Запитання, що надіслав до редакції читач, не з легких, адже мова йде не тільки про «кадровий голод», а й про спільну роботу близьких осіб або членів сімей.
Про обмеження щодо спільної роботи близьких осіб чи родичів на підприємстві, в установі, організації йдеться, зокрема, у двох законодавчих актах: Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП) та Законі України від 14.10.14 р. № 1700 «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700).
Так, у ст. 251 КЗпП «Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації» передбачено наступне: «власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному».
Отже, за нормами КЗпП запровадити обмеження щодо роботи близьких осіб у разі їх прямого підпорядкування — право власника. А тому таке обмеження слід шукати у локальних нормативних документах, наприклад, «Правилах внутрішнього трудового розпорядку».
Водночас ця ж стаття нам каже, що на підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.
Законом № 1700, зокрема абз. 1, 2 ст. 27, встановлюються конкретні обмеження щодо спільної роботи близьких осіб, але вони більшою мірою стосуються посад осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Положення цих абзаців не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв’язку з набуттям одним з них статусу виборної особи;
3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також у гірських населених пунктах.
Тож, як бачимо, прямої заборони мати у підпорядкуванні близьких осіб і родичів для посад, зазначених у запитанні читача, не встановлено.
Тепер щодо корупції. Законом № 1700 визначено, що корупція — використання посадовою особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянки/пропозиції чи надання неправомірної вигоди.
Неправомірна вигода, в свою чергу, — це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.
З урахуванням цього визначення можна сказати, що здійснення призначень у випадках, зазначених у запитанні, під визначення корупції не підпадає.
Але зверніть увагу: ці особи займають керівні посади в юридичних особах публічного права і тому на них відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 1700 поширюються інші норми, заборони, обов’язки, зокрема усунення проявів конфлікту інтересів, що можуть виникнути при настанні певних обставин під час спільної роботи близьких осіб.
Щодо визначення поняття «юридична особа публічного права». Мін’юст у своєму листі від 11.03.14 р. № 1050-0-4-14-1111 зазначає, що «згідно з положеннями частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридичною особою публічного права визначається юридична особа, яка створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування».
Закон № 1700 визначає два види конфлікту інтересів:
— потенційний конфлікт інтересів — наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
— реальний конфлікт інтересів — суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Приватний інтерес — будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
За визначенням Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — НАЗК), загалом, конфлікт інтересів — це конфлікт між публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами державної посадової особи, за яким її приватні інтереси, котрі випливають з її положення як приватної особи, здатні неправомірним чином вплинути на виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов’язків або функцій (Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, затверджені Рішенням НАЗК від 14.07.16 р. № 2, далі — Методрекомендації). Іншими словами, НАЗК зазначає, що «конфлікт інтересів — це ситуація, при якій службова особа, виконуючи свої обов’язки, має приватний інтерес (особисту заінтересованість), який хоча і не обов’язково призводить до прийняття неправомірного рішення або вчинення неправомірного діяння, але здатний до цього призвести».
Водночас приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну. А це означає, на думку НАЗК, що конфлікт інтересів може бути пов’язаний із цілком правомірними діями службовця як приватної особи, його сімейними інтересами, за умови, що ці інтереси здатні з певною вірогідністю реально спричинити неналежний вплив на виконання цією службовою особою своїх службових повноважень.
Таким чином, як визначає у своїх Методрекомендаціях НАЗК, незважаючи на те, що далеко не кожен конфлікт між службовими повноваженнями і приватним інтересом здатен призвести до неправомірних рішень чи діянь, кожен із конфліктів інтересів здатен створити таку ситуацію у випадку, якщо не буде вчасно та належним чином задекларований, оцінений та врегульований.
Отже, конфлікт інтересів не слід ототожнювати з корупцією. Але неврегулювання конфліктів між приватними інтересами та державними обов’язками службових осіб може стати правопорушенням, пов’язаним з корупцією, — діянням, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом № 1700 вимоги, заборони та обмеження.
Загалом виконання функцій, з якими можуть бути пов’язані приватні інтереси, може охоплювати широке коло трудових і професійних відносин. Наприклад:
— проведення публічних закупівель товарів, здійснення робіт та надання послуг;
— здійснення певного нагляду і контролю;
— підготовка і прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів;
— продаж комунального майна;
— укладення договорів оренди;
— прийняття рішень про встановлення надбавок, премій, здійснення заохочувальних виплат тощо.
І наостанок щодо врегулювання конфлікту інтересів.
Стаття 29 Закону № 1700 визначає, зокрема, такі заходи врегулювання:
1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
3) обмеження доступу особи до певної інформації;
4) перегляд обсягу службових повноважень особи;
5) переведення особи на іншу посаду;
6) звільнення особи.
