошових коштів, оскільки відповідно до ст. 536 ЦК відсотки справляються тільки за користування чужими коштами і лише кошти піддаються інфляції.
Із наведеного бачимо, що інфляційні витрати та 3 % річних застосовуються за невиконання чи неналежне виконання умов договору разом із неустойкою, оскільки це є різні види цивільно-правової відповідальності. Виникає запитання щодо розміру відсотків. Тож коли в договорі не зазначено розміру відсотків, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов’язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК.
Якщо в договорі встановлено збільшення розміру відсотків у зв’язку з простроченням його виконання, потрібно вважати іншим розміром відсотків, встановленим договором відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.
У постановах ВСУ від 06.06.12 р. у справі № 6-49цс12 та від 24.10.11 р. у справі № 6-38цс11 йдеться про те, що водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування відсотків тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних відсотків.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % відсотків річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання. Оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, відсотки, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями, указав ВСУ у своїй постанові від 17.10.11 р. у справі 6-42цс11.
Увага! Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦK боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, якщо договором або законом встановлений інший розмір відсотків, боржник зобов’язаний буде сплатити кредитору саме цей розмір відсотків.
Оскільки ні ЦK, ні ГK не містять обмежень щодо одночасного стягнення відсотків і неустойки, за прострочене грошове зобов’язання, то судова практика склалась таким чином, що з особи стягується неустойка, а також і відсотки. При цьому відповідно до ст. 550 ЦK відсотки на неустойку не нараховуються. Статті 552 і 625 ЦК закріплюють принцип повного відшкодування збитків. Отже, збитки (прямі та упущена вигода) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції.
Вина як умова юридичної відповідальності
Насамкінець при аналізі зазначеного питання доцільно згадати про наявність вини як умови застосування юридичної відповідальності, при цьому слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, то ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов’язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов’язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.
Тому судова практика показує, що суд не приймає доводи боржника про неможливість виконання грошового зобов’язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК.
