Коротко про суть спору
У липні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій ГУ ДФС України у Запорізькій області1 щодо ненадання інформації на запит позивача від 16.07.14 р.
1 Далі за текстом — відповідач.
Приводом для спору стало таке.
Позивач є власником магазину промислових товарів, розміщеного в житловому багатоквартирному будинку (колишня квартира) в смт. Якимівка Запорізької області. У смт. Якимівка всі житлово-комунальні послуги надає Якимівське орендне підприємство «Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства та побутового обслуговування», яке є банкрутом.
16.07.14 р. позивач надіслав на адресу електронної пошти відповідача запит на інформацію, в якому просив надати інформацію про суму заборгованості вказаного підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також надати інформацію по заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування підприємствами Запорізької області, що надають житлово-комунальні послуги населенню.
20.07.15 р. відповідач направив на адресу позивача відповідь, якою відмовлено у наданні запитуваної інформації, оскільки запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом. При цьому відповідач посилався на приписи п.17.1.9 ст. 17 Податкового кодексу України, згідно з якими платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю, та зазначає, що надання інформації за запитом стосовно заборгованості зі сплати єдиного внеску на обов’язкове державне соціальне страхування можливе за умови виконання вищезазначених норм Закону або згоди платника податків на розголошення такої інформації.
Обґрунтування рішення суду
Одразу слід зазначити, що судова справа пройшла усі три інстанції. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.11.15 р. позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними дії відповідача щодо ненадання інформації на запит.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.16 р. скасовано вищевказану постанову, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна ж інстанція, переглянувши судові рішення, не змогла погодитись із висновками апеляційної інстанції, внаслідок чого це рішення було скасовано. Суд обґрунтував своє рішення наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 13.01.11 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»2 визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
2 Далі за текстом — Закон № 2939.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Запит на інформацію має містити: ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939 усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
З аналізу норм діючого законодавства випливає, що Закон № 2939 як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.
Тобто, відповідач при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації повинен був керуватися не Податковим кодексом України, а Законом № 2939.
За приписами ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
| 1 | виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя |
| 2 | розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам |
| 3 | шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні |
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше (ч. 4 ст. 6 Закону № 2939).
Як свідчать матеріали справи, за запитом позивача раніше така інформація йому надавалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а з набранням чинності Законом України від 04.07.13 р. № 406 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» повноваження щодо надання вказаної інформації надано відповідачу.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
| 1 | розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит |
| 2 | інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом (прим. підстави наведені у табличці вище) |
| 3 | особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком |
| 4 | не дотримано вимог до запиту на інформацію |
Законодавцем визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту про надання інформації.
Однак, відповідач не надав обґрунтувань того, що запитувана позивачем інформація належить до інформації з обмеженим доступом, яка містить конфіденційну інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.
Так, за приписами ст. 7 Закону № 2939, конфіденційна інформація — інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Розпорядники інформації, визначені ч. 1 ст. 13 Закону № 2939, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди — лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідач не надав у своїй відповіді на запит позивача жодних доказів того, що підприємство обмежило доступ до запитуваної інформації і він, як розпорядник запитуваної інформації, звертався до підприємства з тим, щоб перевірити, чи надає воно свою згоду на поширення цієї інформації.
За приписами ст. 13 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов’язані надавати за запитами інформацію, у тому числі що представляє суспільний інтерес (суспільно необхідну інформацію).
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що запитувана позивачем інформація про заборгованість підприємства, яке оголошено банкрутом і в той же час продовжує залишатися монополістом з надання усіх видів житлово-комунальних послуг в смт Якимівка, є інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), а відтак, відповідачем неправомірно відмовлено позивачу в наданні запитуваної ним інформації про суму заборгованості підприємства зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування підприємствами Запорізької області, що надають житлово-комунальні послуги населенню.
Згідно зі ст. 24 Закону № 2939 відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, зокрема, як ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом.
Судове рішення
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки дії відповідача щодо ненадання інформації на запит позивача є неправомірними.
Остаточним рішенням у справі № 808/4245/15 було визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області щодо ненадання інформації на запит позивача від 16.07.14 р.
Вищий адміністративний суд дійшов наступних висновків:
| 1 | з аналізу норм діючого законодавства випливає, що Закон № 2939 як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність |
| 2 | відповідач при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації повинен був керуватися не Податковим кодексом України, а Законом № 2939 |
| 3 | обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, що зазначені в Законі № 2939 |
| 4 | перелік підстав для відмови в задоволенні запиту є вичерпним. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадках, визначених ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 |
Можливо, вас здивував цей приклад? І ви не розумієте, навіщо ми вам його навели, адже ОМС не був стороною у справі? Ми все це розуміємо. Просто ця справа є яскравим прикладом того, як необхідно обережно ставитися до запитів, які, в тому числі, надходять і до вас, наші шановні читачі.
Працюючи із запитами, слід обов’язково зважувати на право запитувача інформації отримати таку інформацію та право особи, якої така інформація стосується, на конфіденційність. І лише у разі наявності чітких підстав для відмови у задоволенні запиту надавати негативну відповідь із посиланням на вимоги чинного законодавства, які вказують на правомірність такої відмови.
Задля того, щоб убезпечити себе від судової тяганини, відповіді з відмовами у задоволенні запитів мають бути вмотивованими та обґрунтованими.
